«Усі діти люблять малювати». Педагог із Луцька розробила унікальну методику інклюзивного навчання

Лучанці Мюді Таран – 85 років. Велику частину життя вона присвятила роботі з дітьми з особливими освітніми потребами, інтегруючи їх у повноцінний навчальний процес. Спеціально для них вона розробила власну корекційну методику.

Мюда Олександрівна здобула фах за спеціальністю «Дошкільна психологія та педагогіка», також закінчила курси дефектології та логопедії. Свого часу працювала і в дитячому садочку, і в міському та обласному відділах освіти, і в педагогічному коледжі, і в медико-педагогічній комісії при Волинській обласній лікарні. Загалом має понад 50 років педагогічного стажу.

Із дітьми з вадами розвитку почала працювати з 1980 року, спершу як логопед.

«Багато дітей з інвалідністю народилися після Чорнобильської катастрофи, тому можна сказати, що інклюзія – наслідок аварії та поширення радіації. Під цю хвилю потрапило багато країн Заходу», – вважає Мюда Олександрівна.

Вона переконана, що передусім дітей з інвалідністю потрібно вводити в колектив: у садочок, у школу.

«Я завжди виступала за те, щоб ці діти вчилися у звичайній школі, щоб у класі була одна інклюзивна дитина. Чому одна? Тому що такі діти вимагають індивідуального підходу. При ній у класі має бути асистент учителя», – каже педагог.

Вона не займається фізичною реабілітацією дітей з особливими освітніми потребами. Натомість працює над їхнім розумовим розвитком, допомагає розвивати їм мислення, пам’ять, логіку та інше.

«Наприклад, я працювала з хлопчиком з інклюзією, який, до того ж, сам із собою уголос розмовляв. Я домоглася того, що він пішов у звичайну школу, до якої я готувала його протягом двох із половиною років. Він закінчив дев’ять класів і вступив в училище. У школі тільки вчителька знала, що він інклюзивний… Немає такого року, щоб вони з мамою не вітали мене із днем народження чи Днем вчителя», – розповідає Мюда Таран.

Аби швидше досягти результату, важливо залучати до корекційної роботи батьків, додає вона.

«Для батьків я записую те, що роблю, те, як працюю на заняттях із їхніми дітьми. Занотовую також те, що батьки мають робити вдома, аби закріпити результат, адже це спільна робота, яка вимагає багато часу. Коли батьки допомагають, можна швидше досягти результату», – пояснює.

За словами педагога, власну методику їй вдалося розробити на основі спостережень, досвіду роботи з дітьми з інвалідністю та творчості. До слова, протягом багатьох років у педагогічному коледжі Мюда Олександрівна викладала образотворче мистецтво. Як пригадує, усі в її родині мають хист до малювання та письменства.

«Якось в одному виданні я прочитала: «Лікуйте дітей малюванням». Тому вирішила почати малювати з ними. І все пішло. Діти мене так краще розуміють.

Дитина, наприклад, сидить і малює. Я запитую, чому вона намалювала темне небо, якщо воно світле… Купу уроків потрібно провести, аби дитина запам’ятала перспективу, а я відразу по простому навчаю перспективи:

– Глянь у вікно. Що бачиш?

– Небо.

– А як ти його намалюєш?

– А як намалювати небо?

– Давай спробуємо на листочку провести лінію і зафарбуємо все, що над лінією, блакитним кольором… А що росте зараз на землі?

– Трава.

– Давай намалюємо зеленим кольором… Дивись: зверху – небо, а знизу – земля.

Тобто не потрібно читати лекцію, бо тоді дитині нецікаво й вона не слухає. Малювання дуже допомагає запам’ятовуванню. І майже всі діти люблять малювання, а якщо ще й покажеш, як малювати пальчиком… Вважаю, що криком нічого не доб’єшся», – упевнена педагог.

Нещодавно Мюда Таран підготувала та видала посібник для батьків і педагогів «Інклюзивне навчання». В основу книги лягли результати її багаторічної корекційної роботи з дітьми з інвалідністю.

У посібнику Мюда Олександрівна описала доступні корекційні методи та прийоми роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, а також дала рекомендації батькам для закріплення вивченого матеріалу.

«Ми досі недооцінюємо можливості індивідуального контакту людини з мистецтвом, його вплив на окрему особистість… Заняття з малювання лікують психіку і нервову систему дітей, активізують розумову діяльність… Дітей захоплюють колір і фарби. Досвід корекційної роботи з інклюзивними дітьми показує, що ті, з ким займаються малюванням три-чотири рази на тиждень, набагато краще сприймають навчальний матеріал. У них краще розвиваються пам’ять і логічне мислення», – пише педагог у посібнику.

Саме малюнком дитина може висловити те, що не вдається сказати словами.

Найголовніше ж під час роботи з дітьми з особливими освітніми потребами – живий контакт, творчість та індивідуальний підхід, адже кожна дитина оригінальна та неповторна.

Нині Мюда Олександрівна готує до друку наступну книгу для корекційних педагогів і батьків дітей з інвалідністю «Я у світі». У планах є і третє видання «Моя маленька академія».

Ольга Шершень

Волинські Новини