ДЦП — це не вирок. Як майстер спорту з Луганщини довів це власним прикладом і допомагає іншим

ДЦП — це не вирок. Як майстер спорту з Луганщини довів це власним прикладом і допомагає іншим. євген забіяка, дцп, бодибілдинг, суспільство, інвалідність

ДЦП — це не вирок. Як майстер спорту з Луганщини довів це власним прикладом і допомагає іншим. євген забіяка, дцп, бодибілдинг, суспільство, інвалідність

Євген Забіяка зі Старобільська народився з дитячим церебральним паралічем. Та ви ніколи про це не здогадаєтесь з його зовнішності, мовлення, а тим більше зі статусу — майстер спорту з паверліфтингу. Зараз він живе та працює в Києві, допомагає людям вдосконалювати тіло, а людей з ДЦП консультує, як робити перші кроки до комфортного життя.

Модний торгівельний центр столиці. Напроти — національний спортивний комплекс Олімпійський. На четвертому поверсі — фітнес-центр. Євген Забіяка там працює тренером. В нього рівно година між заняттями, аби поспілкуватися з журналістом «Східного варіанту» про інтеграцію у суспільство людей з ДЦП, їхні перші кроки на шляху до цього і те, від чого та від кого залежить їхній успіх.

У початковій школі робив 12 підтягувань на турніку

У дитинстві Жені практично ніхто і ніколи не акцентував увагу на тому, що в нього ДЦП. Перші кроки він зробив у 4 роки, а до цього активно повзав. Настільки активно, що бабуся не встигала робити нашивки на колінах.

Сільська місцевість, де ріс Женя, вимагала від нього із самого дитинства достатньої фізичної підготовки: робота на городі, догляд за господарством, годування свійських тварин.

ДЦП — це не вирок. Як майстер спорту з Луганщини довів це власним прикладом і допомагає іншим. євген забіяка, дцп, бодибілдинг, суспільство, інвалідність

«Ось уявіть: несеш ти перед собою велике відро з їжею для тварин. Хочеш не хочеш, але тобі треба його донести. В тебе немає альтернативи. Так само на городі. З тяпкою, з лопатою — ти даєш навантаження своєму тілу.

Мене ніколи не відмежовували від якоїсь роботи з тієї причини, що в мене ДЦП. Ми з братом робили всю роботу на рівні», — пригадує Євген.

Будучи дорослим він розуміє, що саме робота по господарству допомогла йому покращити свою фізичну форму змалечку.

Вже з перших класів у школі він не те що не відставав від однокласників, а в дечому переважав їх. Зокрема, робив 12 підтягувань на турніку.

Був худим і «хитався від вітру», а потім пішов у спортзал

ДЦП — це не вирок. Як майстер спорту з Луганщини довів це власним прикладом і допомагає іншим. євген забіяка, дцп, бодибілдинг, суспільство, інвалідність

Ще навчаючись у школі, в 16 років, Євген пішов у спортзал.

«Я важив тоді 47 кілограмів і хитався від вітру. Прийшов у спортзал і відразу почав підіймати велику вагу. Пацани в залі мене трохи заганяли. Казали: давай, ти можеш, піднімай більше. А організм, коли йому дають великі навантаження без відпочинку, затискається. Він і так був затиснений, а ці навантаження ще сильніше затиснули», — зазначив Євген.

Згодом у нього з’явився тренер. Не персональний, а той, що тренував й інших відвідувачів залу. Та Жені він почав приділяти й свій вільний час. З тренером почали з’являтися й перші результати.

Саме тренер запропонував Євгену поїхати на перші в його житті змагання в Донецьку область. Сам шукав машину, оплачував проїзд, а після змагань навіть купляв вітаміни для відновлення організму.

«Тобто людина, замість того, щоб займатися своїм особистим життям чи просто полежати на дивані, приходила в зал і займалася зі мною. Він просто фанатик, який в мене вірив», — наголосив Євген.

Від роботи на заправці до змагань із бодибілдингу

Попри перші успіхи в спорті, хлопцеві хотілося подальшого розвитку. За ним він поїхав до Києва, де в нього жила тітка.

«Тітка — дуже хороша людина, і вона часто проявляла надмірне піклування. Наприклад, мені треба до стоматолога, вона каже: «Женя, на тобі гроші, сходи до стоматолога». Мені треба якусь річ: «На тобі гроші, купи». А розвиток де? Я їй вдячний за допомогу, але мені хотілося самому розвиватися, зростати, і я розумів, що якщо за мене робитимуть все, то в мене не буде стимулу», — зазначив Євген.

ДЦП — це не вирок. Як майстер спорту з Луганщини довів це власним прикладом і допомагає іншим. євген забіяка, дцп, бодибілдинг, суспільство, інвалідність

Він з’їхав від тітки та поселився в хостелі. Працював вантажником, а згодом — заправником.

У хостелі потоваришував з хлопцем, який хотів покращити своє тіло, але ніяк не зважувався.

«Я йому казав, що він схожий на Сірка з мультика — з животом і сутулістю. Почали ходити з ним в зал і я йому допомагав займатися», — пригадує Євген.

Це була перша тренерська робота Євгена. А зрештою це вилилося в ідею піти працювати тренером до фітнес-центру. Спочатку цю роботу поєднував з роботою на заправці. Через втому, пригадує хлопець, часто засинав стоячи в маршрутці чи метро.

Вже працюючи тренером, почав готуватися до нових викликів — змагань з бодибілдингу. Змагався, як і завжди, зі звичайними спортсменами.

«Було складно, але не фізично. Важко було концентруватися. На змаганнях з бодибілдингу ти максимально висушений, до того ж сильно нервуєш. І сил на концентрацію стає менше, ніж у звичайному житті. На сцені кожен спортсмен має близько трьох хвилин аби показати себе. І ось я нібито іду рівно, але дивлюся на ноги й бачу, що одна з них трохи перекошена в бік. І щоб повернути її так, як треба, мені потрібні додаткові зусилля. У людей без ДЦП це відбувається автоматично, а я маю це контролювати. Тому моя посмішка, можливо, виглядала неприродньою, а рухи затисненими. В журі могло скластися враження, що я якийсь невпевнений в собі», — розповів Євген.

ДЦП — це не вирок. Як майстер спорту з Луганщини довів це власним прикладом і допомагає іншим. євген забіяка, дцп, бодибілдинг, суспільство, інвалідність

Він додав, що інколи це складно пояснити людям. Та й не завжди у цьому є потреба:

«Коли я поїв, відпочив, у мене відновилася енергія, я в спортзалі проходжу, мені тренер каже: ну ось чому ти так на змаганнях не ходив? І що б я йому не відповів, це виглядатиме як виправдання. Він не зрозуміє, бо в нього нема такого відчуття. І я кажу: «ну якось так, наступного разу старатимусь більше».

За словами спортсмена, велика заслуга в тому, що він зміг виступити на змаганнях з бодибілдингу, лежить на тренері Олександрі Кислому. Євген пояснив: щоб “прокачувати” різні ділянки тіла, необхідна величезна концентрація саме на цій ділянці під час виконання вправ. Це складна задача для всіх спортсменів без виключення. Саме цій концентрації, каже Євген, його навчив тренер.

Відмовився від соціальних виплат по інвалідності

За 7 років Євген змінив кілька спортивних залів і кожного разу, коли приходив влаштовуватися на роботу, ніхто навіть не здогадувався, що в нього ДЦП.

«Коли в кінці співбесіди я про це говорю, мені кажуть: «Що, справді? Ну добре». Ніхто ніколи на це не зважає і не відмовляє», — каже Євген.

Не зважає на це і він сам. Кілька років тому він відмовився від будь-яких соціальних пільг та виплат по інвалідності.

«Я ніколи не кажу собі, що я якийсь не такий, бо в мене ДЦП. Колись мені запропонували знятися в одній передачі, де потрібно було показати драму, що мені важко. Але я ніколи на цьому не акцентуюся. Я говорю, що я звичайна людина», — наголошує Євген Забіяка.

Допомога може бути «ведмежою послугою» людині з ДЦП

Вже тривалий час Євген Забіяка допомагає з реабілітацією дітям, що мають ДЦП. Він виділяє мінімум один день на тиждень та консультує батьків таких дітей.

«Ось в цю суботу планую проїхатись і подивитись, як іде відновлення у тих, хто до мене звертався», — ділиться планами тренер.

Раніше він проводив для дітей з ДЦП безпосередні заняття. Але зрозумів, що правильніше буде давати консультації та практичні знання, а їх втілення покладати на саму дитину та її батьків.

ДЦП — це не вирок. Як майстер спорту з Луганщини довів це власним прикладом і допомагає іншим. євген забіяка, дцп, бодибілдинг, суспільство, інвалідність

За словами Євгена, батьки дітей з ДЦП часто роблять своїм дітям «ведмежу послугу» і зовсім не готові до того, аби їх дитина дійсно займалася якісною реабілітацією.

«Я займався з хлопчиком, 7-8 років, він з Луганська. Ми пробували з ним робити прямі кроки. Він дуже старався, ставив ногу так як потрібно. Але робив це довго. І мама постійно йому хотіла «допомогти» поставити цю ногу. Я казав: я нікуди не поспішаю, нехай він це робить сам. Але на маму це не діяло. Це велика помилка», — розповів Євген.

За його словами, часто люди з ДЦП звикають до того, що за них все роблять, тому в них немає потреби задіювати власні додаткові ресурси для виконання елементарних рухів.

«Їх привезли на машині — одну ніжку виставили, потім іншу. Потім за руки підняли. Звичайно, в людини зникає бажання самій це робити. А з часом це ще складніше почати», — наголосив Євген.

Від чого залежить успішна реабілітація дітей з ДЦП?

За словами тренера, фізичне відновлення людей з ДЦП — це перший крок до їх реінтеграції в суспільстві. Почати він радить з елементарних рухів.

«Потрібно розуміти, що для людини, в якої всі м’язи затиснуті, руки скручені, пальці зігнуті, буде великим успіхом просто розігнути один палець на руці. Цей рух потрібно робити регулярно по кілька разів, поки це не буде робити легко», — зазначив Євген.

Також він радить батькам дозволяти дітям з ДЦП самостійно робити звичні побутові справи. Навіть, якщо це потребує надзусиль і багато часу.

Корисною, на думку Євгена, буде і психологічна реабілітація. Наприклад, показувати фільми, де герої фізично активні та підтягнуті, аби стимулювати бажання бути на них схожим.

Євген Забіяка переконує, що тільки комплексний підхід і в першу чергу бажання батьків саме допомогти, а не попіклуватися, може вплинути на вдалу реабілітацію дитини з ДЦП.

Підписуйтеся на сторінку Євгена в Instagram, де він регулярно дає поради щодо роботи з дітьми, що мають ДЦП

Артур Прихно

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*