«Останні півкілометра я повз угору»

«Останні півкілометра я повз угору» МИЛИЦЯХ

Тарас Сокол на милицях підкорив Говерлу, лижі та футбол!

1 12 4 545346456-b746e05e1d3d5bfea147b27273b8260c 1
Щасливий Тарас на Говерлі.

Тарас Сокол у дитинстві внаслідок трагічного випадку втратив частину ноги. Навчається на ІІІ курсі Національного університету «Острозька академія», здобуває освіту за спеціальністю “Економічна кібернетика”. Окрім навчання, хлопець веде активний спосіб життя. Він – призер всеукраїнських змагань із футболу, любить подорожувати й вважає, що головне – рухатися вперед.

– Минулого року ти сходив на Говерлу – це 2061 м. Не кожен знайде сили, щоб подолати таку висоту. А ти це зробив на милицях! Як виникла така ідея?

– Мрія підкорити Говерлу на милицях зародилася кілька років тому. Я активіст благодійної організації інвалідів “Довіра” у селищі Маневичі (Волинська область), часто відвідую різноманітні заходи та змагання з шахів, шашок, тенісу, дартсу, бочі, стрільби, що проводяться у різних куточках Волині серед людей із фізичними вадами. Саме там познайомився з одним чоловіком (йому було років під 50). У молодому віці він втратив ногу на заводі, усе життя пересувається на візку та милицях. Минулого року на зустрічі у Ратному ми заговорили про подорожі, і він розповів, як піднявся на милицях на Говерлу. Я був шокований, бо думав, що інваліду подолати гори та схили нереально. Цей чоловік на своїй старенькій “Таврії” приїхав до підніжжя гори, а звідти з ріднею здійснив підйом. Ця історія мене надихнула. Звичайно, важливою була підтримка друзів, які зі мною піднімались. Вони допомагали та підбадьорювали, коли було нереально важко. Для рідних моє бажання піднятися було шоком. Усі переживали, але вірили: якщо хтось зміг піднятися, то і я зможу.

– Із якими труднощами зіткнувся, піднімаючись на гору?

– Труднощі були переважно до самого підйому на Говерлу. Це насамперед проблеми з транспортом. Від найближчої зупинки до підніжжя – понад 10 км. Ми добирались автостопом, але значну частину шляху йшли пішки. У свої сили я вірив. Займаюся спортом та веду активний спосіб життя. Було важко, адже не щодня проходжу пішки більш як 10 км, ще й угору. Боліли руки, натерлися мозолі, до того ж дуже гаряче було. Особливо важко було підніматись із Говерляни на Говерлу, бо останні півкілометра там дуже крутий схил, я буквально повз угору. Ми все ж дісталися вершини. Але не встигли натішитися, бо нас застала гроза. Стало страшно. Ми дуже змокли, але залишилися задоволені подорожжю.

– Розкажи про свої досягнення у спорті.

– Займаюся футболом п’ять років. Федерація футболу інвалідів України проводить змагання для інвалідів-ампутантів. Це футбол на милицях. Був тричі на всеукраїнських змаганнях. Минулого року був у команді від Волинської області. Пізніше потрапив у збірну України. Також займався лижним спортом. Брав участь у всеукраїнських змаганнях. Там познайомився з людьми, які їздять на паралімпіади. Коли бачиш їхні успіхи, то думаєш, що було б класно бути таким чемпіоном. І знову працюєш над собою.

– Дай, будь ласка, декілька порад людям, які не вірять у себе і не хочуть щось змінювати у своєму житті.

– Потрібно постійно себе мотивувати. Ставте конкретні цілі. Не можна просто сидіти вдома, треба йти між люди і щось робити. Якщо ти студент, то долучайся до різних проектів, удосконалюй свої навички або ж учися чогось нового. Головне – рухатися вперед.

Володимир Басюк

Високий Замок Online

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*