Ця пара особлива. Від них є чого повчитися. Спостерігаючи, з якою ніжністю Віталик турбується про Віку, починаєш розуміти, що таке справжня любов. Недарма ж нареченим для перевірки міцності почуттів радять уявити другу половинку інвалідом. Чи буде таким же палким кохання? Дивлячись на Віку й Віталика, бачиш живий приклад справжнього подружнього життя – такого, яке має бути. Жертовного, наповненого любов’ю та взаємодопомогою.
Знайомлячись із молодою сімейною парою на візочках Вікторією та Віталієм, одразу дивуєшся: «Одружені?!». А потім усвідомлюєш, що Бог поєднав двох людей з нелегким життєвим шляхом, аби вони допомогли одне одному, адже двом краще, ніж одному. Чимало ужгородців уже зустрічали цю пару в місті під час їхніх прогулянок з друзями. Товариші кажуть, що такої дружелюбності, бажання допомогти в сучасному світі ще треба пошукати.
«Приємно знати, що тебе люблять, чекають»
А почалось усе зі знайомства в літньому таборі села Лавок Мукачівського району. «Я підійшов до друзів, поруч з якими була й дівчина Віка. Одразу звернув на неї увагу – видно було, що вона добра і скромна. Ми познайомилися і почали спілкуватися», – пригадує Віталик.
Хлопець на той час мешкав у Мукачеві, Віка ж була ужгородкою, тож їхнє спілкування відбувалося по телефону. «Коли він телефонував, мій дідусь завжди казав: «Йди-йди, поговори з Віталиком», – усміхається Віка. «А моя сестра навіть дорікала мені, що нічого не роблю, тільки по телефону розмовляю. Ми могли дуже довго спілкуватися, інколи навіть цілий день – так і скучно не було, і час йшов скоріше», – додає Віталій.
Час від часу хлопець приїжджав до Віки в гості – на той час ще міг краще ходити самостійно. Так товаришували два роки, а потім зіткнулися з випробуванням – Віталій через сімейні обставини мав виїхати до мами, яка перебувала на заробітках у Португалії.
«Коли сказав про це Віці, вона дуже засмутилася, плакала. Я думав, як вчинити. Ми ж любимо одне одного – якщо розійдемося, то обом буде важко. І мені спало на думку: а що як нам одружитися? Мені на серці відразу стало так весело!». І хлопець зателефонував Віці та висловив свою пропозицію. Дівчина сприйняла її радісно, але сказала, що поговорить з дідусем і перетелефонує. За словами Віталія, ті хвилини, які він чекав на дзвінок Віки, здалися вічністю. Однак відповідь була позитивною – дідусь підтримав їхнє бажання стати подружжям.
«Хотілося створити сім’ю, бо приємно знати, що тебе люблять, чекають. Я хотів щось змінити у своєму житті, але трохи побоювався брати на себе таку відповідальність через свій стан здоров’я. Проте для мене прикладом став Олександр Сухан (теж візочник – Авт.), який одружений, попри проблеми зі здоров’ям».
Так 7-го липня 2012 року молоді люди зареєстрували шлюб, а за рік повінчались у церкві та відсвяткували весілля.
Найстрашніше – інвалідність людського серця
Сенс цих слів стає зрозумілим після тривалого спілкування з Вікою та Віталиком. Через певні фізичні обмеження вони не можуть нарівні зі здоровими виконувати важку фізичну роботу, але натомість у них є те, про що дехто взагалі не здогадується. Особливо ті, що зневажливо або навіть з презирством ставляться до таких людей. Адже маючи здоровими і руки, і ноги, можна не мати основного – серця.
«Віка й Віталик – найбагатші люди на світі, тому що їхні серця наповнені істинною і безкорисливою любов’ю, яка дається не кожному. Вони мають певні фізичні обмеження, але Бог нагородив їх набагато більшим – любов’ю. Вони є прикладом того, як треба жити сучасним молодим сім’ям», – стверджує подруга пари Василинка Попович.
Основним у подружньому житті пара вважає любов і порозуміння. Кажуть, що при виникненні якихось проблем чи конфліктів треба йти на компроміс і вміти просто поступатися одне одному. «Робимо якусь хатню роботу почергово. Не виникає такої проблеми, хто миє посуд: хочеш – ти помий, хочеш – я помию. Треба турботливо ставитись одне до одного, піклуватися. Ми вважаємо, що головне – це любов, інше – дрібниці. А то, буває, жінка з чоловіком сваряться через несуттєві побутові речі. З життєвими труднощами можна справитися – була б любов», – переконані Віка й Віталик.
«У їхній сім’ї все вирішується тільки спільно. На мою пропозицію піти погуляти вони, перед тим як дати відповідь, радяться між собою. Вони справді є половинками одного серця. І нам всім варто повчитись таких стосунків», – підкреслює подруга Катя.
Вдома вони самі і готують, і прибирають, і перуть. За можливості бувають на концертах, люблять поїздки на природу – після них стільки вражень, спогадів і тем для розмов! Особливо важким для них є зимовий період, коли рідше залишають оселю через несприятливі погодні умови. Тоді полюбляють переглядати цікаві фільми та передачі, особливо про дітей, яких дуже люблять, хотіли б мати своїх. «Віка дуже любить дітей. Як їх бачить, її очі починають сяяти. Каже, що якби могла ходити, то була б вихователькою в дитсадку», – розповідає Віталій.
Допомогти тим, хто потребує
Віка з Віталиком, незважаючи на стан здоров’я, є активними волонтерами і, за можливості, беруть участь у волонтерських акціях. Наприклад, вони зробили значний внесок у порятунок життя студента УжНУ, згадує подруга Василинка: «Вони люблять не тільки одне одного, а й оточення. Коли була потрібна допомога нашому спільному знайомому, вони самі запропонували постояти в місті зі скринькою для збору коштів на його лікування. Це люди з чистим серцем – не завжди від здорової людини отримаєш дієву допомогу».
«Нам дуже подобається волонтерство. Приємно розуміти, що твоя допомога комусь потрібна, що на тебе хтось розраховує. Треба допомагати людям, якщо є можливість», – вважає подружжя.
Мабуть, тому мають таке бажання допомогти іншим, бо самі добре знають, що таке залишитися сам на сам з бідою. Як зізнається Віталик, іноді при гострій необхідності кудись піти чи щось зробити не завжди поруч є хтось, хто б допоміг, і тоді находить почуття печалі і досади. Проте розуміє, що є люди ще з гіршим станом здоров’я. «Кожна людина має свій хрест, Бог не дає людині непосильного випробування, а тільки те, що вона може витримати. Нас це заспокоює», – пояснює Віка.
Молода сімейна пара хотіла б, аби ставлення до людей з певними обмеженнями було таким самим, як і до здорових. Переконані, що певні тілесні вади не є перешкодою для створення сім’ї, адже поняття інвалідності стосується тільки тіла, але аж ніяк не душі.
«Людина має усвідомлювати, що сім’я – це відповідальність. Багато людей одружуються формально, щоб бути як усі, а потім не турбуються про другу половинку, не люблять власних дітей. Сімейне вогнище розпалити легко, але зберегти набагато важче», – наголошують Віка й Віталик.
P. S. Друзі сімейної пари, користуючись нагодою, від усього серця вітають їх з річницею вінчання та бажають і надалі робити щасливими одне одного!
