Чому індивідуальна програма реабілітації не полегшує життя інвалідів

ІПР як додаткова морока

За австрійською аналогією реабілітації людей з особливими потребами з 2007 року нашим громадянам, котрі отримують групу інвалідності, водночас видають так звану індивідуальну програму реабілітації (ІПР). У ній зазначають особливості діагнозу інваліда й те, які засоби реабілітації він має право отримати від держави безкоштовно. ІПР видають людині, коли вона проходить медико-соціальну експертну комісію з метою встановлення їй певної групи інвалідності. Але якщо інвалідність була оформлена, приміром, ще 20 років тому, то щоб отримати ІПР тепер, необхідно в поліклініці за місцем проживання пройти медичний огляд і з його висновком звернутися в МСЕК.

Здавалося б, нічого складного в оформленні ІПР немає, до того ж вона слугує гарантією отримання реабілітаційних засобів або безкоштовного лікування у санаторії. Та чи у захваті від цієї довідки безпосередньо інваліди, і чи справді вона полегшує їм життя?

— Я хотіла відвідувати спеціальні курси для інвалідів з комп’ютерного набору, для цього мене попросили принести ІПР, — розповідає Катерина Гудзь, інвалід 2 групи загального захворювання. — Оформила її. Згодом у пошуках роботи звернулась у центр зайнятості, там теж почали вимагати індивідуальну програму реабілітації. Причому та, яку принесла, їм не підійшла, мовляв, вона застаріла і її треба поновити. Я знову оформила ІПР. Чесно кажучи, набридає щоразу проходити всі ці медичні огляди і комісії. Не розумію, навіщо ускладнювати і без того важке життя інвалідів.

Нині справді в усіх соціальних установах вимагають у людей з інвалідністю ІПР. Наприклад, в управлінні соціального захисту така програма потрібна для отримання реабілітаційних засобів (візка, ортопедичного взуття або тростини) чи безплатної путівки в лікувально-профілактичні заклади. ІПР також необхідна і під час проходження реабілітації та опанування інвалідами професій у відповідних центрах професійної реабілітації й адаптації. Навіть роботодавець під час прийому людини з інвалідністю на роботу вимагає ІПР, де вказано, які фізичні та психологічні навантаження цій людині протипоказані, і яка робота для її здоров’я небезпечна. Одним словом, без ІПР людям з особливими потребами майже нікуди не можна звернутися. До речі, її видають з 18 років, і чинна вона два роки, а потім потрібно оформлювати нову.

— Торік у столиці групу інвалідності отримали майже 23 тисячі осіб, — каже голова Центральної медико-соціальної експертної комісії м. Києва Віктор Чернявський. — Зазвичай з довідкою МСЕК людині видають і ІПР. Наше завдання — контролювати, чи отримала вона все, що їй прописано у програмі. Але, на жаль, індивідуальна програма реабілітації не працює у повному обсязі, бо для цього потрібне стабільне фінансування держави, щоб забезпечувати якісними засобами реабілітації, якісним оздоровленням і взагалі якісним обслуговуванням людей з інвалідністю.

Наталка Щербань

«Урядовий кур’єр»