«М’язи у його ногах зараз працюють не так, як твої. Це не заразно»: як спілкуватись із дітьми про інвалідність

Психологиня Лада Ендресен підняла на своїй сторінці у ФБ актуальне питання — що відповідати дитині і як запобігати незручним ситуаціям, коли вона бачить людей, що не мають кінцівок, або є інша інвалідність. Серед українців таких особливих людей зараз стане більше, тому, за словами лікарки, ми мусимо навчити наших дітей поважати особливість, пишуть «ФАКТИ».

«У нашому під’їзді оселився чоловік на візочку. Вперше, коли ми разом заходили у ліфт, погляд мого дошкільняти був прикутий до „крісла на колесиках“, а мене охопила паніка: що робити, якщо дитина зараз щось „ляпне“? Може, вийти на наступному поверсі? Тоді у сусіда задзвонив телефон, і ситуація вичерпалася сама собою. Але залишила мене із запитанням: що відповідати дитині, коли вона помітила людину з інвалідністю? І якщо вам знайоме почуття збентеження, бажання прискорити ходу і разом з тим співчуття або вдячність, бо це ж може бути людина, що повернулася зі сходу чи півдня, то тут слід розібратись по поличках».

Лада пояснює — зріст дошкільнят варіюється між 90 і 125 см. Це ідеальні умови, аби серед звичних пар ніг, які завжди кудись поспішають, помітити протез, милицю або відсутню кінцівку.

«А те, що відрізняється, завжди привертає увагу: «А куди поділася його нога?», «Мамо, дивися, у неї немає руки. А як вона тримає ложку, коли їсть?» Відчуття соціальних норм у дошкільнят лише формується. І драматизм, з яким дорослий може дивитися на ситуацію, їм недоступний через незрілість структур мозку. Діти ставлять незручні питання своїми дзвінкими голосами через природну допитливість.

Нам важливо нормалізувати відмінність. Тому спокійно, ніби між іншим можемо відповідати: «Деякі люди пересуваються візочками, деякі — ногами. Але вони усі дістаються того місця, куди йдуть», «Інколи люди втрачають кінцівки чи народжуються з однією ногою. На щастя, лікар може зробити протези, аби їм було зручніше ходити». «М’язи у його ногах зараз працюють не так, як твої. Це не заразно (деякі дошкільнята вважають, що травма або інвалідність може передаватися). Тому йому зручніше пересуватися колісним кріслом чи з милицями.»

«Вона дійсно виглядає інакше, аніж ми. Але, мабуть, і ми для неї також виглядаємо інакше». «У нас у всіх є те, що нас відрізняє одне від одного. І те, що об’єднує. Цікаво, а яке він любить морозиво?». «Ти знаєш, я не знаю, чи ходитиме вона у майбутньому. Але я впевнена, що лікарі роблять все можливе, аби їй допомогти».

Вікторія Микитюк