“Немає місця поганим спогадам”. Дмитро Полов’ян – про російський полон та приєднання до збірної Ігор Нескорених

Дмитро Полов’ян на тренувальних зборах Ігор нескорених-2023. Фото: Invictus Games: Team Ukraine

Історія Дмитра Полов’яна – військового, який пережив полон і зневіру в поверненні додому та знайшов шлях до відновлення в спорті й Іграх нескорених, пише Суспільне.

“Військова історія в мене… це важка тема”, – знаходить слова Дмитро, аби описати свій досвід на війні. Менш ніж за рік до того, як потрапити до збірної Ігор нескорених, він у важкому стані опинився в російському полоні. Після обміну в жовтні 2022 року саме спорт, за словами Дмитра, допоміг йому краще справлятися зі спогадами про той травматичний період.

З якими думками він чекав на обмін і як вплинуло на його життя братерство “інвіктусів”, 27-річний військовий розповів Суспільне Спорт.

“Змирився з тим, що я вже мертвий для всіх”

Служба в Збройних силах України для Дмитра Полов’яна розпочалася 17 березня 2022 року. Взяли його лише з другої спроби, адже спершу військкомат відмовив через травму ноги. На початку Дмитро вчився на гранатометника, а через місяць потрапив у Десантно-штурмові війська: до 46-ї бригади.

Полов’ян воював на Херсонському напрямку. Саме там під час одного з липневих бойових виходів дістав важких поранень – тоді ж його взяли в полон. Після майже трьох місяців у неволі в окупованому Криму – 13 жовтня – Дмитра й ще 19 військових звільнили.

“Я взагалі не сподівався на те, що виживу чи повернуся”, – зізнається Дмитро, згадуючи, наскільки серйозні мав ушкодження. Під час бою йому влучили в грудну клітину, по ногах і хребту.

Хоча його першою реакцією на обмін було: “Є-є, ура! Нарешті я повернувся додому”, невдовзі – щойно його привезли до лікарні в Запоріжжі – стало важко справлятися з різкою зміною реальності та позбуватися зневірливих думок, що вже стали звичними за останні місяці.

“Коли був у полоні, змирився з тим, що, скоріше за все, я вже мертвий для всіх, – пояснює військовий. – Коли мене поранили, передавав по рації, які мав ушкодження. З такими шанси на виживання дуже мінімальні. Думав: напевне, мої побратими й моя сім’я вважають, що я загинув. Важко було повернутись”.

“Мріяли про те, що першим з’їмо, коли повернемося”

“Я теж безмежно радію яблукам і зараз, хоча після обміну пройшло багато часу, – так у квітні 2023-го відреагувала на фото одного зі звільнених військових, що плакав, тримаючи в руках яблуко, учасниця Ігор нескорених Юлія “Тайра” Паєвська. – Напевно, саме яблука в історії людства найбільше наповнені сенсами і образами фрукти. Тепер ще один образ додався в людську історію завдяки нелюдським діям ворога”.

Як і його посестра, яка також пережила полон, Дмитро Полов’ян розповідає про складні стосунки з їжею для колишніх бранців. Сам він спершу вигадував цілі меню зі стравами, які смакуватиме після звільнення, та просив матір привезти йому солодкої газованої води з його рідного Квасилова, що на Рівненщині.

“Я та інші військовополонені мріяли про те, що першим з’їмо, коли повернемося, що першим зробимо, кому напишемо чи подзвонимо. Я спланував собі цілий графік. Наприклад, [мріяв, що] на сніданок приготую борщ із салом. На обід зберуся з сім’єю й друзями та посмажу шашлики. Один [військовий] розповідав, що на вечерю хотів варених раків у пиві. Я [подумав, що] треба собі перейняти цю фішечку”.

Утім, після звільнення ці фантазії обернулися на апатію. “Коли повертаєшся, в тебе є можливість замовити будь-яку їжу, з’їсти все що завгодно, а немає бажання, – описує зміни у своїх емоціях Дмитро. – Який у цьому сенс, не розумієш”. Пов’язує це, зокрема, з усвідомленням, що не всіх, із ким був разом у полоні, звільнили. Ця думка не дозволяла сповна потішитися наїдкам, до яких ще недавно не мав доступу.

“Також багато чого я вже просто не міг їсти через те, яку їжу давали там, – додає військовий. – До полону я важив 100 кг, а коли звільнили – 54. Я розумів, що потрібно набирати масу, але було важко це подолати. Більш-менш впорався, але досі, наприклад, каші та різні крупи їсти не можу. Наївся їх на все життя”.

“Флешбеки вибивають, але стрільба з лука допомагає”

Дмитро Полов’ян на тренувальних зборах Ігор нескорених-2023. Фото: Суспільне Спорт

“Плавання, спілкування з побратимами й підтримка сім’ї”, – це ті речі, які Дмитро Полов’ян називає найбільш помічними в адаптації до нового життя. Ігри нескорених із їхньою “братерською”, за його визначенням, атмосферою подарували одразу два з трьох пунктів.

“Раніше чув про ці змагання, але пропускав повз вуха, – розповідає Дмитро. – А потім я почав плавати. Мене тренував учасник попередньої збірної [Андрій Бадарак], і він мені постійно розказував про Ігри нескорених і що мені варто спробувати. Коли взяв участь у відборі, сподобалася атмосфера змагань, те, що знаходишся поряд із такими самими людьми, як ти. Ти їх бачиш перший раз, але підтримка просто колосальна”.

Після того, як неочікувано для себе Полов’ян відібрався до збірної Invictus Games, для виступів у Дюссельдорфі він обрав плавання, що є його основним видом, а також стрільбу з лука та баскетбол на візках.

“Плавання розслабляє, – пояснює вибір “нескорений”. – Відчуваєш невагомість, можеш побути на самоті зі своїми думками. Коли пливеш, відчуваєш себе просто кайфово”.

Терапевтичну дію Дмитро вбачає й у заняттях зі стрільби з лука.

“Я стараюся особливо не згадувати [про полон], але інколи це мимоволі приходить. Займаєшся, займаєшся, а потім флешбеки трохи вибивають. Але стрільба з лука якраз допомагає. Ти повинен бути сконцентрований на мішені, забути про все, що тебе оточує. Є тільки ти й мішень. Кожен рух має бути монотонним і чітким, ти повинен його відстежувати. І тоді в голові просто немає місця поганим спогадам”.

Катерина Макаревська, Анна Сергієць