Нормальне життя чи короткий “кайф”? Для всіх тих, хто свідомо чи через дурість обирає останнє, перше, як правило, невдовзі стає практично недосяжним. За винятком небагатьох людей, котрим удалося вирватися з наркотичної пастки назавжди, більшість наркозалежних ідуть пекельним шляхом у нікуди. В обмін на нетривалу ейфорію, вони потім приречені на постійні втрати: загублене здоров’я, зруйновані сім’ї, скалічені долі — власні та рідних, невикористані можливості і нездійсненні мрії, біль, хвороби, безвихідь, смерть. А починалося все так приємно й весело… з «косячка» травички в колі друзів і знайомих.

З початку року 30 тисяч громадян України виявили бажання взяти участь у державних житлових програмах. Про це у Донецьку повідомив Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Темник.

Міська влада не має змоги виконати вказівку облдержадміністрації про відкриття автобусних маршрутів для довезення людей з особливими потребами до обласного бюро медико-соціальної експертизи, бо приватні перевізники відмовляються їх обслуговувати.

Я інвалід ІІ групи, завжди була відповідальна та чесна.
Проте зараз зіштовхнулася із багатьма проблемами. В Хмельницькому громадяни не рахуються із важкохворими людьми. Мало того, що забрали усі пільги, так ще й у транспорті стало нестерпно їздити. В приватному автобусі, що йде з Хмельницького до села Черепівка, водій виганяє інвалідів, які їдуть в село Іванківці. Його навіть не цікавить те, що хвора людина вже придбала пільговий білет.

Запах ладану тут чути ще на вулиці. У зарваницькій церкві двері завжди навстіж. Щобудня тут просторо і вільно. Хто приїхав безпосередньо до ікони Божої Матері, знає, де її шукати: поспішає не до величного новозбудованого собору, а до старенької сільської церкви. Саме тут перебуває її оригінал. Ікона вражає своїми розмірами, вона дуже масивна. А от Очі… Я ще на жодній іконі не бачила таких очей. Немов рентген, вони пронизують наскрізь. І немов бачать моє майбутнє, мій завтрашній день, зчитують мої думки. Знають про мене все, навіть більше від мене самої. Щось є в тих очах таке, що хоче застерегти і вберегти мене від всього злого. Від цього пронизливого погляду стає ніяково і навіть трохи моторошно (так було зі мною вперше), не знаєш куди подіти свої очі. Але триває це лише мить. Спочатку.

На Придніпровській залізниці створюють умови для вільного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до вокзальної інфраструктури. Цьогоріч підприємством придбано ручні телескопічні рампи з легкосплавних матеріалів, які забезпечують пасажирам із вадами рухового апарату можливість долати будь-які перешкоди на своєму шляху. Ці рампи передано на всі вокзали Придніпровської магістралі, насамперед, у Саках та Євпаторії, що є традиційними містами курортного відпочинку та оздоровлення інвалідів.

Луганський міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів постійно проводить набір слухачів з таких професій: оператор комп’ютерного набору, оператор комп’ютерної верстки, кравець, манікюрник, перукар, столяр будівельний, квіткарка, молодша медична сестра, взуттьовик з ремонту взуття, офіціант, бармен, художник розпису по дереву, виробник художніх виробів з лози, фотограф, покоївка.

Куди зникають путівки на оздоровлення пільговиків та чому соціальні служби забули про людей, які потребують особливої турботи?
На ці запитання відповідали керівники структурних підрозділів обласної виконавчої влади на розширеному засіданні колегії прокуратури під головуванням прокурора області Андрія Миронова.

Інваліди-візочники повинні час від часу проходити обстеження медико-соціальної експертної комісії – саме у цій установі вирішують, продовжувати інвалідність чи ні, які спецзасоби виділяти, куди направити на реабілітацію. Однак вже впродовж кількох років існує одна велика проблема – установа знаходиться на другому поверсі будинку, вхід до якого починається з 20-ти сантиметрової сходинки. Зрозуміло, що візочникам надзвичайно важко долати цей бар’єр, а потім ще й підійматися крутими сходами на другий поверх. Яким чином можна посприяти вирішенню цієї ситуації, обговорювали сьогодні на круглому столі у Чернівцях.

18 липня 2013 р. в Національному музеї народної архітектури і побуту Українив с. Пирогів відбувся перший “День радості” – дитячий будинок сімейного типу родини Гедз відвідав Музей. Діти покаталися на конях, зліпили з глини подарунки один для одного та отримали неймовірне задоволення!
Потрапивши на територію музею Валік запитав: “Навіщо так багато трави?». Найбільше радів талановитий Антоніо (хлопчик-інвалід), який спілкувався зі своїми улюбленими тваринами і створював шедеври з глини. Його життєва енергія і вміння отримувати максимум від кожного моменту вражає! Антоніо: “Я дуже люблю коней, тому мене повинні покатати ще!».