“Пальці пришив собі сам”: після війни Юрій Жук почав займатись різьбленням по дереву

“Підірвався на вибуховому снаряді. Відірвало пальці на нозі. Першу допомогу надавав собі сам. Пришив їх самотужки звичайними нитками. Носити із собою голку з ниткою про всяк випадок навчили старші побратими. В госпіталі лікарі виправили, як годиться, почистили і поставили шпиці. Але похвалили, що не розгубився”, – розповів ветеран і інвалід АТО Юрій Жук, 38 років, із села Березовичі Володимир-Волинського району на Волині. Після повернення з війни і реабілітації чоловік взявся за різьблене оздоблення дерев’яних скриньок. Дружина Кристина Єсейкіна, 36 років, допомагає реалізовувати вироби, пише Gazeta.ua.

“Ми в шлюбі вже 15 років. Познайомились в наметовому містечку під час Помаранчевої революції. Для обох участь в тих подіях була покликом душі. Це нас і об’єднало – стали 37-ою парою, яка обвінчалась на Майдані”, – приєднується до розмови Кристина.

Зараз подружжя виховує п’ятеро дітей – найстаршому сину 14 років, наймолодшому – 4. Коли почалась Революція гідності, Юрій і Кристина разом погодили рішення, що треба їхати до столиці.

Стали 37-ою парою, яка обвінчалась на Майдані

“Чоловік сказав – “треба” і я не стала заперечувати. Українці не можуть терпіти, коли їх “душать”, тому зрозуміла позицію Юрія. Я б і сама поїхала на Майдан, але на той час годувала грудьми 4-місячного Станіслава, та й старшим дітям потрібна моя турбота”, – поділилась жінка.

Під час найсильніших протистоянь чоловік отримав серйозну контузію.

“Влупила світло шумова граната, а що було далі не пам’ятаю. Оговтався вже в лікарні”.

Після отриманої травми волонтери організували обстеження Юрія в Італії. Коли чоловік повернувся додому, почалась російсько-українська війна.

“Юра не вагався, пішов на фронт добровольцем. В зоні АТО знову отримав дуже сильну контузію”.

Два тижні чоловік провів у реанімації. Коли відновився, пішов на фронт уже за контрактом. Пояснював, що треба підмінити побратимів, які по півтора року не бачили своїх рідних.

“Коли воював між Зайцевим і Попасною, відірвало пальці. Про мою травму повідомили дружині, яка була на той час вагітна. Через сильний стрес у неї почались передчасні пологи. Найменший син народився на два місяці раніше. Довелось довго виходжувати немовля, але зараз все добре”, – згадав Юрій.

Внаслідок чотирьох важких контузій чоловік мав серйозні психологічні проблеми. Дев’ять місяців проходив реабілітацію.

“Вже вдома сильно “накривало” – бувало бігав з палицею і стріляв по сепарах. Травми війни не проходять безслідно. А психіка – це теж частина організму, як нога чи рука. Якщо травмована, потрібно лікувати. Це нормально і не потрібно соромитись”, – додав Юрій.

Психолог порадив чоловікові зайнятись творчістю і Юрій згадав про своє захоплення – різьблення по дереву. Почав оздоблювати дерев’яні скриньки і кухонні набори.

“Це заняття заспокоює. Кожна скринька виходить унікальною. Іноді композиції придумую сам, деколи дружина малює ескіз. Маю свою фірмову “фішку” – квітку, яку часто використовую у декорі. Це у нас справді сімейна справа. Бо старший син теж опанував ремесло. Хоч навчати його було нелегко – він шульга”.

Реалізація виробів з дерева поповнює сімейний бюджет родини. Скриньки часто замовляють на подарунки, обирають патріотичної чи дитячої тематики, або приурочені до свят.

“Виховуємо четверо синів і донечку. Ростуть швидко і витрати відповідні – всіх потрібно взути і одягнути. До того ж, вони дуже активні, один син займається футболом, інший – волейболом, двоє дітей навчаються в музичній школі. Тому для Станіслава хочемо купити фортепіано, а для Богдани – бандуру. Дасть Бог, так і буде. Виручає те, що живемо в селі і тримаємо господарство – дві корови, свині, домашню птицю. Тому завжди є своє молоко, сир, сметана, яйця. Сподіваємось тільки на себе, на результати власної праці і наполегливості”, – зазначила Кристина.

Кристина Єсейкіна з 9-річною донькою Богданою роблять сережки, намиста і браслети з натурального каменю. Дизайн авторський, але в українському автентичному стилі.