Сьогодні в нашій багатомільйонній столиці проживає велика соціальна група людей з особливими потребами, тобто тих, яких ми привикли називати інвалідами. Це частина жителів нашого міста, більшість з яких тут народились, виросли, отримали освіту, розпочавши свій трудовий шлях. Та, на жаль, на життєвій дорозі інколи трапляються такі випадки, що їх дуже важко пережити: один отримує каліцтво на виробництві, інший – після невдалої операції, третій – під час виконання службового наказу – це, як правило, військовослужбовці…
Київська міська влада заснувала ряд установ, які займаються проблемами інвалідів. Очолює таку роботу заступник голови КМДА Михайло Радуцький, якому підпорядковується департамент соціальної політики, Управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці, міський Будинок ветеранів, міський Центр соціально-трудової реабілітації.
Але потрібно констатувати, що реальної комплексної роботи в цьому напрямі не проводиться. Так, сьогодні в нашому місті функціонують 63 громадські організації інвалідів. На жаль, нас практично не сприймають керівники міста, не було жодної особистої зустрічі ні з мером, ні з його заступником. Практично перестав працювати міський комітет по безбар’єрності та доступності для інвалідів, немає практичних контактів з іншими департаментами КМДА.
Така “співпраця” наводить на сумні роздуми – а чи тих ми вибрали? Ми чудово розуміємо, в якому стані сьогодні Україна, які має можливості, але поступово наростає соціальне напруження в нашій спільноті. І все це лише тому, що немає спілкування влади з таким великим прошарком жителів нашого міста. При попередніх керівниках міста такі зустрічі відбувались більш-менш регулярно. Перші його особи відвідували наші підприємства, збори, конференції, збирали людей з особливими потребами, вислуховували наші пропозиції, прохання, щось вирішували, щось лише обіцяли, але такі зустрічі надавали відчуття діалогу. Сьогодні цього нема, і це дуже погано тому, що ми спілкуємось з нашими колегами з інших областей і знаємо, що такі зустрічі відбуваються майже регулярно у Львові, Івано-Франківську, Харкові, Хмельницькому та інших областях.
Є цілий ряд проблем, які потребують вирішення на рівні міської влади. А це розпорядження щодо вирішення питань щоденної життєдіяльності інвалідів та контроль за їх виконанням, що можливо лише при тісній співпраці міської влади з представниками інвалідських організацій. Ось, наприклад, наша міська організація сліпих, яка налічує майже три тисячі членів, нещодавно, проводячи свій міський захід до міжнародного Дня білої тростини, так і не змогла допроситись, щоб хтось з міського керівництва був присутній на такій конференції, де зібралось декілька сотень киян з особливими потребами. Саме на таких зустрічах можна почути голос простих киян, щоб дізнатись про дійсний стан справ тієї ділянки роботи, яку тобі доручили, а не той, що показують високому керівнику його підлеглі.
Нашим інвалідським організаціям потрібно, щоб міський соціально-реабілітаційний Центр, що розташований на вулиці Івана Франка, 36, був зорієнтований на надання послуг соціально-трудової реабілітації киянам, які отримали інвалідність. Він повинен проводити соціальний супровід інвалідів до їхнього повного працевлаштування, формувати в них активну життєву позицію людей, які потрібні своїй сім’ї та київській громаді.
Оскільки ці міські структурні підрозділи підпорядковуються департаменту соціальної політики КМДА, де знаходяться на обліку всі інваліди міста, то в ньому повинна формуватись єдина міська база інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Цей міський Центр, де працюють кваліфіковані психологи, юристи, повинен мати можливість зорієнтувати інваліда не тільки на його бажання працевлаштуватись, куди він хоче, а й на його особисті можливості працевлаштування. Скажімо, при необхідності направити його на навчання в профільні навчальні заклади для отримання нової спеціальності чи робочої професії, можливо, на проходження необхідної медичної реабілітації. Одночасно спрямувати цього інваліда в громадську організацію, яка об’єднує таку нозологію інвалідів. На мій погляд, потрібно також переорієнтувати роботу міського Будинку ветеранів на глибоку співпрацю з громадськими організаціями по щорічному проведенню різних міських фестивалів, оглядів, конкурсів художньої самодіяльності і т.п.
Михайло Новосецький,
голова правління
Київської організації УТОС