У Хмельницькому люди без зору залишилися ще й без роботи та зарплати

У Хмельницькому люди без зору залишилися ще й без роботи та зарплати. утос, хмельницький, незрячий, протест, підприємство

Працівники Хмельницького учбово-виробничого підприємства УТОС відреагували протестом на наказ керівника про скорочення робочого тижня.

У Хмельницькому люди без зору залишилися ще й без роботи та зарплати. утос, хмельницький, незрячий, протест, підприємство

Щоб хоч хтось почув про їхні проблеми, вирішили вдатись до незвичної акції протесту. Приблизно два десятки осіб зібрались під кабінетом керівника свого підприємства і там просиділи всю ніч. Кажуть, готові в такий спосіб блокувати приміщення і надалі, поки їхні вимоги не буде виконано. Протестувальники — люди, які не бачать зовсім або мають дуже слабкий зір. Усі вони — працівники Хмельницького учбово-виробничого підприємства УТОС. Так вони відреагували на наказ керівника про скорочення робочого тижня. Відтепер замість п’яти днів зможуть працювати лише чотири.

За словами протестувальників, такий наказ став для них повною несподіванкою. Зранку всі, як зазвичай, прийшли на роботу і почули, що робочий тиждень істотно скорочується. На запитання: «Чому так відбувається?» почули, що це вимушений крок через кризу, в якій опинилось підприємство.

Погодитись на таке більшість не те що не хоче, а не може. Люди, позбавлені зору, просто не зможуть вижити на свої заробітки. Всі вони трудяться в цеху, де виготовляють картонні швидкозшивачі та папки. Це робота, до якої звикли і призвичаїлись. Багатьом знадобилось чимало часу і терпіння, щоб опанувати виробничі процеси. Але змушені це робити, бо іншої можливості для працевлаштування у них практично немає.

Майстер цеху Валентина Білик розповіла, що виробничі норми доволі високі. За зміну кожен повинен зробити до півтисячі зшивачів або дві сотні папок. Лише небагатьом вдавалося трохи перевищити норму.

Для них цифри вкрай важливі, бо зарплатню отримують залежно від зробленого. При п’ятиденці вдавалось отримувати до 400 гривень за тиждень. Кошти вкрай мізерні. Адже за місяць виходило не більше 1,6—1,8 тисячі гривень. І це за того, що, за останніми даними обласного управління статистики, середня зарплата в області становить 8,3 тисячі гривень. Тож заробітки утосівців не те що до цього показника, а навіть до мінімальної зарплати далеко не дотягували. А тепер, після скорочення робочого часу, взагалі зароблятимуть менше тисячі на місяць. Будь-який коментар тут просто зайвий.

Сергій Кириченко, керівник підприємства, проти якого збунтувалися люди, розуміє їхні проблеми, однак переконаний: іншого виходу, як скорочення робочого тижня, немає. Коли він очолив підприємство, а було це менше року тому, ситуація вже була важка:

— Загальні збитки становили 650 тисяч гривень. Майже половина з них — борги перед комунальними підприємствами: 200 тисяч гривень були винні за спожите тепло, ще 126 тисяч — за воду. Решта суми — це борги перед партнерами, з якими працюють.

Така скрутна ситуація склалася на підприємстві не за один день. Хоча сам процес виробництва тут не надто складний, проте наявне обладнання застаріле, використовує багато електроенергії, і ці витрати також негативно позначаються на фінансовому стані.

Якщо раніше вдавалось виплачувати хоч згадану мізерну зарплату, то останні півтора місяця люди взагалі не отримували грошей. Зрештою це і підштовхнуло до скорочення.

Але, судячи із ситуації, важко припустити, що навіть такі дії зможуть її поліпшити. Утосівцям завжди було нелегко. Тут насамперед намагалися хоч якось вижити, а про інновації, розвиток виробництва, пошук нових видів продукції, ринків її збуту годі було й думати.

Що говорити про виробництво, де трудяться люди з обмеженими можливостями, коли й потужні підприємства ледве зводять кінці з кінцями. За п’ять місяців індекс промислової продукції в області порівняно з таким само періодом минулого року впав до 87,5 відсотка.

Тим часом працівники УТОС просто загнані в глухий кут: жити на запропоновану зарплату неможливо й залишити це місце роботи немає як. Адже проблеми зі здоров’ям не дають змоги знайти іншу. Тим паче коли в області тільки офіційна кількість безробітних наблизилася до 56 тисяч осіб. Скільки людей насправді не має постійної роботи і заробітків, сказати важко. Конкурувати з цими претендентами за робочі місця люди, які не бачать, не зможуть.

Забарикадувавшись під кабінетом директора, вони вимагають виплати заборгованої зарплати і повернення п’ятиденного робочого тижня. А ще хочуть, щоб теперішній керівник пішов з посади. Сподіваються, що хтось інший зможе навести лад. Хоча, думається, лише зміною керівника навряд чи вдасться кардинально змінити ситуацію. Підприємству, яке дає шанс людям із такими серйозними проблемами зі здоров’ям, знадобилася б і державна підтримка, і допомога місцевої влади. Якщо для цього не вистачає грошей, то згодилися б і інші варіанти. Скажімо, гарантовані замовлення продукції, кредитні відшкодування за інновацію виробництва, комунальні субсидії для підприємства… Та мало що можна було б придумати, щоб допомогти незрячим людям. Було би бажання.

Ірина Козак

Голос України

Напишіть відгук