Хтось п’є, хтось жінку б’є, хтось волонтерить чи з головою поринає у роботу. Не хоче чути ні про що, пов’язане з війною, чи навпаки як броню не знімаючи носить свій камуфляж. Кожен, хто пройшов АТО, перетравлює пережите по своєму.

Люди з обмеженими можливостями виступили у ролі моделей для показу елітного вбрання. Учасниці кажуть: попри шалене хвилювання, емоцій від дефіле в них вистачить на все життя. Щоправда, потім їм знову доведеться повертатися до звичного життя.

У приміщенні МСРЦ «Дорога життя» відбувся черговий семінар, в якому, крім працівників районних відділень соціальної реабілітації дітей-інвалідів та Центру, взяли участь голландські колеги, котрі вже неодноразово відвідували Ужгород, а саме: Інеке де Брюн (психіатр для молоді, Мегі Сторм (логопед), Робі Веенстра (ерготерапевт) та Маргріет Боргейв (відео-тренер).

Родина Олексія Гладкого та Надії Могилят з Петроострова нічим би не відрізнялася від багатьох тисяч добрих сімей, якби не одна маленька деталь…

Олексій є інвалідом третьої групи (кілька років тому втратив в автомобільній катастрофі двох друзів і ногу, яку ампутували вище коліна), а Надія хвора на ДЦП.

Чи є життя після війни – для бійця, який залишився без обох рук. Відповім одразу – є і воно сповнене радості та любові близьких. Ті головою сімейства пишаються.

Десантник із Миколаєва отримав важкі поранення під час обстрілу Донецького аеропорту – коли до окопа залетіла граната. Чоловік не роздумуючи взяв її до рук і викинув. Однак – разом із руками…

Двоє людей з особливими потребами – неймовірно життєрадісні, сонячні, щирі, усміхнені – стали на весільний рушник. Дивлячись на них, одразу розумієш: вони створені один для одного і, очевидно, так воно і є. Ні величезна відстань, ні жодні життєві труднощі не завадила їм знайти свою половинку і стати під вінець. Справжня любов.

Вони не хочуть, щоб їх називали героями і не люблять до себе багато уваги. Вони повернулися з війни. Але їхній моральній силі позаздрить будь-яка здорова людина.

Історії цих трьох хлопців схожі на історії ще багатьох тих, хто повернувся з війни на Донбасі живим, але з травмами на все життя.

Київ. Чи завершується війна з припиненням бойових дій? Чи готові бійці повернутись до мирного життя? І чи готове мирне життя їх прийняти?

Відповіді на ці питання будемо шукати в понеділок, 30 березня, в рамках дискусійного клубу «Інклюзивне суспільство» разом із добровольцем АТО, а тепер – людиною з особливими потребами…

У другій частині відеоблогу з Блаженнішим Любомиром (Гузарем) говоримо про незрячих. Зокрема Блаженніший відповідає на такі питання: втрата зору – це кара чи можливість відкрити в собі щось нове та як людині незрячій не опускати руки і позбутися стереотипу, що вона інвалід і життя для неї закінчилось?

Життя під одним дахом двох інвалідів-візочників на перший погляд здається неможливим, адже обоє потребують сторонньої допомоги. Та львів’янин Степан Гірчак і кіровоградка Наталя Чущенко зуміли подолали всі життєві бар’єри і поєднати свої долі. Одне захоплення на двох, спільні плани на майбутнє, бажання долати перешкоди, любов до життя – це та інше поєднують сильних духом людей, яких варто ставити за приклад іншим.