Незвична фотосесія на даху готелю за участі поранених морпіхів (ФОТО)

Незламні морські піхотинці взяли участь у фотопроєкті 2024 Martial Arts Photo Contest для ЮНЕСКО на даху готелю «Швейцарський» у Львові.

Ініціювала проєкт соціальна фотографиня Іва-Каріна Зайко (на головній світлині у боксерких рукавичках). Її ідею підтримало командування Морської піхоти України та Благодійний фонд Спілки морських піхотинців «Вірні Завжди!» на чолі з Юрієм Голодовим. Партнером проєкту виступив готелю «Швейцарський».

Перед об’єктивами позувало троє мужніх хлопців із морської піхоти: Дмитро, Ігор та Святослав (на фото внизу). Учасники бойових дій, які були неодноразово поранені та мають ампутовані кінцівки, не втрачають віру в перемогу і, більше того, повернулися із протезами служити у свої підрозділи.

«Моя мета у цьому проєкті – підкреслити важливість рівноправ’я та інклюзії через бойові мистецтва, показати, що люди з різними фізичними особливостями можуть і надалі брати активну участь у житті суспільства. В Україні інклюзія лише розпочинає розвиватися, і такі проєкти, як цей, є надзвичайно важливими. Інклюзія – це процес залучення усіх людей до активного суспільного життя, незалежно від їх фізичних можливостей чи інших відмінностей», – каже Іва-Каріна Зайко.

За словами фотографині, для України така ініціатива є значимою ще й з огляду на акцент мужності та незламності українських захисників. Адже чи не кожен військовий, незалежно від фізичних можливостей, може бути прикладом та джерелом натхнення.

«Фотографії символізують фізичну силу та духовну стійкість українського народу, сприяючи зміцненню національної гордості та міжнародного іміджу України», – пояснила авторка проєкту.

Голова правління Благодійного фонду Спілки морських піхотинців України «Вірні завжди!» Юрій Голодов (на головній світлині – другий зліва) із 2012 року очолює Спілку морпіхів. Зараз звільнений з лав ЗСУ за віком. Відвідує на сході України підрозділи 501-го Окремого батальйону морської піхоти зі складу 36-ої бригади. До слова, 2014 року ця бригада перебувала в Керчі, звідки на материкову Україну її виводив Олексій Нікіфоров.

За словами Юрія Голодова, частину морпіхів із Кринок на Херсонщині перевели під Вовчанськ на Харківщині. Там хлопці відзначилися вдалими бойовими діями проти російських загарбників із десантно-штурмового підрозділу, захопивши в полон офіцера.

– Що мене здивувало – багато хлопців після поранень і навіть втрати кінцівок утікають зі шпиталів і повертаються в підрозділ. Коли у квітні я відвідав наш славетний феодосійський 1-ий батальйон, мене зустрів заступник командира з морально-психологічного забезпечення, молодий хлопець Анатолій. У нього права рука була ампутована. На запитання, чому він на законних підставах не звільниться, Анатолій відповів: «Я своїх не можу покинути», – пригадує керівник БФ Спілки морських піхотинців України «Вірні завжди!».

За словами Юрія Голодова, це надихнуло на такий проєкт – організувати фотосесію для ЮНЕСКО про хлопців-морпіхів, які мають такий потужний дух і воюють попри те, що мають усі підстави «списатися» і піти з лав ЗСУ. Хлопці – справжні морпіхи, які виконують девіз «Вірні завжди!». І завдяки цьому проєкту та ЮНЕСКО світ дізнається про міцність духу українців. Супутня мета фотоідеї – підтримати побратимів, які мають подібні поранення та, можливо, хтось із них занепав духом. Щоби вони знали і брали приклад з цих хлопців, що є повноцінне життя, вони займаються рукопашним боєм, воюють, не здаються і не складають рук.

Ігор Нежура після початку повномасштабної пішов добровольцем у військкомат. Потрапив на навчання на Львівщину, після чого отримав розподіл до морської піхоти – у 36-ту бригаду. Воював на запорізькому напрямку як старший стрілець, із кулеметом. Там і отримав поранення – підірвався на протипіхотній міні у 2022 році. Реабілітацію проходив у тому числі й за кордоном – в Іспанії. Окрім ампутації кінцівки, зазнав і травм іншої ноги та руки. Попри тривалу реабілітацію, повернувся до хлопців-морпіхів. Зараз міняє протез, оскільки нога трішки змінилася. Каже, що буде корисним у підрозділі, зможе, наприклад, водити автомобіль.

Про тих, хто за будь-яку ціну намагається уникнути мобілізації, Ігор говорить спокійно:

Я розумію, ніхто не хоче йти на війну, але треба захищати цю державу, бо крім нас її нема кому захищати. Багато хлопців продовжують службу на протезах. Чи не соромно тим людям, які бігають і ховаються десь по хатах, по селах?

Мужність, рішучість і незламність Ігоря, який планує продовжувати службу до закінчення війни та нашої Перемоги варті поваги та захоплення. А от що вважати Перемогою: вихід на кордони 1991 року чи просто збереження державності – запитання для воїна дуже складне:

– З одного боку, зараз зупинятися і розпочинати перемовини, коли стільки хлопців загинуло… А з іншого продовжувати війну… На жаль, скільки ще загине і скільки буде ще біди…

Воїн переконаний, що тривалість війни залежатиме від Заходу та темпів і обсягів постачання озброєння.

«Якщо би в нас була зброя на початку повномасштабної війни, та, що є зараз, то зовсім було би інакше», – каже співрозмовник ЗІФу.

38-річний Святослав – із Гайсина Вінницької області. Отримав повістку, прибув у військкомат минулого року, пройшов підготовку на Рівненщині. За його плечами бої у Старомайорську, де зазнав першого поранення у ноги, у Кринках на лівобережжі Дніпра –удруге «піймав приліт» і важкі контузії. Утретє його поранило найважче – у Зміївці на правобережжі Херсонщини, довелося ампутувати кисть руки й оперувати живіт.

Воїн чекає на протезування, а вдома на нього – дружина та діти. Морську піхоту, зізнається Святослав, він би не проміняв на інші роди військ.

46-річний Дмитро Долгіх – із Запорізької області, мешкав в Енергодарі, який зараз під російською окупацією. Із 2021 року пішов служити. Одразу потрапив у морську піхоту – у 501-ий окремий батальйон. Потім розпочалася повномасштабна війна, яка застала його на запорізькому напрямку, біля міста Василівка. Потім були й інші – донецький, херсонський, а тепер харківський напрямки – майже на всіх. 12 липня минулого року під час виконання бойового завдання на запорізькому напрямку стався приліт від ворога. Били, можливо, з міномета. Під час другого прильоту намагався сховатися в посадці та наступив на міну, втративши ногу. Потім було 5 місяців лікування і реабілітації в Україні, хоча пропонували і за кордоном. Налаштовував себе на швидке одужання і повернення до своїх побратимів у свою роту.

До війни Дмитро займався любительським боксом, перемагав у турнірах боксерів-аматорів. Нагороджений орденом і медалями як учасник бойових дій. Вірить у перемогу.

«Те, що ми втратили, повернемо та відбудуємо. Вірю у це, так воно і буде!» – переконаний учасник проєкту.

Удома на нього чекає дружина та син-студент Павло. Спочатку сім’я перебралася до Запоріжжя, а потім і на захід України. Війна змусила переосмислити цінності та сенс життя – Дмитро ще більше цінує сім’ю, мир та спокій. І не підтримує ідею мобілізувати 18-20 річних українців. Він вірить, що дух людини сильніший за тіло, і своїм прикладом надихає українців.

Володимир Кучма – інструктор зі самозахисту із понад 15-річним стажем. Запрошений до проєкту як консультант допомогти морським піхотинцям «поставити якісний кадр», а також продемонструвати, що для людей із ампутаціями і травмами бойові мистецтва не зачинені. Навпаки, вони дозволяють відновлюватися фізично та ментально. У планах Володимира – реабілітація воїнів із різноманітними травмами за допомогою бойових мистецтв.

Інструктор зі самозахисту Володимир Кучма (скріншот відео)

«Заняття бойовими мистецтвами – це комплексне навантаження, яке дозволяє тілу розвиватися, відновлюватися, балансуватись. До того ж це своєрідна емоційна підтримка, яка є дуже важливою – всі, хто займається бойовим мистецтвом, знають, що секція – це родина. Людям із травмами це дуже необхідно. Також бойові мистецтва допомагають повернути впевненість у собі. Адже це розвиток фізичної сили, здатність себе захистити, налагоджувати комунікацію», – пояснює Володимир Кучма.

За словами тренера, він має багато прикладів, коли хлопці з ампутаціями займаються професійно різними видами єдиноборств. Хтось виступає в окремих лігах, хтось ходить боксувати чи на боротьбу

«Людям із травмами хочу порадити не закриватись у собі, іти в саморозвиток – спорт допомагатиме. Тому що це відновлення фізичної сили, відновлення здоров’я і побутового рівня дій і комунікації. Раджу шукати зал, у якому ви можете розкритись, де зможете бути собою, не зважаючи на травми, продовжувати розвиватися, отримувати перемоги на змаганнях, рости над собою і завжди отримувати фан-підтримку», – розповів ЗІФу фахівець зі самооборони.

Фото Іва-Каріна Зайко, Роман Чигринець

Західний інформаційний фронт