Європейський досвід і українські реалії працевлаштування людей з інвалідністю

Проблема працевлаштування осіб з інвалідністю в Україні набуває ширшого масштабу, вимагає ґрунтовного перегляду старих правил і положень та впровадження нових підходів. Особи з інвалідністю внаслідок війни — це люди, які прагнуть самореалізації, і держава має створити умови для цього. На необхідності проведення змін наголошують і «цивільні» особи з інвалідністю — ті, які ще до війни були, так би мовити, «у тіні» й для яких питання працевлаштування й раніше стояло надзвичайно гостро, пише Social.com.ua.

Про це, зокрема, йшлося на круглому столі «Працевлаштування людей з інвалідністю: європейські перспективи в Україні». «Соціальна інформаційна платформа» зібрала проблемні питання від активістів, пропозиції влади та коментарі фахівців, висловлені на ньому.

Основною проблемою в працевлаштуванні осіб з інвалідністю президентка благодійної організації «Асоціація інклюзивної країни» Юлія Ресенчук вважає упередження щодо здібностей людей з важкою формою інвалідності. На друге місце вона ставить недоступність громадської інфраструктури, транспорту, послуг, розумного пристосування робочих місць. На третє — неконкурентоздатність людей з важкою формою інвалідності, порівнюючи з тими, хто має легку форму та також підпадає під квотування.

Юлія понад десять років очолює громадську організацію, яка допомагає людям з важкою формою інвалідності в працевлаштуванні. Сама має інвалідність і пересувається в кріслі колісному.

«У наш фонд часто приходять роботодавці, які пропонують вакансії людям з інвалідністю, але переважно кажуть так: «Дайте нам людей, які чують, бачать, пересуваються самостійно й не потребують сторонньої допомоги». Власне роботодавець не порушує закон, виконує квоту, працевлаштовує людей з інвалідністю. Але люди з важкою формою інвалідності залишаються за бортом. Роботодавці обирають тих, з ким матимуть менше клопоту, кому не потрібне розумне пристосування робочого місця», — говорить Юлія Ресенчук.

Коли говоримо про працевлаштування людей з інвалідністю, йдеться насамперед про права людини. У цьому переконана Сюзанна Мнацаканян, керівниця проєкту Ради Європи «Посилення соціального захисту в Україні».

«Європейська соціальна хартія так говорить про працевлаштування людей з інвалідністю: будь-які держави-члени мають обов’язково надати ефективний доступ людям з інвалідністю до відкритого ринку праці. Європейський комітет соціальних прав у своїх висновках за підсумками 2021 року зазначає, що Україна цього не зробила», — зауважує вона.

І додає, що в Україні немає можливості працевлаштування осіб з розумовими та психосоціальними порушеннями. Відсутня політика та програма підтриманої зайнятості людей з інвалідністю на відкритому ринку праці. А також не дотримуються зобов’язання розумного пристосування.

Закордонний досвід

Досвід інших країн також свідчить про необхідність змін українських підходів до працевлаштування людей з інвалідністю. Андрій Тимошенко, директор KPMG в Україні (міжнародна мережа незалежних фірм, що надають аудиторські, податкові та консультаційні послуги) розповів про практики європейських країн і Австралії. Каже, що немає унікального рецепта. Кожна держава шукає свій шлях вирішення питання. Проте є певні загальні риси, які будуть цікавими Україні.

«Перше: перехід від карального підходу до стимулювального. Хоча в деяких країнах і збереглися штрафи за невиконання квот. А квоти існують майже всюди, становлять від 4 до 6 %. Переходять від штрафів до внесків роботодавців, з яких потім формуються інструменти для покращення працевлаштування, надаються кошти на облаштування робочих місць, на компенсацію втрати продуктивності. Дуже цікавим інструментом є пріоритетна участь компаній, які заповнюють квоти, або які є інклюзивними підприємствами, у державних закупівлях. У Франції, наприклад, квоту можна заповнювати наполовину працівниками з інвалідністю, а половину — закупівлею продукції або послуг в інклюзивних підприємств», — говорить Андрій Тимошенко.

За його словами, є й інший підхід: фокус на особистості. Йдеться про розгляд кейсу окремої людини та ситуації. В Австралії, наприклад, протягом кількох місяців аналізують втрату продуктивності на певному робочому місці й компенсують певний відсоток заробітної плати.

Інклюзивним підприємством вважається, якщо відсоток людей з інвалідністю становить від 50 до 70 % у різних країнах. У Польщі ще є поняття «соціального кооперативу», де працює ширше коло людей: не тільки особи з інвалідністю, а й інші соціально вразливі групи.

«Деякі країни навпаки відходять від соціальних або інклюзивних підприємств. Вони надають перевагу соціальній інклюзії у звичайних підприємствах. А в Іспанії налічується 2100 інклюзивних підприємств, вони переважно працюють у сфері послуг. Інклюзивні підприємства насамперед отримують доступ до участі в державних закупівлях, компенсації за втрату продуктивності й облаштування робочих місць. А лише потім йдеться про податкові полегшення», — наголошує експерт.

За словами Гайдна Хаммерслі з Брюсселя, який представляє European Disability Forum (Європейський форум з питань інвалідності), у країнах Євросоюзу 51 % людей з інвалідністю працевлаштовані. Вищий за середній відсоток демонструють країни Скандинавії (Швеція, Фінляндія, Данія), Португалія, Нідерланди та Франція. При цьому деякі з них не мають навіть квот на працевлаштування. А у Франції цей поріг досить високий. Певні країни запровадили квоти тільки для підприємств державного сектору.

«Деякі країни впроваджують систему, коли можна платити за невиконання норм за квотами, щоб її ніби покрити. У Румунії платять штраф за не працевлаштування особи з інвалідністю, але незрозуміло, куди ці гроші йдуть. У Чехії вони йдуть у загальний фонд для субсидій і зарплат людям з інвалідністю. У Євросоюзі також практикують надання різних засобів стимулювання та компенсації — майже всі члени, крім Німеччини, Португалії, Естонії. Половина країн надають податкові пільги», — пояснює Гайдн Хаммерслі.

Українські реалії

Політику в питаннях праці та зайнятості в Україні формує Міністерство економіки. Тетяна Бережна, заступниця міністра економіки, зауважує, минулого року на обліку в Державній службі зайнятості перебувало 868 тисяч осіб, серед них — 50 тисяч осіб з інвалідністю. Наразі, за її словами, міністерство в цьому питанні працює в трьох напрямках.

«Перший — це заохочення роботодавців працевлаштовувати осіб з інвалідністю. Є програма, якою ми не дуже задоволені, але вона компенсує 50 % витрат на оплату праці протягом шести місяців, але не більше як 6700 гривень. Ця компенсація є тільки для осіб, які зареєстровані безробітними. Тому ми проаналізували успішні європейські практики й працюємо над постановою, яка передбачить компенсацію витрат на облаштування робочого місця. Якщо йдеться про осіб з інвалідністю I групи — 15 розмірів мінімальної зарплати, II групи — 10 розмірів мінімальної зарплати. Друга компенсація, над якою працюємо — компенсація заробітної плати. Йдеться про 15 тисяч гривень, включаючи податки та ЄСВ протягом шести місяців», — розповідає Тетяна Бережна.

Другим напрямом вона називає роботу з особами з інвалідністю, що мають підприємницький хист. Вони не потребують працевлаштування, але потребують певної державної підтримки на етапі розвитку власної ідеї. Уже діє програма грантів для ветеранів і осіб з інвалідністю на старт або розвиток власного бізнесу. Особа з інвалідністю внаслідок війни може отримати 250 тисяч гривень. А особа з інвалідністю внаслідок війни, яка була зареєстрована як ФОП протягом трьох останніх років, — один мільйон гривень. На 2023 рік на такі гранти передбачено бюджетом 1,8 мільярда гривень.

Третій напрям — перенавчання для тих, хто цього хоче й потребує у зв’язку з набуттям інвалідності.

«Нещодавно ми провели опитування серед 999 роботодавців — запитали, чи готові вони працевлаштувати особу з інвалідністю. 45 % відповіли «так», 33 % — «ні», 21 % — «не знаю». Коли запитали, чи потребують вони для цього державної підтримки, то 38 % відповіли «так». Перед іншим опитуванням ми провели роз’яснювальну роботу щодо того, що готові запропонувати роботодавцям. Після цього 80 % сказали, що готові працевлаштовувати осіб з інвалідністю», — поділилася результатами дослідження заступниця міністра.

Світлана Шевчук

Фото: hromadske.ua, decentralization.gov.ua, olenabilous.com, kpmg.com