«Мені прямо сказали: ми не хочемо інвалідів», – хлопець з вадою зору про роботодавців (ВІДЕО)

Спершу воював за квартиру, тепер бореться за робоче місце. Два роки тому Микола Моравський з інтернату ледь не втратив квартири, в якій був прописаний. Ця історія закінчилась хепіендом. Зараз Миколі 23 і він не може знайти собі роботу. Кожен роботодавець, як тільки дізнається, що у хлопця часткова атрофія зорових нервів, відмовляє йому. Та навіть попри це Микола не втрачає надії, повідомляє “Zaxid.net”.

«Я мав близько 50 співбесід, якщо навіть не більше. Починаючи від 1 червня 2016 року і то навіть поза сто. Я приходив, заповнював анкету, мені казали вам подзвонять. І по сьогоднішній день не дзвонили», – розповідає Микола Моравський.

Цього року Микола закінчив спецшколу-інтернат у Підгірцях. Далі навчатися не пішов, бо з 18 років виборював право жити у своїй квартирі, де через шахрайські дії поселились інші квартиранти. Добровільно піти не захотіли, прокуратура та виконавча служба зробили своє.

У хлопця третя група інвалідності і діагноз «часткова атрофія зорових нервів». Зі ста відсотків Микола бачить лише на двадцять. Зблизька розпізнає все, а от на відстані кількох метрів вже не розгледить марки машини. Через це й чує постійні відмови від потенційних роботодавців.

«Мені напряму сказали: ми не хочемо інвалідів, ми шукаємо таку людину, яка є фізично здорова, яка не має по стану здоров’я проблем, і людину, яка має досвід роботи», – згадує хлопець.

Микола отримує пенсію 1 200 гривень на місяць. Та цього зовсім не вистачає, щоб платити комунальні послуги та ще залишати собі на інші потреби. Тому оббиває пороги компаній, магазинів та інших установ у пошуку роботи.

«Я можу бути кур’єром – це можна навчитися, скажемо так, там навіть немає, що вчитися. Експедитором, десь оператором сидіти відповідати на дзвінки, переважно такі професії закриті для людей з особливими потребами», – додає Микола Моравський.

Медики у картці навіть перерахували професії, які може здобувати хлопець. Однак у 21 столітті це не повний список, впевнений Микола.

«Вони мені пишуть, масажиста, столяра, складальника, швейника. Якщо розмірковувати логічно столяром чи швейником я не можу бути», – каже співрозмовник.

Хлопець просить роботодавців не ігнорувати людей з особливими потребами. Вони також хочуть, аби з ними рахувалися.

«Все ж таки я роботу собі знайду як не сьогодні, то завтра, якщо не завтра, то з наступного року, але я знайду», – з надією говорить Микола.

Ірина Панчишин