“У мене вибір невеликий”, – незрячий калушанин щодня плете сітки для воїнів

Він переконаний, що кожен може бути корисним в тилу.

У Калуші в Палаці культури “Юність” волонтери щоденно плетуть маскувальні сітки. Ось уже понад рік, як їм допомагає незрячий Микола Бойчук, повідомляє “Галицький кореспондент”.

Щоденно чоловік розпускає мішковину, яку приносять сюди люди. Часто буває так, що її не вистачає, тому волонтери закуповують шпагат. У цьому випадку робота калушанина полягаємо в тому, щоб нарізати його на куски і намотати на котушки нитки.

Пан Микола інвалід I групи. Йому 49 років і 12 останніх він повністю є незрячим. 15 років тому вірус пошкодив очний нерв і чоловік втратив зір. Та незважаючи ні на що, він продовжує вести активний спосіб життя і добре адаптувався в соціумі. Каже, що коли розпочалося повномасштабне вторгнення, то не міг сидіти вдома спокійно. Тоді і пішов у ТЦ “Юність” шукати роботи для себе.

“В мене вибір невеликий, – говорить “Галицькому кореспонденту” Микола Бойчук. – Або лежати і не рухатися, або рухатися і бути корисним для тих, хто нині перебуває на фронті”.

Калушанин каже, що між волонтерами панує тепла атмосфера, а потреба у маскувальних сітках не зменшується. В основному плетуть сітки жінки та дівчата, в яких сини, чоловіки або брати військовослужбовці.

Волонтер вкотре закликає калушан, щоб приходили до ПК “Юність” і допомагали плести сітки та кікімори. Замовлень багато з передової, а людей не вистачає, волонтери не встигають виконувати всі запити. Пан Микола каже, що якби люди на тиждень приходили на декілька годин, то була б велика допомога. Закликає приносити мішки чи тканину, якої дуже бракує. Додає, що це можуть бути і старі мішки. Головне, щоб не були сильно перепрілі, не брудні і не діряві.

Калушанин Микола Бойчук переконує, що навіть коли ти незрячий, то також можеш бути корисним в тилу. Він вірить, що українці – нація нескорених і власним прикладом заохочує долучатися до волонтерства й інших небайдужих краян.

Мар’яна Локатир