Як відомо 4 червня 1933 року було засновано Урядом України наше Товариство, але це не означає що окремі міські, обласні структури до цього часу не існували в Україні. Вже десь з 1925-1926 років було відомо, що окремі артілі, майстерні, кооперативи сліпих функціонували в тих чи інших містах. Тож в 1933 році всі ці структури були об’єднані владою в одну організацію яка з початку заснування мала статус Всеукраїнської громадської організації інвалідів.
До війни та й після війни наше Товариство зростало, збільшувалось поступово охоплюючи всю територію держави. Найбільшого розвитку наше Товариство досягло на початку 90 років минулого століття, в ці роки чисельність нашого Товариства досягала майже 60 тисяч членів, майже 80 підприємств та багато інших установ соціального значення. Всього в Товаристві функціонувало більше двох сотень структурних підрозділів.
З початком введення ринкової економіки наші учбові підприємства почали пробуксовувати не витримуючи конкуренції з іншими підприємствами. І все таки всі вони працювали хоча мали різні економічні показники діяльності, чисельність працюючих, соціальну, оздоровчу базу тощо.
З приходом до влади сучасної політичної команди в нашій діяльності почали відчуватись труднощі, які були визвані несправедливим до нас відношенням деяких Народних депутатів, чиновників Міністерств, деяких інших структур. Декілька останніх років підряд нам з великими труднощами вдавалося досягти порозуміння з владою щодо необхідності державної підтримки Товариства, адже це потреба яку не можна не помічати тим фахівцям які працюють у владних структурах і відповідають за соціалізацію, інтеграцію осіб з інвалідністю в українське суспільство.
Перед УТОС постала дилема чи працевлаштовувати працівників з інвалідністю по зору на наші підприємства чи скорочувати їх, а всі приміщення здавати в оренду щоб мати кошти на утримання соціальної сфери. Оскільки незрячих працівників практично ніде не приймають на роботу то перемогла та думка, що чисельність працюючих незрячих працівників на наших підприємствах потрібно зберегти, а соціальну сферу Товариства – бібліотеки, будинки культури, клуби, бази відпочинку, гуртожитки, реабілітаційні установи, пресу для незрячих громадян та інше, потрібно підтримувати за рахунок державної підтримки, але оскільки ця підтримка була трохи більша ніж та яку отримували інші громадські організації, то в останні роки розпочалось паплюження УТОС, яку підтримували керівники соціального Комітету ВРУ, деякі Народні депутати та майже три десятки ГОІ. Все це відбувається за явної підтримки влади і стає зрозумілим, які структури залучені до цих процесів, політичні інститути, суди, перевіряючі структури, Рахункова палата ВРУ тощо. І все ж незважаючи на десятки різноманітних перевірок нічого суттєвого так і не було знайдено в роботі Товариства. А скільки перевіряючих працювало, скільки пройшло засідань судів, інспекційних перевірок – всього іншого, що явно перешкоджало поточній діяльності Товариства. Однозначно можна стверджувати також, що сума державних коштів витрачена на ці незлічені перевірки значно більша ніж розмір самої підтримки держави.
Сьогодні ми підходимо до майже 90 літнього ювілею, а деякі відомі лідери все ніяк не заспокоються, все пишуть і пишуть до різних державних установ і ті повинні якось на це реагувати, але чи це розумно? Адже все це державні кошти, листи, комісії, перевірки тощо. Чи не пора все це якось впорядкувати, адже одна фізична особа може декілька років писати в різні органи і там реагують відволікаючись на повторні не раз перевірки, дискусії, наради тощо. Є де які наші члени, які десятки раз подавали до суду, є окремі громадяни, які не є членами УТОС і вже написали особисто більше сотні листів в різні державні органи і все це ніхто не аналізує ніхто не приймає жодного рішення до таких правдолюбів, а це кошти, робочий час відповідальних працівників, вилучення документів, перешкоджання роботі працівників Товариства. Задумаймось особа яка проживає в м. Полтаві і не має ніякого відношення до Товариства пише і пише десятки листів у різні владні установи скаржиться на наші структури в Дніпрі, Одесі, Харкові та на багато інших працівників наших установ, підприємств та організацій. Над його скаргами працює багато відповідальних працівників, які мають пристойні зарплати витрачають час, а він все пише і пише відволікаючи спеціалістів від роботи. На жаль є ще один відомий керівник ГОІ, який повинен захищати інвалідів, а він чомусь лише судиться з ними.
Влада повинна зрозуміти що розвалити громадську організацію, яка надає послуги незрячим громадянам по всій території України відносно легко, а ось відновити потім цю структуру буде майже неможливо, звільняться фахівці, передадуть свої офіси місцевим громадам, перепрофілюють спеціалізовані приміщення, розпадуться команди, колективи тощо. Це буде непоправний збиток, руйнація укладу багатьох тисяч незрячих громадян. Чому деякі високі відповідальні особи йдуть на ці руйнівні процеси структури УТОС, яка будувалась майже 90 років. При Незалежності України нам допомагали різні склади політичних команд, сформованих ними Урядів, яких в Україні було майже три десятки. Наше Товариство постійно співпрацювало з відповідальними особами цих політичних команд і знаходило порозуміння щодо поточної діяльності УТОС, можливої державної підтримки інших соціальних програм, нормативів, постанов тощо. І ось майже на 90 році діяльності Товариства ми маємо нерозуміння окремих функціонерів від влади, які не спроможні зрозуміти важливість соціальної діяльності громадської організації, яка надає послуги, захищає права незрячих громадян.
Прізвища цих сучасних антиутосівських керівників відомі по всіх структурах Українського товариства сліпих, і люди висловлюють свої особисті думки щодо їх дій, рішень, справ. Політичні команди змінюються, а руйнівні процеси запущені сучасною владою на жаль незворотні, і це гірко, адже суспільство повинно вдосконалюватись допомагаючи громадянам з особливими потребами.
На мою думку держава повинна унормувати статуси громадських організацій які сьогодні засновуються, як гриби після дощу. Досить знайти десяток другий прихильників і реєструй громадську організацію, а ще підбери по дві три особи по регіонам і маєш Всеукраїнську громадську організацію. І ось таких громадських організацій інвалідів в Україні левова частка. Більшість з них це фейкові організації, які мають в своєму складі лише десятки осіб, а завдяки особистим здібностям лідера організації, піару, виступах в ЗМІ вони засідають у всіх громадських радах при Кабміні, при Міністерствах, департаментах тощо. Чи розумно це, адже інколи такий лідер за своєю спиною має лише десяток, другий прихильників, особисті амбіції, бланк організації та печатку. На жаль в більшості випадків ніхто не перевіряє чи насправді функціонує така організація, чи її діяльність відбувається лише на папері.
Згідно нормативних документів ООН громадські організації інвалідів повинні ділитись на місцеві, регіональні та Національні – в нашому випадку це Всеукраїнські, але на жаль при розробці законопроекту «Про громадські об’єднання» ці критерії до уваги не були взяті. І ось сьогодні засідає громадська рада де поряд сидять лідери громадських організацій інвалідів з чисельністю двадцять осіб і чисельністю двадцять тисяч осіб. Одні працюють лише в столиці, а інші мають діючі структури по всій Україні. В одних офіси, команди, певне майно, а в інших лише особисті квартири, комп’ютери та принтери, але біда в тому що влада в тому числі і найвища однаково реагує на представників всіх цих організацій не розрізняючи їх за масштабами діяльності.
Впевнений, що необхідно внести зміни в чинне законодавство, унормувати статуси громадських організацій – особливо підійти до отримання статусу Всеукраїнського. Така організація повинна проводити свою діяльність по всій території України, а не лише на її частині, та й членів організації в області не може бути декілька осіб. Наприклад в УТОГ та в УТОС чисельність членів в кожній області по тисячі і більше.
Регіональні організації повинні діяти в більшості областей України, маючи в кожній області достатню чисельність членів своєї організації, а всі інші громадські організації повинні мати статус місцевих організацій. Певен, що якщо організація прагне отримувати держану підтримку, то повинна мати фіксоване членство. Інші організації повинні мати підтримку з тих місцевих бюджетів де вони працюють, де вони надають певні послуги своїм членам – особам з інвалідністю. На жаль поки держава не вирішить проблему статусу організацій поділу їх на місцеві, регіональні та всеукраїнські до тих пір буде несправедливе відношення до одних і марне витрачання державних коштів іншими громадськими організаціями діяльність яких неможливо перевірити, не маючи цілої армії перевіряючих.
Сьогодні в нашу країну прийшла війна, Російські загарбники руйнують інфраструктуру, вбивають громадян, несуть смерть, горе і зубожіння в кожну українську родину, але ми знаємо, що все колись закінчується. Настане кінець війні – це стверджується силою духу, волі до перемоги, спраглістю до Незалежності наших захисників – справжніх героїв сучасності.
На жаль навіть в таких умовах нам незрячим громадянам потрібно виживати, мати можливість отримувати необхідну допомогу: медичну, побутову, соціальну, відчуваючи себе членом Українського суспільства, яке безперечно відродиться, набере ще більшої ваги в світовому співтоваристві. Влада, громадяни повинні розуміти, що навіть в такі важкі часи поряд проживають незрячі особи, яким потрібна щоденна допомога.
м. Київ. Член ЦП УТОС Михайло Новосецький