Завдяки цьому інструментові українські навчальні заклади розвиватимуться відповідно до інклюзивних цінностей. Україна після ратифікації Конвенції про права інвалідів взяла на себе зобов’язання про забезпечення прав дітей з особливими освітніми потребами на отримання відповідної освіти.
Настала нагальна потреба виробити сучасні технології навчально-компенсаторної роботи, в основі яких є інтеграція таких дітей до загальноосвітнього простору. Саме впровадження інклюзивного навчання сприятиме організації навчально-виховного процесу з урахуванням особливостей психофізичного розвитку учнів та їх потреб, забезпечить батькам можливість усвідомленого вибору закладу для здобуття дітьми з особливими потребами якісної освіти.
Після ухвалення кількох розпорядчих документів, зокрема внесення змін до Положення про психолого-медико-педагогічні консультації, жодна з них не має права винести дитині вердикт «ненаучувана», поставити діагноз або визначати для неї певне місце навчання. Висновки ПМПК мають винятково рекомендаційний характер щодо вибору програми навчання дитини відповідно до її розвитку, стану здоров’я тощо. Батьки самі можуть вирішувати, до якого навчального закладу віддати доньку чи сина. І жоден керівник НЗ теоретично не має права їм відмовити. Інша справа, чи готовий заклад прийняти дитину з особливими потребами. З’являється багато об’єктивних реалій, і є живі люди, які подекуди не знають, як підступитися до того – «особливого» – малюка, що, мов бурулька під час відлиги, впав їм на голову…
Вивчення міжнародного досвіду
В європейських країнах інклюзивна модель освіти розвивалася протягом десятиліть, а в нашій країні перші експериментальні кроки починалися тільки в 2001 році, а державної підтримки цей процес набув із 2009-го. Поки що інклюзивне навчання не є повністю альтернативою навчанню дітей в умовах спеціальних НЗ. А саме вони можуть стати консультативними центрами з надання корекційно-розвиткової допомоги дітям з особливими потребами. Аби прискорити шлях впровадження інклюзії, оснастити його дороговказами й ліхтарями, разом із державними органами в цьому напрямі працюють громадські організації.
Надзвичайно важливим є вивчення міжнародного досвіду та співпраця в рамках міжнародних проектів, наприклад, українсько-канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», який діє з 2008 року.
«Мета – підтримати розвиток інклюзивної освіти на рівні політики – тобто розробки необхідних нормативно-правових і законодавчих документів, на рівні практики безпосередньо в школах і на рівні громадянського суспільства, – каже програмний директор Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» (одного з національних партнерів проекту) Юлія Найда. – Основний внесок канадців – це нові знання, що прийшли в Україну і з допомогою яких ми разом з канадськими колегами розробили нові методичні рекомендації, посібники, навчальні курси з питань інклюзії. (Нові – з точки зору соціального підходу, коли людина приймається такою, яка вона є, і розвивається її потенціал). Це практика, яку підтримували канадські фахівці, приїжджаючи до України, – надавали консультації і в школах, і у вищих навчальних закладах. Це такі нові форми роботи, як інклюзивний ресурсний центр. Україна багата педагогічними ресурсами – вчителями-дефектологами, вчителями-логопедами, але на місцях не завжди вміло використовується їхній досвід. Тож вчимося аналізувати місцеві ресурси: що ми маємо й як можемо використати це в інтересах конкретної дитини, родини, школи. Тобто канадсько-український проект – це знання, це досвід, це змінені документи і змінена свідомість багатьох людей, які сьогодні вже стоять на позиціях інклюзії. Але зрозуміло, що він прийшов не на порожню землю. До цього вже було багато інших проектів, чимало громадських і державних організацій займалися питаннями інклюзивної освіти. Просто він потрапив вчасно на те підґрунтя, яке було».
Конкретні справи
Як ми вже повідомляли в минулому номері, 15 січня в Києві проводився навчально-практичний семінар «Індекс інклюзії як інструмент розбудови інклюзії в загальноосвітньому навчальному закладі», в якому взяли участь представники МОНмолодьспорту, громадської організації «Крок за кроком» і близько 50 спеціалістів інститутів післядипломної педагогічної освіти, котрі відповідають за інклюзивне навчання.
Нагадаємо, що українська версія «Індексу інклюзії» створена в рамках проекту «Використання Індексу інклюзії для розвитку інклюзивної школи», що здійснювався Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» спільно з відділом інклюзивної освіти та інтернатних закладів Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, відділенням моніторингу досліджень освітньої галузі Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорту України, українсько-канадськими проектами «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» й «Децентралізація управління професійним навчанням в Україні» в 2011 році. Реалізація проекту стала можливою завдяки підтримці освітньої програми Міжнародного фонду «Відродження» та програми «Раннє дитинство» Фонду відкритого суспільства (Лондон, Великобританія).
Одним із результатів цього проекту стала адаптація британської версії «Індексу інклюзії» для використання в дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України. Звісно, за домовленістю з авторами. Цей інструмент пройшов апробацію в 14 загальноосвітніх і 9 дошкільних навчальних закладах у Львівській, Полтавській, Київській областях, у Києві й Сімферополі.
Інклюзія для всіх
Якщо в двох словах, Індекс інклюзії – це механізм самооцінювання, що дає можливість навчальним закладам визначити, чи враховують вони індивідуальні особливості розвитку й потреби дітей і персоналу. А відтак – уже по результатах цього «внутрішньосімейного» моніторингу із чесними відповідями на запитання й визнанням сильних і слабких місць – розробити власний план подальших дій: що треба зробити насамперед, а що пізніше, які кроки здійснити задля створення в закладі таких умов, аби всім було добре. Саме всім учасникам навчально-виховного процесу, а не лише дітям з особливими потребами. Це є найпершою концептуальною засадою Індексу інклюзії.
– Інклюзія здебільшого розуміється як певний привілей для дітей з особливими потребами, – відзначила під час семінару Юлія Найда. – Насправді Індекс інклюзії як механізм моніторингу навчального закладу спрямований на всіх учнів – і тих, які мають труднощі в навчанні, й тих, у кого їх нема. Коли вчитель або вихователь змінює методи викладання – він робить це не для однієї дитини, а для всього класу. Якщо в школі встановлюються пандуси й ліквідовуються пороги – це теж робиться для всіх. Бо і батьки, і вчителі із часом, на жаль, не молодіють. Індекс є стратегією розвитку інклюзивного навчання, спрямованого на самостійну підтримку й розвиток усіх учнів і дорослих – учасників навчально-виховного процесу.
Ще одне концептуальне положення Індексу інклюзії, яке хотілося б окремо відзначити: концепція «бар’єрів на шляху навчання й повноцінної участі в навчально-виховному процесі» є альтернативою концепції «особливих освітніх потреб». Саме це визначення є більш коректним, не навішує на учнів ярлика і не впливає на рівень очікувань педагогів. Водночас воно є також більш конструктивним, бо привертає увагу до того, що треба зробити, аби поліпшити навчання будь-якого учня (не лише «особливого»).
Не панацея, але інструмент
Учасники семінару отримали методичні посібники «Індекс інклюзії» для дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів і добірки практичних матеріалів для «планування дій зі створення й розвитку в загальноосвітніх навчальних закладах інклюзивного навчального середовища для всіх учасників навчально-виховного процесу». Цільова аудиторія, на яку розраховано посібники, – керівники й педагогічні працівники закладів, управлінь освіти, науково-педагогічні й наукові працівники, слухачі курсів підвищення кваліфікації керівних і педагогічних кадрів, батьки і члени місцевих громад.
Посібники містять кілька частин: «Інклюзивний підхід до розвитку навчального закладу», «Створення плану інклюзивного розвитку», блоки запитань для оцінювання рівня інклюзії у закладі й матеріали для проведення анкетування. Ось приклади запитань, на які пропонується відповісти педагогам: «Якщо хтось у класі збуджений, чи стараються учні його заспокоїти, а не дратувати ще більше?», «Чи є в учнів розуміння, що увага необхідна кожній дитині в класі?», «Чи несуть учні відповідальність за надання на уроках допомоги товаришам, які мають труднощі?», «Чи несуть учителі відповідальність за розвиток і досягнення всіх учнів у класі?», «Чи запитують в учнів, як поліпшити атмосферу на уроках?», «Чи є у школі розуміння, що деяким учням з порушеннями здоров’я необхідний індивідуальний помічник, а не просто асистент педагога?», «Чи всіх школярів запрошують узяти участь у музичних, театральних постановках і додаткових заняттях фізкультурою?», «Чи вчать дітей рухливих ігор, в яких можуть брати участь учні з різним рівнем рухових навичок?», «Чи доступні адаптовані матеріали (аудіокасети, великий шрифт, підручники зі шрифтом Брайля тощо) для учнів із порушеннями здоров’я?», «Чи використовується допомога батьків/опікунів та інших представників громадськості під час уроків?» тощо.
Як зазначив координатор освітнього компонента канадсько-українського проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» Дмитро Мазін, Індекс інклюзії не є панацеєю і тією чарівною паличкою, що раптово перетворить усі школи на інклюзивні. Але він дає змогу зробити цей процес структурованим і закласти теоретичну й методологічну основу для розбудови інклюзії на рівні окремої школи. А це вже немало. Проте багато хто й досі називає інклюзію в умовах України «утопією». Мовляв, не той менталітет, не те суспільство. Але ж це не означає, що в нашій державі не такі діти, як в інших країнах; що краще нічого не робити, ніж робити й мати проблеми. До того ж уже є певний напрацьований досвід, який підтверджує, що в Україні діти з особливими потребами можуть навчатися в загальноосвітніх закладах. Проблеми розв’язуються «в міру їх надходження» різними засобами. При цьому важливою є роль людей, які займаються питаннями освіти дітей. Якщо директор школи або завідувачка дитячого садочка – людина небайдужа, якщо вони приймають до свого закладу дитину з особливими потребами не лише тому, що не мають права відмовити батькам, – вони зроблять усе, аби поступово, крок за кроком забезпечити цій дитині комфортні умови для навчання, яке справді можна буде назвати інклюзивним. Допомога спонсорів, громадських організацій, батьків, навчання персоналу, залучення волонтерів із числа студентів – ось шлях такого закладу до успіху.
Найгірше – коли немає бажання щось змінити й навіть усвідомлення того, що зміни можливі й залежать вони на цьому етапі тільки від нас. Від вас, шановні освітяни, батьки, пересічні громадяни, від кожного окремо взятого навчального закладу та його керівника. Адже людського фактора ніхто не відміняв, як і відомого прислів’я: «Хто не хоче – шукає причини, хто хоче – знаходить можливості».
Термінологія
Інклюзія – включення – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі, насамперед тих, які мають складнощі в фізичному чи розумовому розвитку.
Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами через організацію їх навчання в загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання.
Індекс інклюзії – міжнародна методика освітнього моніторингу, до якого входить анкетування педагогів і керівників навчальних закладів, які працюють із дітьми з особливими освітніми потребами, батьків та інших членів місцевих громад; проведення самооцінювання з визначення слабких і сильних сторін навчального закладу із забезпечення якісної освіти для всіх дітей, зокрема дітей з особливими освітніми потребами, з подальшим розробленням планів розвитку шкіл у напрямі інклюзивної освіти.
Коментар
Треба змінювати філософію суспільства
Віра Шинкаренко – начальник відділу інклюзивної освіти й інтернатних закладів Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти:
– Тема семінару є актуальною, бо жоден навчальний заклад не зможе впроваджувати інклюзивне навчання без оцінки своїх можливостей, якщо не знаєш, яка категорія дітей прийде до школи, яке навчально-розвивальне середовище необхідне для навчання цих дітей, хто працюватиме з ними, – не можна говорити про інклюзивне навчання. Саме «Індекс інклюзії» дасть змогу з’ясувати стан готовності навчального закладу до впровадження інклюзивного навчання й визначити подальшу перспективу його розвитку.
А на перспективу кожен навчальний заклад має бути готовим до навчання в ньому дітей з особливими потребами. Сьогодні ми ще не можемо сказати, що всі заклади справді готові до впровадження інклюзивного навчання. Проблемним питанням є підготовка фахівців для роботи в умовах інклюзії. Саме тому спільно з Усеукраїнським фондом «Крок за кроком», завдяки якому ми говоримо про Індекс інклюзії як про інструмент оцінювання інклюзивної освіти, на сьогоднішній семінар запрошено представників інститутів післядипломної педагогічної освіти, які займаються безпосередньо проблемою розвитку такої освіти. Чому саме цих спеціалістів? Тому що ІППО в цей період здійснює курсову перепідготовку вчителів, керівників навчальних закладів. І саме ці фахівці можуть донести до представників навчальних закладів, як використовувати Індекс інклюзії на практиці. Інститути організовують навчальні та практичні форми роботи зі слухачами курсів із питань інклюзивної освіти. Адже важливо, щоб навіть там, де ще не впроваджується інклюзивне навчання, люди розуміли, що це за процес, який він важливий. Якщо учасники навчально-виховного процесу НЗ матимуть уявлення про те, на якій стадії розвитку він перебуває, які в нього умови, який педагогічний потенціал, які перспективи, тоді можна говорити, що цей заклад – на правильному шляху.
Саме завдяки ІППО є можливим прискорення процесу впровадження Індексу інклюзії та інклюзивної освіти в цілому. Завдання інститутів післядипломної освіти – навчити слухачів, викликати їх зацікавленість, розуміння важливості процесу.
Найбільша з проблем – це несприйняття суспільством дітей з порушеннями психофізичного розвитку, нерозуміння того, що вони мають такі самі права на навчання, як і їхні здорові однолітки. Тому насамперед потрібно змінювати філософію суспільства щодо дітей та осіб з особливими потребами. Адже майже в усіх розвинутих країнах люди з інвалідністю сприймаються як рівні, як повноправні члени суспільства. Тож державна політика в нашій країні має бути спрямована на захист прав таких людей відповідно до міжнародних правил і стандартів. Утім, згідно з останнім моніторинговим дослідженням із впровадження інклюзивної освіти, що проводиться МОНмолодьспорту, вже є у свідомості громадян певні зрушення у ставленні до дітей з порушеннями в розвитку. Бо вже навіть пересічні громадяни чули про інклюзивну освіту, про те, що такі діти можуть навчатися в загальноосвітніх навчальних закладах, і нічого жахливого в цьому немає. Навпаки, напрацьований школами й садочками досвід роботи з такими дітками показав, що у здорових дітей виховується почуття взаємодопомоги, толерантності, чуйності. І я думаю: якщо ми всією громадою працюватимемо в цьому напрямі – педагоги, батьки, громадські організації, ЗМІ, – «стіна» поступово проб’ється.
Лікнеп
Чотири ключових елементи інклюзивної освіти
1. Інклюзія – це процес. Вона повинна розглядатися як постійний нескінченний пошук якнайкращих способів реагування на людську різноманітність. Це – навчання тому, як жити, приймаючи всі відмінності, і вчитися, виходячи з цього. В такій ситуації відмінності розглядаються більш позитивно – як стимули, що сприяють отриманню знань.
2. Інклюзія пов’язана з визначенням і подоланням бар’єрів. Тому вона містить збирання, класифікацію й аналіз інформації з різних джерел для планування поліпшень у політиці й практиці.
3. Інклюзія – це присутність, участь і досягнення всіх учнів. Присутність в такому разі означає те, «де діти навчаються й як часто вони відвідують школу». Під участю мається на увазі рівність в отриманні досвіду в стінах школи, а отже, кожен з учнів повинен приймати думки інших; і досягнення – це результат навчання за всією програмою, а зовсім не результати тестів або іспитів.
4. Інклюзія акцентує увагу на тих групах учнів, які більш схильні до маргіналізації або незасвоєння знань. Це означає відповідальність за проведення моніторингу тих груп, які статистично перебувають у зоні ризику, а також, за необхідності, здійснення кроків до забезпечення їх присутності, участі й досягнень у системі освіти.
Інформаційні матеріали взято з офіційного сайту Всеукраїнського фонду «Крок за кроком»
Довідка
З історії питання
«Індекс інклюзії» народився у Великій Британії на зламі тисячоліть. Його перша версія розроблялася протягом трьох років Мелом Ейнскоу, професором університету Манчестера, й Тоні Бутом, професором Християнської церкви Кентербері, з участю групи британських педагогів, батьків, працівників управлінь освіти, вчених і представників громадських організацій інвалідів, які мають значний досвід щодо розвитку навчальних закладів у залученні всіх дітей до освітнього процесу. Вона пройшла перевірку в шести середніх школах Англії й опублікована в березні 2000 року Центром досліджень інклюзивної освіти (Велика Британія). Друга версія була з урахуванням результатів його апробації вже в 17 школах чотирьох адміністративних районів і перевидана у вересні 2002-го. Посібник безкоштовно поширювався Департаментом освіти та працевлаштування в усіх загальноосвітніх і спеціальних школах Англії. Представники одного з місцевих управлінь освіти зазначили, що хотіли б, аби 100 відсотків британських шкіл використовували «Індекс інклюзії» найближчими роками. Міжнародна комісія ЮНЕСКО розглядає можливість розробки посібника для країн, що розвиваються.
Метою використання «Індексу інклюзії» є поліпшення навчальних досягнень для 100 відсотків учнів через використання інклюзивної практики. Це відбувається через самооцінювання трьох основних аспектів: культури навчального закладу, освітньої політики на рівні навчального закладу і практики впровадження інклюзивних підходів. Процес самооцінювання відбувається відповідно до критеріїв (усього 44) і додаткових запитань (близько 500).
Сьогодні «Індекс інклюзії» перекладено 33-ма мовами, зокрема українською. Англомовні матеріали використовуються в Австралії, Канаді, Південній Африці та США.
Британська версія адаптована членами української робочої групи, створеної для його апробації та подальшої адаптації для використання в умовах дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів. Саме процес апробації матеріалів Індексу інклюзії в пілотних навчальних закладах дав можливість перевірити розуміння й відповідність запитань для самооцінювання керівниками НЗ, педагогами, учнями, батьками й іншими членами місцевих громад, ввести практичні приклади використання, здійснити посилання на основні законодавчі документи, розроблені в Україні для підтримки інклюзивної освіти.
Презентація українського варіанту «Індексу інклюзії» відбулася в Києві 24 січня 2012 року.
Завдяки цьому інструментові українські навчальні заклади розвиватимуться відповідно до інклюзивних цінностей. Україна після ратифікації Конвенції про права інвалідів взяла на себе зобов’язання про забезпечення прав дітей з особливими освітніми потребами на отримання відповідної освіти.
Віра Шинкаренко – начальник відділу інклюзивної освіти й інтернатних закладів
