Про толерантне ставлення до проблем людей з інвалідністю

“Шановні кам’янчани! Сьогодні ми хочемо підняти тему, яка близька не кожному, але багатьом мешканцям нашого міста. Мова йде про толерантне ставлення до проблем людей з інвалідністю.

Знехтування законами та негативне в моральному плані відношення до людей даної категорії змусило підняти сьогодні це питання.

Все частіше останнім часом ми помічаємо зневажливе ставлення до людей з інвалідністю. В чому воно проявляється? Часто людей, а, особливо, діток з інвалідністю, не вважають вразливою категорією, хворими та слабкими людьми.

Чомусь у суспільстві сформувалась думка про те, що без видимих ознак, якщо людина, наприклад, не на інвалідному візку чи не має вад при ходьбі, вона не хвора. Це не так. Людей поміж нас, які страждають від різних захворювань та мають статус людини з інвалідністю, багато.

За законом люди з інвалідністю мають позачергове право зайти в кабінет до лікаря, громадський транспорт, будь – яку установу та організацію. На практиці ж нереально довести людям в черзі, що це є гарантованим державою правом людей з інвалідністю.

Потрібно розуміти, що такий статус отримує людина, яка має стійкі порушення в роботі організму. Оточуючим навряд чи цікаво, що очікування в черзі з дитинкою з інвалідністю може негативно вплинути вже й на без того погане її здоров’я.

Часто можна почути фразу: “У мене також дитина”. Так, шановні матусі, літні люди та інші категорії населення! Ми поважаємо вас і не просимо чогось нереального для себе. Навпаки, давайте, будь ласка, шанобливо відноситись до тих, кому гірше. Ростити хвору дитинку морально важко і часто, здається, що вже покидають сили, бо немає надії на краще. І, окрім цих величезних проблем потрібно ще майже кожного дня доводити комусь, чому саме моя дитинка повинна зайняти місце в транспорті чи зайди в нього без черги.

Ні, ми не просимо у вас співчуття, часто це просто марно, знаючи, настільки більшість в нашому суспільстві стала черствою. Ми просимо дотримуватись законів, не відвертатись у вікно, коли, показуючи посвідчення людини з інвалідністю, вас просять уступити місце, яке, до речі, часто має спеціальні позначки і призначено саме для таких людей. Ми просимо вас не загороджувати собою вхід, тому що право зайти першими нам також надано за законом.

Якщо хтось вважає, що багато просимо та маємо, впевнені, що більшість людей з інвалідністю воліли б помінятись місцями із здоровими.

До речі, серед ваших знайомих є діти з інвалідністю? Можливо навіть такі, хто не має прогнозу та шансів жити? Повірте, вони є серед нас! На вид здорове, усміхнене дитя, яке, начебто, нічим не відрізняється від однолітків, багато чого позбавлене в житті.

Тож, будь ласка, будьмо толерантними, людяними та милосердними, поважаймо закони та моральні норми! І, поспішаючи в несамовитому вирі життя, хоча б інколи, зупиніться, подивившись по сторонах, чи не потребує хтось вашої уваги…”

Кстати+