Фото: Повага
Дівчата та жінки з інвалідністю під час повномасштабної війни Росії проти України мають значну потребу в правничій допомозі, однак стикаються з численними перешкодами в її отриманні. Отже, українське законодавство про правничу допомогу потребує значного доопрацювання.
Про це йдеться в дослідженні “Оцінка бар’єрів і потреб в отриманні правничих послуг дівчатами та жінками з інвалідністю”, що провела організація Fight For Right.
Упродовж 2023 року команда проаналізувала законодавство про безоплатну правничу допомогу та систему безоплатної правничої допомоги від держави й недержавних надавачів. Крім того, дослідниці опитали дівчат і жінок з інвалідністю про їхній досвід звернень по правничу допомогу під час воєнного стану.
”Мене найбільше зачепила відповідь жінки, яка розповідала про те, що вона знімає слухові апарати, коли йде в державні інституції, щоб не чути, як на неї кричать. Такі відповіді приголомшують. Я не перший день працюю у сфері дотримання прав людей з інвалідністю і сама багато з чим стикаюсь, але такі відповіді свідчать, що попри певні зміни в нас ще роботи непочатий край”, – розповіла авторка звіту й адвокаційна менеджерка Fight For Right Людмила Фурсова.
Окрім звичних питань щодо соціальних виплат, пільг, соціальних послуг, сімейного права, спадкових справ, нині дівчата та жінки з інвалідністю звертаються з питаннями, пов’язаними з війною: оформлення статусу ВПО, перетин кордону, встановлення інвалідності під час воєнного стану, мобілізація членів родин людей з інвалідністю, встановлення зв’язку інвалідності з пораненням, реабілітація та лікування для військових та цивільних тощо.
Через недоступність приміщень надавачів правничої допомоги та інформації, неможливість комунікувати в доступний для них спосіб, а часом зверхнє або принизливе ставлення дівчата і жінки з інвалідністю звертаються по допомогу до друзів, шукають роз’яснення з правничих питань в інтернеті, за можливості оформляють послуги онлайн.
“Вже не знаю, скільки років я живу в тому контексті: “Там ви дивіться, взірець заяви висить”. Нічого, що він висить на відстані два метри, а я читаю лише за відстані п’ятдесят сантиметрів?” – поділилась одна з респонденток дослідження про перешкоди в отриманні різного виду послуг у державних установах.
Чимало учасниць дослідження з порушеннями слуху також зазначають, що посадовці різних рівнів не хочуть консультувати письмово, натомість перекладу жестовою мовою не забезпечують. Усі ці моменти свідчать про порушення прав людини.
Позитивніше респондентки відгукнулися про допомогу від неурядових організацій, водночас зазначили про можливість звертатися онлайн, готовність їх вислухати та підтримати.
Згідно з висновками дослідження, в українському законодавстві бракує чітких вимог щодо забезпечення як архітектурної доступності в центрах з надання безплатної правової допомоги, так і комунікаційної та інформаційної доступності. Йдеться насамперед про залучення перекладачів жестової мови для надання правничої допомоги та поширення інформації про послуги в доступних форматах.
Стандартам якості надання правничої допомоги також бракує норм щодо надання послуг безпосередньо людям з інтелектуальними та психічними порушеннями. До всього і досі дискримінують значну частину суспільства норми щодо надання правничої допомоги лише з окремих питань особам, які позбавлені дієздатності та дієздатність яких обмежена судом.