Я об’їхав 63 країни на інвалідному візку

Я об’їхав 63 країни на інвалідному візку. микола подрезан, доступність, подорож, інвалідний візок, інвалідність

Я об’їхав 63 країни на інвалідному візку. микола подрезан, доступність, подорож, інвалідний візок, інвалідність

Микола Подрезан – громадський діяч і мандрівник. У 38 років він отримав травму хребта в аварії та опинився на інвалідному візку. Зараз йому 68 років, і він відвідав 63 країни. Микола об’їхав 300 000 кілометрів навколо світу літаками, потягами, автівками, автобусами, водним транспортом та пішки.

Запитуємо Миколу про його навколосвітню подорож на візку, про те, які пам’ятки ЮНЕСКО та цікаві місця йому вдалося відвідати, а які – ні та наскільки міста за кордоном адаптовані для людей з інвалідністю.

Я об’їхав 63 країни на інвалідному візку. микола подрезан, доступність, подорож, інвалідний візок, інвалідність

У мого тата була велика бібліотека з книжками з географії та історії. Я із захопленням читав про подорожі, але навіть не мріяв, що колись побуваю за кордоном. За часів Радянського союзу подорожувати за межі країни було майже неможливо, лише територією СРСР. Але ще тоді я чимало поїздив. У 80-х роках я був відомим диск-жокеєм і багато гастролював. У гастролях проїхав весь Радянський союз, був на Камчатці, Курильських островах, у Якутії, на Уралі.

Уперше я побував за кордоном у 35 років у Чехословаччині. Потім у 1991 році потрапив в аварію й отримав травму хребта. Коли я розбився, усі думали: «Ну, все, Миколка від’їздився». Але я вирішив інакше.

Я об’їхав 63 країни на інвалідному візку. микола подрезан, доступність, подорож, інвалідний візок, інвалідність

Про перші подорожі на візку

У 1994 році я поїхав на соціальне стажування до Швеції в складі української делегації активних людей на візках. Я їхав туди, щоби подивитися, що можна поліпшити в Україні. Дещо мене дуже шокувало. Наприклад, я познайомився з лікарем, який займався сексуальністю візочників. За травми хребта, нерви здавлені, через що послаблюється сигнал в ногах і зоні тазу. Лікар розповів про маленький пристрій, який вживлюється в тіло та посилює сигнал. Є три кнопки, одна з яких посилює сигнал ерекції. Зараз у Швеції навіть є інститут, який досліджує це питання.

У людини з моїм фізичним станом у Швеції є персональний асистент. Він як друг, помічник, майже член родини. П’ять днів на тиждень з ранку до вечора приходять до людини з інвалідністю, як на роботу. Гуляє з ними, ходить за покупками, прибирає, допомагає в будь-чому.

У межах соціальної діяльності я побував ще в багатьох країнах: у Німеччині, Великій Британії, Італії, Македонії, Нідерландах, Болгарії. Коли був у Франції, звертав увагу на ліфти, пандуси, спеціальні підйомники в Луврі. Оскільки за першою освітою я інженер-конструктор, дивися, як вони зроблені, і думав, як це можна зробити в Україні.

Я об’їхав 63 країни на інвалідному візку. микола подрезан, доступність, подорож, інвалідний візок, інвалідність

Я об’їхав 63 країни на інвалідному візку. микола подрезан, доступність, подорож, інвалідний візок, інвалідність

У людини з моїм фізичним станом у Швеції є персональний асистент. Він як друг, помічник, майже член родини

Як почалася навколосвітня подорож

У 2004 році з нагоди сторіччя відновлення сучасних Олімпійських ігор уперше започаткували навколосвітню естафету Олімпійського вогню. Вона відбувалася в 35 містах 27 країн на 6 континентах світу, зокрема в Києві. Мені випала нагода стати одним із 120 смолоскипоносців-українців.

Я так надихнувся цим, що згодом у мене виникла ідея проєкту «Планета Земля – погляд з інвалідного візка». Я вирішив проїхати всі 35 міст у різних країнах, де побував олімпійський вогонь. Там знаходив вулиці чи площі, якими пройшла естафета у 2004 році, і зі своїм смолоскипом, пройшов дистанцію в 1206 метрів. Така довжина не з проста. Якщо 1206 метрів помножити на 35 етапів, буде 42 кілометри 195 метрів – тобто марафон, який пройшов вусатий сивий українець планетою Земля.

У 2011 році я стартував на нульовому кілометрі на майдані Незалежності разом зі своєю дружиною Наталею. Тоді мені подарували маленьких глобус, який проїхав зі мною майже 300 000 кілометрів. Тепер це символ мого життя. Звідти я поїхав в аеропорт, далі – до Торонто.

Потім ми були в Монреалі, Нью-Йорку, Амстердамі, Брюселі, Антверпені, Берліні, Лондоні, Дейлі, Барселоні, Римі, Стокгольмі, у Хельсинках, Атенах, Кейптауні, Женеві, Мюнхені, Лозанні, Парижі, Софії, Ріо де Жанейро, Стамбулі, Пекіні, Каїрі, Сеулі, Токіо, Мехіко, Лос-Анджелесі, Атланті, Сент Луїсі, Мельбурні, Сіднеї. Фінішували на тому ж, місці, де стартували.

Ми подолали цей маршрут за сім років, їздили в декілька міст, поверталися додому, потім знову їхали. Щоби подорожувати, ми продали дві кімнати в комунальній квартирі, також працювали та збирали гроші.

Паралельно в подорожах я шукав концертні зали, у яких виступали Beatles, і фотографувався там. Наразі я побував у 30 містах і 13 країн, де виступали Beatles. Зокрема, у Гонконзі, Токіо, Новій Зеландії, Австралії, у містах Європи, Америки та Канади. Залишилося відвідати всього три країни: Ірландія, Нідерланди та Філіппіни.

Навколосвітня подорож – це нелегко. Доводиться багато годин проводити в дорозі. Наприклад, дві години летіти Київ – Стамбул, дев’ять годин у Сеул, звідти дві години в Токіо, потім 11,5 години у Лос-Анджелес, чотири години до Мехіко, 4,5 години в Сан-Франциско. Потім 8 годин автобусом до Лос Анджелеса. Звідти 4 години автівкою до Лас-Вегаса. У цих містах ми були від 2 до 6 днів. Додайте етапи мого проєкту, зустрічі, пресконференції, екскурсії, піші прогулянки. Часу на відновлення сил не вистачало.

Можу відверто сказати: навколосвітка – це дуже важко, але неймовірно цікаво

У Лас-Вегасі взяли на прокат автівку та колесили Америкою. Ми були в Гранд-Каньйоні та ночували там один день. Дале було всесвітнє природне диво – долина Монументів у штаті Юта. Потім поїхали в Денвер, Канзас-сіті, Сент-Луїс, Атланту. Щодня ми долали по 400 миль (приблизно 600 кілометрів). Також нас запросили в українське посольство у Вашингтоні, де ми провели одну ніч. Були 4 ночі у Філадельфії, Нью-Йорку. Дивилися гарні місця, відвідували музеї, ще шукали місця, де виступали Beatles. Харчувалися переважно вдома, щоби зекономити.

Якби було більше коштів, ми могли б залишатися на довше, мали б час, щоби відпочити в номері, розпакувати валізи. А так, доводилося вранці приїжджати й наступного дня їхати далі. Потім ми поверталися в Україну, трохи відпочивали та знову вилітали в подорож. Можу відверто сказати: навколосвітка – це дуже важко, але неймовірно цікаво. Це щось з незабутнього.

В індійському Кутуб-Мінар такі міцні пандуси, що танк можна пустити.

Доступність міст за кордоном і в Україні

Мене дуже вразив Тадж-Махал в Індії. Щоправда, я заплатив 25 доларів, але мене не пустили всередину через те, що я на візку. А туди треба заходити виключно босоніж. А от на водоспаді Ніагара без проблем сів на кораблик, який підійшов під потік води, що стрімко падає, і я відчув на собі водяний пил.

Також відвідав багато пам’яток ЮНЕСКО, більшість з яких доступні для мене. Наприклад, в індійському Кутуб-Мінар такі міцні пандуси, що танк можна пустити. У нас часто не хочуть встановлювати навіть невеличкі пандуси через те, що вони нібито паплюжать фасад. У цьому й різниця. У багатьох країнах, де я був, головне – людина, а не те, як буде виглядати фасад. Ба більше, завжди можна зробити доступність і не палюжити зовнішній вигляд споруди. Людям з інвалідністю комфортно в країнах, де головне – це права людини.

Пам’ятаю, коли повернувся з Норвегії, мене запитали, чи доступне Осло. Я не знав, що відповісти, бо я просто жив і навіть не звертав уваги на доступність. Жодних перешкод для пересування там не було.

Я об’їхав 63 країни на інвалідному візку. микола подрезан, доступність, подорож, інвалідний візок, інвалідність

Але є й негативний досвід. У Новій Зеландії, дуже інклюзивній країні, перед автобусом я прочитав, що пасажири на візку самі організовують свою посадку та висадку. Тобто якщо тебе немає кому посадити в автобус, не їдь.

У Китаї я відвідував Великий китайський мур і купив досить не дешеві квитки на канатну дорогу. Якби мій візок виявився трошки ширший, я би там не проїхав. Мене туди ледь не заштовхували.

Українські дипломати влаштували мені зустріч із керівництвом Всекитайської асоціації людей з інвалідністю. Я озвучив їм деякі пропозиції, які можуть зробити подорожі для візочників зручнішими, і вони одразу почали все записувати. Наприклад, я запропонував переробити на Великому китайському мурі кам’яний пандус, щоби візок не скользив, бо там можна звалитися в прірву. Наприклад, мені допомагали з’їжджати шість місцевих чоловіків.

Також, плануючи подорож у Китай, я стикнувся з тим, що ніде не міг знайти інформацію про адаптовані станції метро. Більшість станцій у Китаї доступні, але інформації про це немає. А я зазвичай обираю готелі біля адаптованих станцій метро, тому важливо щоби ця інформація була на сайті.

Колись мене приємно вразив підхід до людей з інвалідною в Італії. Ми стояли в черзі до музею та через декілька хвилин до нас підійшов працівник музею та дав нам такі самі квитки, як і в інших відвідувачів. На них не було написано, що квиток безкоштовний, у нього була ціна – 0 євро. Тобто я ввійшов до статистики відвідувачів.

Повернувшись в Україну, запропонував запровадити в нас такий самий підхід до квитків для людей на візках. Бо в нас було: заходиш у заповідник Лавру, бачать, що ти на візку, і кажуть: «Ой, Боже, проходьте-проходьте!» Ще й перехрестяться. Це принизливо.

Зовсім інша річ, коли в людини на візку є такий самий квиток, на якому є ціна, просто вона становить 0 гривень. Після моєї пропозиції в Києво-Печерський лаврі та Софії Київській з’явилися квитки з ціною 0 гривень. У таких здавалося б незначних деталях видно ставлення до людей.

У США, якщо ти на візку, до тебе просто так не підійдуть запропонувати допомогу, бо це вважається принизливим. Якщо людині треба допомога, вона сама попросить.

Часто доступність – це не стільки про технології, скільки про душу, яку вкладають у місто. Скажімо, у Стокгольмі я побачив сміттєві баки зі спеціальним отвором посередині для людей на візках, щоби вони не тягнулися вверх і раптом не висипали сміття собі на голову. У таких деталях проявляється турбота про людей з інвалідністю.

В нас було: заходиш у заповідник Лавру, бачать, що ти на візку, і кажуть: «Ой, Боже, проходьте-проходьте!» Ще й перехрестяться. Це принизливо

Я об’їхав 63 країни на інвалідному візку. микола подрезан, доступність, подорож, інвалідний візок, інвалідність

В Україні є деякі проблеми з доступністю міст, але ситуація поліпшується. Я вважаю, якщо запровадити штрафи за недотримання інклюзивних норм, стане набагато краще. Наприклад, у Європі ніхто не припаркується на місці для людини з інвалідністю, бо за це доведеться заплатити величезний штраф. Якби була система штрафів, усі б дотримувалися норми.

Зі свого мандрівного досвіду можу сказати, що в аеропортах «Бориспіль» і «Жуляни» одна з найбільш кваліфікованих у світі сервісних служб обслуговування візочників. Працівники пройшли навчання та знають, як мене правильно піднімати, що мене в жодному разі не можна садити на поручень крісла. А за кордоном не завжди з цим щастить.

Наприклад, прилітаємо ми в Дубай, до нас підходить індонезійка маленького зросту та каже мені: «Пересідайте». Я пояснюю, що не можу це зробити, вона губиться, не знає, що робити. У підсумку мені допомагав пересаджуватися ледь не весь персонал. У США те саме, мене бозна-як піднімали.

В Україні ми просто підходимо до стійки, нас помічають і пропускають без черги. Одразу телефонують і повідомляють сервіс, що тут людина на візку. До нас приходять і питають, чи потрібна допомога, проводять без черги, біля літака два міцні хлопці пересаджують мене в спеціальний візок, бо звичайний не пройде між кріслами. В цьому плані все працює чудово.

Як людині з інвалідністю підготуватися до подорожі

  • НЕ ВИРУШАТИ В ПОДОРОЖ САМИМ

Я раджу людям з інвалідністю не їхати в подорож самим. Є екстремали, які подорожують самі, але це дуже незручно тому, що бувають ситуації, коли вкрай необхідна допомога. Скажімо, одного разу ми з дружиною летіли на Шрі-Ланку з пересадкою в Дубай. І вже після прильоту виявилося, що наш багаж, зокрема мій візок, залишився в Дубаї. На два дні я залишився без ніг. Не знаю, що б робив, якби був сам.

  • ПРОХОДИТИ МЕДОГЛЯД

Якщо їдете далеко, раджу пройти медогляд і з’ясувати для себе, у якому стані ваші хронічні захворювання та типові для вас проблеми. Отримати медичну допомогу за кордоном незавжди можливо без зайвих нервів і витрат. Ба більше, страхування для людей з інвалідністю досить формальні. Багато проблем, які можуть виникнути в нас за кордоном, страхова компанія може оцінити, як хронічні, і не оплатить.

Обов’язково майте з собою типові та звичні для вас ліки, мазь, бинти, тобто розширену дорожню аптечку.

  • ОБИРАТИ АДАПТОВАНІ ГОТЕЛІ

Я раджу передивлятися на Booking опцію доступних готелів, але сконтактовувати з готелями та перевіряти це, бо незавжди значок доступності на сайті означає, що готель дійсно адаптований. Одного разу ми взяли адаптований готель в Атенах. Там дійсно був універсальний дизайн з вулиці та до рецепції, я легко заїхав до ліфта на першому поверсі, а виїхати не зміг, бо на моєму поверсі вихід із ліфта виявився занадто вузьким. Дружина підняла спинку візка, я натиснув на кнопку, зняв одне колесо і вона вивозила мене на трьох колесах. Сам би я не зміг виїхати.

  • ЇХАТИ З ЛИТИМИ КОЛЕСАМИ АБО БРАТИ ЗАПАСКУ

Я завжди їду за кордон із литими колесами, які не пробиваються. Так трохи жорсткіше, але безпечніше. Одного разу в Португалії в мене пробилося колесо, ми його поміняли, але потім воно знову двічі пробилося за лічені хвилини. А запасних камер у мене більше не було. Тому раджу брати з собою запасні камери або їхати з литими колесами.

  • ПОДБАТИ ПРО ГІГІЄНУ

За кордоном ціни на засоби особистої гігієни (памперси, пелюшки й інше) не сильно відрізняються від українських, але раджу про всяк випадок мати запас на декілька днів. Особливо, якщо ви потрапите за кордон у вихідні дні (у деяких країнах магазини зачинені) чи раптом опинитеся в місці, де не буде адаптованого туалета.

Що далі

Мій проєкт «Планета Земля – погляд з інвалідного візка» продовжується. Олімпійська частина була першою. Я розумію, що можу це зробити та повинен працювати, докладати зусиль. Якщо буде здоров’я та фінансові можливості, планую відвідати три країни в Європі, де ще не був (Ісландія, Ірландія й Андорра), ще Марокко, Ізраїль, Йорданію. Після цього буду повертатися до країн, де вже бував. Бо кожна, навіть маленька країна неповторна. У кожній, навіть «карликовій» країні – безліч цікавинок.

Я не уявляю свого життя без подорожей. Якось Марк Твен сказав: «Наприкінці життя людина буде жалітися на дві речі, що мало любила й мало мандрувала». І з цим я також погоджуюся. Коли прийде час жити спогадами, треба, щоби було, що згадати.

Настя Шумілова

The Village Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*