Що кажуть про нову Почесну громадянку Вінниці Раїсу Панасюк?

На сесії міської ради депутати підтримали рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин міста» Раїсі Панасюк. Щоб познайомити наших читачів з Почесною громадянкою Вінниці ближче, ми попросили людей, які добре знають Раїсу, розповісти про неї.

Микола Подрезан
громадський діяч та мандрівник, кавалер орденів «За заслуги» 2-го, 3-го ступеню. Об’їхав 55 країн, в 48 з них перебуваючи на інвалідному візку:

– 20 років тому я отримав з Вінницької області листа від молодої дівчини, Раї Панасюк. На той час я випускав інформаційну збірочку для інвалідів. Вона її отримала і написала мені, ми листувалася, вона писала вірші, деякі з них я опублікував. Якось отримав такого листа: «Пане Миколо, що мені робити? Я відчуваю, якщо залишуся у селі, то в 22-23 роки розпочнеться моя старість.» Я їй порадив перебиратися до Вінниці. Вона так і зробила.

На початку 2000-х років ми робили такі тури, які називались «Тур молодих інвалідів. Ми такі ж як і ви». Рая зустріла нас у Вінниці. Ми робили вистави, зустрічі з владою, перегони по місту, спартакіади, лекції, концерти, де, до речі, Рая читала свої вірші. Я спитав її: «Ти не хочеш з нами?». Вона відповіла: «А я зможу?». Ми обклали її подушками, посадили на першому сидінні і вона поїхала з нами в світ, у подорож країною. Тоді вона сказала: «Україна прекрасна, ви її мені подарували. І життя прекрасне. За нього треба чіплятися і боротися, щоб воно стало кращим.»

Минулого серпня ми здійснили велику подорож, об’їхали 10 країн за 12 днів.

Рая – це людина яка пізнає світ. Вона стала видатною з моєї точки зору особистістю, людяною з великим серцем, котра змінює країну. Я пишаюся, що вона каже про мене, що я її вчитель. Мій тато помер рік тому на 101 році життя, він завжди казав: будеш бачити Раю, передай: ми нею пишаємося.

P.S Велика подяка вінницькій громаді, котра визнає беззаперечні заслуги своїх місцян ще за їх життя!

Олена Чорнобривенко
заступник голови правління громадської організації «Гармонія»:

– Ми з Раєю знайомі, здається вже що 100 років. Наша дружба почалася зі сміху. Я навіть не знаю, над чим ми сміялися, але нам було весело. Ми дуже хотіли бачити світ, але не могли самі навіть виїхати за поріг. Ми розуміли, що таким людям як ми потрібно об’єднатися, тоді ми зможемо легше вирішувати проблеми, які у нас виникають. Створили громадську організацію, писали проекти і втілювали їх у життя. Одним з наших проектів був Центр реабілітації, який зараз успішно працює.

З Раєю дуже легко працювати. У неї є дар знаходити спільну мову з людьми. Ми говоримо одна одній те, що думаємо, буває сперечаємося, але ніколи не сваримося. Іноді, люди з інших організацій, з якими ми перетинаємось по роботі, дивуються, що я можу сказати своєму керівнику, що вона у чомусь помиляється. Вона абсолютно адекватно відноситься до критики.

Я вважаю, що Рая – велика людина, і в таких людей зазвичай є недоброзичливці. Іноді у фейсбуці їй пишуть образливі коментарі, вона на них реагує, але завжди без злості, тому далі злоба не поширюється. Якщо пишуть критичні коментарі, вона дає відповідь. До неї не прилипає бруд, бо вона дуже щира людина.

Зараз вона часто їздить між Києвом і Вінницею. У неї дуже багато роботи, але Рая все встигає. Кажу їй, що треба збавити обороти, щоб тебе надовше вистачило, але вона не може інакше. Все хоче встигнути.

Колись, коли ми тільки починали громадську роботу, у нас було таке величезне бажання допомогти якомога більше людям, що ми навіть молились :«Боже, пошли нам людей, кому потрібна наша допомога». До нас дуже багато людей звертається, бувають дуже складні ситуації. Коли стомлюємось, кажемо одна одній з усмішкою: «Ну ми ж молились:)»

Олена Павлова
блогерка, громадська діячка:

– Перше враження – воно ж назавжди, правда? Вперше Раю я почула по телефону. В той час я очолювала управління інформаційної політики міської ради і терміново треба було організувати участь у форумі з питань осіб з інвалідністю у Полтаві. Хто сказав : «Запроси Раю Панасюк, вона легка на підйом». Зважаючи на те, що виїзд був вже наступного дня, цей критерій був вирішальним. І я подзвонила.

Тільки на пероні вокзалу я зрозуміла, що дзвінкий голос по телефону, який сказав мені: «без проблем, зустрінемося на вокзалі, квитки ми купимо», належав світлорусій дівчинці у інвалідному візку.

Потім було два шалених дня у Полтаві, де всі присутні говорили про проблеми, а Рая не витримала, вийшла на сцену і майже годину говорила про можливості; де організатори зняли готель, абсолютно не пристосований для людей з інвалідністю, але всі негаразди покривалися її дзвінким сміхом і сподіванням, що все можна змінити.

Відтоді минуло багато часу і багато спільних пригод. Легка на підйом, дзвінкоголоса і позитивна, вона, як завжди, шукає можливості, а не нарікає на недоліки, вірить у те, що бар’єри існують лише в голові людини, соціуму, країни.

За 12 років знайомства ми подолали тисячі кілометрів, отримали купу вражень, я побачила, як Рая спільно з командою ГО «Гармонія» вміє змінювати ставлення до людей з інвалідністю у Вінниці, перетворивши їх у неоціненній скарб міста. У потужний ресурс. І зараз вона розширює горизонти. Руйнуючи бар’єри між людьми з інвалідністю і соціумом. Створюючи умови для розвитку, роботи, реалізації потенціалу тих, кого завжди вважали тягарем і вірити, з любов’ю, посмішкою та наполегливістю йти до мети – країни без бар’єрів та перешкод. Адже від цього виграють всі.

Юрій Прокопенко
Поет, публіцист, член ГО “Гармонія”

– Раєчка, саме так я називаю Раїсу Василівну Панасюк. Кажуть, що людина – це те, що вона робить. Тому, я просто розповім частину з того, що зробила Раєчка у моєму житті. Коли у 2009 році я в перше потрапив до ЦР «Гармонія», то був вражений дружньою атмосферою, яку Раїса Василівна створила там разом з однодумцями. Вона кожному намагається приділити увагу. У Раїси Василівни дар бачити сильну сторону людини. Саме на моїй сильній стороні Раєчка завжди акцентувала увагу й усе інше поступово підтягувалось до належного рівня. Саме завдяки Раїсі Василівні, я спочатку освоїв комп’ютер, а потім одним з перших, по програмі «Комп’ютер другу» отримав його у подарунок. Саме завдяки ЦР «Гармонія», за свої вірші я отримав ГРАН-ПРІ на конкурсі «Повір у себе». Завдяки Раїсі Василівні й команді ГО «Гармонія», я зміг пройти навчання з журналістики, що має неабиякий вплив на моє життя. Завдяки Раїсі Василівні у 2015 році я зміг відвідати в м. Києві Міжнародну конференцію ООН «Універсальний Дизайн як запорука розвитку інклюзивного суспільства». І потім у м.Вінниця в рамках триденного форуму «Включення людей з інвалідністю у процеси реформ» в конкурсі журналістів, від Британської Ради, я отримав відзнаку й 3 місце за статтю, яка підіймала питання важливості створення інклюзивного простору.

Раєчка також всіляко сприяє моїй письменницькій діяльності. Завжди допомагає знайти меценатів для друку моїх творів і попри зайнятість не пропустила жодної презентації моїх збірок.

Мало того, вона є одним з організаторів презентацій трьох моїх книжок. І це я мовчу про повсякденну підтримку порадою або особистою допомогою. Я намагаюсь сказати, що Раїса Василівна Панасюк – це не тільки обличчя інклюзивної Вінниччини. Вона займається не лишень архітектурною та транспортною доступністю для мало мобільних груп населення. Перш за все Раїса Василівна опікується розвитком особистості людини з інвалідністю, щоб ця людина змогла стати невіддільною частиною соціуму та приносити користь суспільству. Це підтвердить кожен, хто хоч раз брав участь у проектах, які Раїса Василівна разом з командою однодумців успішно реалізує, тепер вже й по всій Україні.

20 хвилин Вінниця