Коли не чуєш сирену. Як людей із вадами слуху повідомляти про небезпеку ― коментують фахівці (АУДІО)

Фото: detector.media

Під час ракетної атаки в Харкові під завалами опинилися люди з порушеннями слуху, які могли не чути повітряної тривоги. Як таким людям повідомляти про небезпеку, а незрячим ― знайти шлях до укриття? Як працює під час війни цивільний захист людей з фізичними вадами? В ефірі Українського радіо ці питання прокоментували Тетяна Кривко, перша заступниця голови Українського товариства глухих, та Валерій Сушкевич, голова Всеукраїнського громадського об’єднання «Національна асамблея людей з інвалідністю України”.

Програма:
Сьогодні. Вдень

Ведучі:
Віталій Науменко

 

Скільки людей із порушенням слуху перебувають у районах бойових дій та загалом в Україні

Тетяна Кривко: «На сьогодні значна частина людей з порушеннями слуху вирішили рятуватися від війни і виїхали, звісно, хто мав можливість. Кількість людей, які виїхали з України, складає близько 9 тисяч осіб, з яких 716 це діти, що мають порушення слуху. Значна частина людей виїхали на захід України. Проте багато людей залишились, наприклад, у Краматорську, Харкові, вони не захотіли змінювати місце свого проживання і досі перебувають там. Хочу зазначити, що в Харкові досить багато глухих, і точну цифру назвати, на жаль, неможливо. Є люди, які переїхали до Харкова з Донецької чи Луганської областей, рятуючись від війни. Фактично на Харківщині десь 500-600 осіб залишаються і потребують допомоги”.

Валерій Сушкевич: «Одна з найкритичніших проблем, які потребують вирішення, це те, що немає абсолютно ніякої статистики щодо людей з інвалідністю. Я знаю, скільки діток загинуло, скільки поранено під час воєнних дій, про це відома статистика. Але хочу сказати, що під час війни є найбільш вразливі категорії ― це діти, люди похилого віку та люди з інвалідністю. Ці три категорії потерпають найбільше під ударами злочинних бомбардувань”.

Про тих громадян, хто отримав порушення слуху вже під час воєнних дій

Тетяна Кривко: «На жаль, трапляються випадки, коли військові втрачають слух внаслідок контузії. Реальну цифру ми будемо знати пізніше, зараз її назвати неможливо, тому що після контузії слух може відновитися. Якщо ж стаються незворотні втрати слуху, то це буде остаточно відомо згодом. Зараз жодної статистики вам ніхто не надасть”.

Як можна сповістити людину з порушенням слуху про повітряну тривогу

Тетяна Кривко: «Сьогодні люди, які користуються смартфонами, мають можливість встановити додаток і відстежувати сигнали за ним. Але є категорія людей, які не можуть собі дозволити смартфон, або це люди похилого віку. У нас, на щастя, тривалий час була фінансова підтримка від Міністерства соціальної політики на придбання мобільних телефонів для людей з інвалідністю зі слуху. Ця можливість допомогла б вирішити проблему сповіщення про повітряну тривогу. Йдеться про смартфони хорошої якості. На жаль, сьогодні розмір компенсації за самостійно придбаний смартфон складає лише 3500 грн, цих грошей недостатньо для придання якісного пристрою. Тому треба збільшити розмір компенсації, і тоді люди з вадами слуху змогли б собі дозволити смартфон і були б захищені. Щодо отримання інформації загалом про події, що відбуваються, лише Суспільне іноді забезпечує переклад жестовою мовою, іноді регіональні канали, але більшість інформації залишається недоступною для людей із вадами слуху. Тому наше товариство сьогодні робить переклади найважливіших подій і виступів державних осіб жестовою мовою, аби донести людям інформацію про все те, що відбувається сьогодні”.

Чи можливо подавати альтернативні сигнали, наприклад, світлові

Тетяна Кривко: «Тоді світловий сигнал треба ставити в кожній квартирі, де проживає особа з порушеннями слуху. Можливо, рішенням були б якісь розумні годинники чи браслети, які б вібрували на руці та повідомляли про тривогу. Такі рішення можливі, але вони дуже дорогі”.

Про ефективність створення чатів, в яких люди сповіщають одне одного про небезпеку

Тетяна Кривко: «Це досить ефективно, але існує проблема. Жодна людина з порушеннями слуху не обізнана, як їй діяти в критичній ситуації. На нашу думку, спільно з МНС, потрібно розробити механізм, за допомогою якого інформувати людей з порушеннями слуху про їхні дії в разі тривоги чи завалу, якщо людина опинилася під уламками. Як про себе повідомити, як вибиратися. Це досить болюче питання, що потребує вирішення. Останні сумнозвісні події в Харкові показали, що люди з порушеннями слуху не захищені, їхній ризик ще більший через воєнні дії”.

Чи адаптують бомбосховища для людей з інвалідністю

Валерій Сушкевич: «Наведу офіційну статистику Міністерства розвитку громад і територій. 8 регіонів повідомили про наявність 2-27% доступних бомбосховищ, 14 регіонів не мають доступних бомбосховищ взагалі, в тому числі про це повідомив і Київ. 16 регіонів повідомили про частково доступні бомбосховища, 3 регіони взагалі нічого не відповіли. На мою думку, реальні показники ― набагато гірші. Якщо говорити про статистику «Національної асамблеї людей з інвалідністю України”, то ми провели наше нерепрезентативне опитування людей з інвалідністю по різних регіонах. Лише 2,5% людей з інвалідністю під час повітряної тривоги ідуть у бомбосховище. 37,6% віддають перевагу коридорам власних будинків та квартир, 34,3% під час тривоги просто залишаються вдома без усяких безпекових рухів і понад 73% сказали, що їм відомо про наявність бомбосховищ. Свого часу ми з МНС розпочинали відповідну роботу щодо укриттів, вона йшла дуже потихеньку, але перед війною вже нічого не робилося, на жаль. І зараз ситуація сумна, тому що люди розраховують більше на самих себе у своєму захисті від ракет…”.

Про бомбосховища для незрячих

Валерій Сушкевич: «Я правозахисник, мені цікаво, як нечуючі та незрячі люди взагалі можуть реагувати на сигнал тривоги. Є спеціальні телеграм-канали ― для незрячих вони звучать, і можна рухатися з допомогою близьких до бомбосховищ. Щодо незрячих, є загальноукраїнський додаток про тривогу для тотально незрячих, але для слабозорих такий додаток малодоступний, тому що зроблений дрібним шрифтом. Прикро визнавати, але додаток «Київ цифровий” абсолютно недоступний для незрячих, хоча столиця має бути зразком у таких питаннях.

Щодо спеціальних доріжок. Якщо у нас просто немає доріжок тактильних, в інфраструктурі міст їх дуже мало, і наші бомбосховища взагалі не були готові приймати людей, то про які доріжки до бомбосховищ для незрячої людини можна говорити. Сподіватися можна лише на сторонню допомогу”.

Українське радіо