З протезом пішов до штурмового батальйону та отримав контузію: як ветеран з Харківщини шукав роботу в цивільному житті (ФОТО, ВІДЕО)

26.06.2023

Сергій Шевченко попри інвалідність пішов добровольцем на фронт, нині працює трактористом та вивозить сміття у Харкові. Фото: Сергій Шевченко | Дмитро Гребінник

30-річний Сергій Шевченко, попри інвалідність із дитинства, пішов на війну добровольцем: з протезом у нозі потрапив до штурмового батальйону й звільняв Харківщину від окупантів. Внаслідок одного з боїв потрапив під обстріл фосфорними боєприпасами, дістав контузію й не зміг продовжити службу, повідомляє Суспільне.

Як шукав роботу після реабілітації та з якими складнощами зіштовхнувся у цивільному житті — у матеріалі Суспільне Харків.

Інвалідність з дитинства

З дитинства Сергій Шевченко шкутильгає через інвалідність: права нога коротша за ліву. У перший день повномасштабного російського вторгнення чоловік був у своєму селі Високопілля Валківської громади. До цього вторгнення працював кур’єром.

“Пішов до нас у сільську раду, підійшов до голови й кажу: я хочу йти захищати батьківщину, бо мені із села було видно, як росіяни “Градами” “насипають”. Він мені відповів: “Тебе ж не візьмуть, з інвалідністю тебе не візьмуть”. Але я розумів, що там кожна допомога, навіть подавати патрони, це потрібно”, — згадує Сергій.

Сергій Шевченко (зліва) зі своїм побратимом на фронті у Харківській області. Фото: Сергій Шевченко

Служба та обстріл фосфором

Так з протезом у нозі чоловік потрапив до штурмового батальйону 92-ї бригади.

“Інвалідність на початку не мала значення. Можеш іти, руки-ноги є? Все. У мене в роті були два інваліди війни, які по закону могли не піти на війну. Але всі були добровольцями. Усі 22 людини, які були зі мною в підрозділі, прийшли добровільно. Не було такого, що приїжджає командир, каже, треба туди й туди, а ми б відмовилися”, — говорить Сергій.

Сергій Шевченко (справа) зі своїм побратимом на фронті у Харківській області. Фото: Сергій Шевченко

Ветеран війни звільняв від окупантів Рогань, Малу Рогань, Шестакове, Сороківку, Вільхівку й Перемогу. В останньому потрапив під обстріл фосфорними боєприпасами у травні 2022 року.

Сергій Шевченко з Харківщини попри інвалідність пішов добровольцем на фронт. Фото: Сергій Шевченко

“Село Перемога — це тоді був “нуль”, лобові зіткнення. Обстріл стався о пів на третю ночі. Прилетіло дуже близько, “виходу” не було, відразу “прихід”. І все, я нічого не розумію, чую тільки, що командир кричить: “Хлопці, забирайтеся, по вас фосфором б’ють”. Дуже пощастило, що був вітер. Усе почало падати кільцем, горіти”, — згадує ексвійськовий.

Один з населених пунктів Харківщини після деокупації, березень 2022 року. Фото: Сергій Шевченко

Евакуація після контузії

З контузією Сергія евакуювали з поля бою: “Командир хотів відразу мене відправити, а я кажу, що не треба, день-два відлежуся й піду з ними. Я побув, після чого він каже: “Ні, ти маєш поганий вигляд, хочеш чи не хочеш, я тебе евакуюю”.

Сергій Шевченко з Харківщини попри інвалідність пішов добровольцем на фронт. Фото: Сергій Шевченко

У госпіталі лікарі поставили Сергію діагноз “токсична метаболічна посттравматична контузія з розсіяним цефалгічним синдромом”.

“Я думав що два-три дні полежу й повернувся. Навіть коли я вже був у госпіталі, мені пропонували написати рапорт і перевестися, наприклад, водієм або в медроту. Я відмовився, сказав: або мене до моїх хлопців, або звільняйте”, — говорить ветеран війни.

Сергій Шевченко (справа) зі своїм побратимом на фронті у Харківській області. Фото: Сергій Шевченко

Пошук роботи та відмови

Сергій звільнився з військової служби за станом здоров’я. Після реабілітації місяць шукав роботу та намагався адаптуватися до цивільного життя.

“Я не міг звикнути до Харкова. Ми з дружиною ходили на бульвар гуляти. Коли я побачив натовп, який сміється, п’є пиво, воно не могло в мене в голові вкластися. Там хлопці гинуть, а тут життя, війни не відчувається. У мене тоді був не дуже хороший стан, почав гніватися. Дружина каже, ходімо, тобі не можна бути в такому натовпі”, — згадує Сергій.

Один з населених пунктів Харківщини після деокупації, березень 2022 року. Фото: Сергій Шевченко

“Це так само як, коли був у госпіталі, мені робили масаж. У сусідньому кабінеті почали говорити за військових і чую, як масажистка каже: а я їх туди не відправляла і я їх туди не змушували йти. Гинуть — гинуть. Я в той момент просто не відповідав за свої дії, мене як перемкнуло”, — пригадує колишній військовий.

Сергій Шевченко на фронті разом з вуличною собакою. Фото: Сергій Шевченко

Під час пошуку роботи Сергій намагався влаштуватися до воєнізованої охорони.

“Ти воював? На нулі був?”. Кажу: так, звичайно. “Ти розумієш, ми не можемо тебе взяти, бо ви всі дурні”. Тобто навпаки відмовили, коли дізнались, що я воював. Потім я ще телефонував. Думав, до поліції. Але оскільки в мене у справі написано “непридатний”, поліція теж відмовила”, — розповідає Сергій Шевченко.

Працює трактористом та вивозить сміття

За порадами друзів згодом Сергій влаштувався трактористом у “Комплексі з вивозу побутових відходів”, де працює третій місяць й вивозиться сміття зі спальних районів Харкова.

Сергій Шевченко попри інвалідність пішов добровольцем на фронт, нині працює трактористом та вивозить сміття у Харкові. Фото: Суспільне Харків/Дмитро Гребінник

“Коли ти сам, замкнувся — усе, реально їде дах. Коли ти на роботі, працюєш, якось себе відволікаєш, спілкуєшся з хлопцями, воно краще. Я, он, казав: давай мені хоч без вихідних, хоч й до вечора зміни. Я можу, я хочу. Давайте, навантажуйте по максимуму”, — згадує колишній військовий.

В організмі ветерана досі залишається фосфор після обстрілів. За рекомендацією лікаря, чоловік має кожні три місяці повертатися до госпіталю на відновлення: “Я кожен день з хлопцями на зв’язку. Я б повернувся, якби була така можливість. До тих хлопців, які були зі мною. Захищати до перемоги”.