“В пандемію люди з інвалідністю залишаються сам на сам із тяжкими ускладненнями” – Баранцова (АУДІО)

“В пандемію люди з інвалідністю залишаються сам на сам із тяжкими ускладненнями” – Баранцова (АУДІО). тетяна баранцова, онлайн-марафон, пандемія, проблема, інвалідність, bicycle, outdoor, tree, wheel, bicycle wheel, bike, land vehicle, person, tire, vehicle. A man riding on the back of a bicycle

В Міжнародний день людей з інвалідністю у Києві відбувся Всеукраїнський онлайн-марафон під назвою “Комунікація. Партнерство. Відкритість”. Під час заходу всі міністерства звітували про те, яку роботи вони проводять, аби підтримувати людей з інвалідністю, зокрема, щодо доступності для них соціальних, освітніх та медичних послуг. Марафон є ініціативою Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю Тетяни Баранцової. Українське радіо також вирішило поспілкуватися із Уповноваженою та дізнатися про ситуацію із дотриманням прав людей з інвалідністю в Україні.

Програма:
Сьогодні. Ввечері

Ведучі:
Світлана Мялик

 

Які питання під час пандемії хвилюють людей з інвалідністю найбільше?

Офіційно в Україні 3 млн людей, як мають інвалідність. Ми вважаємо, що ця цифра є більшою, адже є дуже багато людей, які мають хронічні досить складні захворювання, але ще не встигли оформити інвалідність.

В кожному місті, селищі й районі ми отримуємо інформацію про недостатню комунікацію сімейних лікарів із людьми з інвалідністю. Ми розуміємо, що зараз на цій ланці медичних працівників зосереджено дуже багато зобов’язань. Часто людям з інвалідністю, які мають, наприклад, проблеми із слухом, у випадку хвороби говорять телефонувати до свого сімейного лікаря. Лікар відмовляється говорити з ними по телефону, тому що людина не чує. В кращому випадку можна спілкуватися у вайбері, в гіршому – комунікація не відбувається і для нас це дуже велика проблема.

Це ж стосується й проблем, які мають проблеми із зором. Щоб прийти до лікаря, їм потрібен супроводжуючий, підтримка. Якщо говорити про людину, яка пересувається на візку, то маємо інформацію, що їй часто говорять “приїжджайте до нас”, а людина на візку ледь рухається. Але вони таки їдуть, сидять в чергах і приходять додому із ще більшими ускладненнями.

В період пандемії необхідно доносити до медичних працівників цієї ланки інформацію, що людина з інвалідністю має отримувати більше уваги, ніж 10-20 хвилин, тому що від браку уваги вона отримує дуже складні загострення. Ми маємо дуже багато випадків, коли людина просто помирає.

Також є проблеми з лікарнями, тому що, наприклад, санвузли в інфекційних відділеннях майже недоступні для людини, яка пересувається на візку. В більшості навіть середня ширина візочка не заходить в санвузли, тому, звичайно, людина не може там розвернутися. Також часто людина не може скористатися із вбиральні через занадто низькі унітази. А пандемія – це ускладнення, розлад шлунку, дуже багато ліків, коли в будь-яку хвилину треба дістатися до санвузла, а людина не має до нього доступу.

Людина з інвалідністю з важкими ускладненнями залишається сам на сам із величезною температурою, яка загострює інші хронічні захворювання. Вона піднімає цукор у людей, які мають цукровий діабет. Були випадки, коли людина в інфекційному відділенні помирала не від ковіду, а від того, що невчасно отримала інсулін.

Які труднощі в людей з інвалідністю в регіонах?

Кожна область особлива і має свою специфіку. Як говорити, наприклад, за Чернівецьку область, там є гірські та віддалені райони, де є люди, які говорять румунською мовою. Тут можуть бути проблеми із комунікацією. Луганська та Донецька область мають лінії розмежування, ще не вирішені питання з дорогами. Там ми бачимо відтік фахівців, дефіцит сімейних лікарів дуже потужний.

В регіонах люди постійно говорять про архітектурну недоступність. Якщо говорити про лікарні, то в деякі області надані дуже великі субвенції. Я бачила лікарні, де в приймальному облаштовані кімнати, які мають спеціальне ліжко зі всіма апаратами. Проте часто змінюється тільки вхідна група: пандус на першому поверсі та, в кращому випадку, – санвузол, який пристосували для людини, яка пересувається на візку. А далі відділення, де вона лікується, залишається без змін. Вхідна група – це перший крок, але на ньому зупинятися не можна, адже людина має мати доступне лікування на кожному шляху.

Про освіту для людей з інвалідністю

Питання отримання освіти, особливо під час пандемії, дуже важливе. Й минулого року ми побачили, що вчителі практично не готові були долучитися до дистанційного навчання. Проблеми зі швидкісним інтернетом у школах, з гаджетами, адже в багатьох випадках комп’ютер – один на всю родину.

Тому ми на зустрічах з представниками місцевої влади говорили, що облаштування інтернетом лікарень та шкіл – це необхідність. Лікарні – для того, щоб люди з інвалідністю могли підключати свої смартфони, планшети і використовувати спокійно онлайн-перекладача.

Що стосується шкіл, то якщо в класі є дитина з інвалідністю, необхідно зрозуміти, які її потреби, аби дистанційне навчання було для неї корисним. Якщо, наприклад, є дитина, в якої проблеми зі слухом, то вчитель міг би більше сконцентрувати урок на презентаціях.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*