«Фантомно рука є, розтискає пальці, але її немає»: як лікують і протезують воїнів, які втратили кінцівки

Одночасно у центрі проходять реабілітацію понад 100 українських військовослужбовців

ЛЬВІВ ‒ Українські бійці, які втратили під час бойових дій верхні і нижні кінцівки, проходять протезування в Україні і за кордоном. За словами медиків, в Україні є проблеми з високотехнологічним протезуванням рук. На сьогодні в реабілітаційному центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Галичина» перебуває понад 100 бійців, які під час поранення втратили кінцівки. Одні вже проходять реабілітацію з протезами, інші очікують і готуються до протезування.

Український військовослужбовець, 46-річний Владислав Самойлик вже доволі впевнено ходить на протезі. Владислав був мобілізований 25 лютого, воював у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Під час чергового бою з танковим підрозділом Росії, коли ворог намагався просуватись в напрямку Ізюму, був поранений. Медики врятували більшу частини його ноги, нижче коліна.

Протез Владислав знімає легко

Чоловіка протезували у клініці в місті Міннеаполіс (США). Туди він приїхав із ще чотирма військовослужбовцями з України, які втратили під час поранення кінцівки. На другий день після приїзду всі вже були з протезами.

Мозок сприймає, що це нога, є відчуття пальців
Владислав Самойлик

«До нашого прибуття у США вже все було зібрано, зроблений куксоприймач. Найскладніше було привчити мозок наступати на ногу з протезом. Тобто, якщо є одна нога, то мозок блокує її і більше робиш опір на здорову ногу. Якщо немає обох ніг, то мозок це сприймає простіше. Мозок сприймає, що це нога, є відчуття пальців, я відчуваю свою стопу, фантомні болі. Три тижні минуло і я звик. Щодня довше ходжу з протезом», ‒ каже Владислав Самойлик.

На його протезі намальований прапор США і шеврон рідної 95-ої бригади, орел, і напис англійською ‒ «Знову стою». Він планує повернутись у бригаду після реабілітації. Проходить її після протезування у США, де перебував три тижні, вже в Україні. Реабілітолог допомагає поставити правильно крок, вчить тримати ногу. Владислав тішиться подарованою американським фондом спортивною стопою для протеза. Завдяки їй займатиметься спортом, швидше бігатиме.

Протез може бути зі спортивною стопою

У реабілітаційному центрі готується до протезування пресофіцер, капітан Данило Іщенко. 1 червня він отримав поранення, коли виконував завдання ‒знімав із колегою відео про те, як відбувається медична евакуація поранених із поля бою. Це було поблизу села Цупівка Харківської області. Російські війська почали сильний артилерійський обстріл. Жертви, зруйноване село, не було жодної неушкодженої будівлі. Данило проштовхнув в укриття колегу, а в цей момент у подвір’я потрапив ворожий снаряд. Він отримав осколкове поранення.

Спочатку думав, що мені врятують ногу
Данило Іщенко

«У мене вистачило сил пройти далі, вийти на сходи. До тями прийшов через хвилин 10. Мене евакуювали у Харків. Старший евакуаційної групи був співак Тарас Тополя, який був в теробороні, служив стрільцем-санітаром. У його команді був і клавішник групи. Вони дуже чітко і правильно організували роботу медичного евакуаційного пункту, дуже ретельно виконували свої обов’язки. Сталося, як сталося, це війна, а це своєрідна лотерея. Артилерія, здебільшого, ставить крапку у цій лотереї. Спочатку думав, що мені врятують ногу. Я терпів дуже великі болі, зараз розумію, що жити з постійним болем, щоб просто бути з нефункціональною ногою, не було сенсу. 12 червня прийняв рішення про ампутацію», ‒ говорить Данило Іщенко.

Пресофіцер, капітан Данило Іщенко

Військовослужбовець чекає на можливість поїхати на протезування у США. Бо хоче продовжити, які і Владислав, військову службу, отримати спортивний протез, щоб вести активний спосіб життя.

Повну реабілітацію пройшли близько 300 бійців

На сьогодні у реабілітаційному центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Галичина» проходить реабілітацію 116 військовослужбовців, які втратили кінцівки. Загалом тут уже пройшли відновлення близько 300 бійців від часу повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Спершу у центрі приймали переселенців, дехто ще досі тут має прихисток. Але, коли чисельність бійців, які втратили кінцівки під час поранення, зростала щодня, у центрі зосередили свою працю на проблемі реабілітації і протезування військовослужбовців.

Один реабілітолог працює з 5-6 пацієнтами
Григорій Дунас

«Працюємо спільно з військовим госпіталем, отримуємо від них допомогу. Їхні лікарі консультують. У центрі ми облаштували перев’язочні, придбали з меценатської допомоги операційні столи, все це розставили і почали проводити більш серйозні речі. Один реабілітолог працює з 5-6 пацієнтами», ‒ говорить головний лікар центру «Галичина» Григорій Дунас.

Військові після поранення, отримання медичної допомоги, проходять два місяці реабілітації, далі протезування і знову повертаються до занять із реабілітологом. Якщо людина втратила обидві ноги, чи руку і ногу, то на відновлення потребує більше часу, ніж два місяці, інколи навіть до півроку.

Працює обмаль підприємств, які можуть запропонувати якісний протез руки
Григорій Дунас

«Протезування є механічне, електронне, високотехнологічне і найпростіше косметичне. На жаль, стає більше осіб, які втратили верхню кінцівку, а з цим протезуванням в Україні є труднощі і проблеми. Працює обмаль підприємств, які можуть запропонувати якісний протез руки. Німецька фірма запропонувала нам свою допомогу і відкриє філію спільно з нашим центром. Надасть обладнання, навчить спеціалістів, постачатиме комплектуючі. Щоб потрапити за кордон на протезування є черга. Ми хочемо зробити у себе закритий цикл реабілітації. Наш центр збудований на 30%, маємо проєкт на весь комплекс. Можна було б приймати до 600 осіб, але для реалізації такого проєкту потрібні кошти», ‒ продовжує Григорій Дунас.

Реабілітаційний центр

25-річний Віталій (ім’я змінено на прохання), повністю втратив праву руку, отримавши мінно-вибухову травму у напрямку Бахмута. Його протягом шести годин неможливо було евакуювати з поля бою. Оскільки ворожі обстріли не припинялись. Боєць сидів із накладеним джґутом, турнікет перетискав кістку. Коли його вдалось евакуювати, то медики повідомили, що ампують руку, щоб врятувати йому життя. Сьогодні він проходить у центрі реабілітацію.

Протезування рук ‒ дуже складна річ, особливо, висока ампутація, як у мене
Віталій

«Я розумів, коли йшов на контрактну службу, що будуть ризики, що можу травмуватись. Тому психологічно втрату руки сприйняв нормально. Рік мені доведеться ходити з найпростішим протезом. Навчусь ним користуватися, звикну і він дасть можливість моїй спині не перехилятися. Згодом, коли кукса я всохнеться, можна протезувати більш високотехнологічним. Але біда в тім, що він дорогий. Вчусь користуватись лівою рукою. Важко, рука втомлюється, не звикла, все перевчаюсь лівою. Важко, особливо писати, рука не звикла і мозок не відпускає праву руку. Фантомно рука існує, свербить, розтискає і затискає пальці, а дивлюсь ‒ її нема. Виконую різні вправи, методи, частково допомагали, але перестали. Протезування рук ‒ дуже складна річ, особливо, висока ампутація, як у мене», ‒ розповів Віталій.

Заняття з реабілітологом

Щодня військовослужбовці, які втратили кінцівці, працюють із реабілітологом. Заняття можуть тривати до двох годин. Реабілітолог Андрій Новосад зауважує, що найскладніше пацієнтові навчитися довіряти протезу.

«Певний період людина була без протезу, з ампутацією, і, відповідно, звикла, що ходить на милицях, ставить ноги по центру. А коли отримає протез, то йому не довіряє, думає, що зігнеться, спаде. Тому роблять навантаження на здорову ногу. Довіра з’являється через два-три заняття і зростає впевненість», ‒ пояснює реабілітолог.

Андрій Новосад розпочав заняття з 19-річним Валентином Степаненком. Військовослужбовець-контрактник повністю втратив ногу під час авіабомбардування 15 березня у Київській області. Його прооперували у Чернівецькій лікарні. Місяць молодий чоловік ходить на протезі, виготовленому в Україні з американських комплектуючих, які були сформовані під нього. Як тільки одягнув протез, одразу ж забув про милиці.

Почуваюсь повноцінно
Валентин Степаненко

«Я коли лежав після поранення, чекав машину, рукою порухав і відчув кістку. Зрозумів, що вже буду без ноги. Зараз почуваюсь повноцінно. Мрію про власну справу, все в моїх руках. Я не звертаю уваги, що немає ноги, можу працювати, їздити на автомобілі, немає такої думки, щоб все закинути. У мене є плани на життя, на майбутнє», ‒ говорить Валентин Степаненко.

Заняття Валентина Степаненка з реабілітологом

Переважна більшість пацієнтів реабілітаційного центру ‒ молоді чоловіки. Якщо у пацієнта родина втратила житло і рідне місто чи село окуповане російськими військами чи під постійним обстрілом, то пораненому бійцю дозволяють перебувати зі сім’єю. Таких родин у реабілітаційному центрі є близько 40.

У Львівській області планують відкрити спеціалізовану клініку протезування і реконструкції Superhumans. Цей заклад зроблять на базі існуючої державної лікарні шляхом модернізації та переустаткування, інформує Міністерство охорони здоров’я.

Галина Терещук