Багато складнощів: як біженці-українці з інвалідністю виживають за кордоном

Фото: if.gov.ua

Урядова уповноважена з прав людей з інвалідністю розповіла про життя українських біженців

Повномасштабне вторгнення рф в Україну скалічило десятки мільйонів доль українців. Хтось став переселенцем у власній країні, хтось, залишивши свої домівки і мирне життя евакуювався за кордон. Страх, паніка, розпач від розставання з родиною, лють на окупантів – спектр емоцій які доводиться переживати чи не кожному українцю щодня. А якщо “помножити” це все на два? А на десять? Адже в країні є мільйони тих, кому довелося найважче перетерпіти всі жахіття війни – це люди з інвалідністю. Як їм вдалося врятуватись, в яких умовах вони перебувають зараз, та які проблеми вимушені долати – в інтерв’ю “Апострофу” розповіла урядова уповноважена з прав людей з інвалідністю Тетяна Баранцова.

– Скільки зараз налічується українців з інвалідністю, зважаючи на те, що велика війна травмувала багатьох людей?

– До 2014 року було 2,7 мільйони. А зараз порахувати складно, адже спочатку людину лікують 3-4 місяці, а потім починається процес встановлення інвалідності. І ми тільки зараз починаємо отримувати інформацію по тих випадках, коли цивільні отримали інвалідність в ході війни, і взагалі скільки людей з інвалідністю додалося. Я вже не кажу про військових.

– З початком широкомасштабного вторгнення багато українців були вимушені евакуюватися з окупованих територій. Які проблеми були при евакуації людей з інвалідністю, наскільки складно це було?

– В 2018 році були ухвалені зміни до законодавства, які регламентували дорожню карту евакуації, і там були прописані різні категорії людей з інвалідністю і плани евакуації. Ще 23 лютого наш Офіс ініціював відповідну нараду в Кабміні.

Було питання, наскільки ми готові до евакуації, адже щоб допомогти евакуюватися, потрібно розуміти які особисті проблеми можуть бути у людей. У когось проблеми зі слухом, і він просто не почує, що хтось йому стукає в двері, щоб допомогти. У когось проблеми з зором і людині потрібен супроводжуючий, хтось пересувається на візку і його потрібно спустити з поверху, а потім посадити на евакуаційний автобус чи потяг, у когось ментальні проблеми і людині треба пояснити всю ситуацію більш спрощеною мовою, щоб у неї не було паніки.

– Були такі люди, які відмовлялись евакуюватися?

– Ті, хто пережив 2014 рік – виїжджали в першу чергу, а деякі навіть і раніше до широкомасштабного вторгнення. Але дуже багатьох доводилося вмовляти. Була паніка. Зрозумійте, що для людини, яка має свій простір, свій пристосований будинок, орієнтується в ньому – всі ситуації, пов’язані з евакуацією, надзвичайно складні і травматичні. Люди до останнього мріяли, що все швидко закінчиться, що нічого не буде.

– Чи були випадки, коли окупанти не випускали людей з інвалідністю і не давали їм покинути зону бойових дій?

– Це стосувалося не тільки людей з інвалідністю, а і взагалі всіх людей, що потрапили до цієї ситуації. Просто у людей з інвалідністю було ще менше шансів пройти чи проїхати вузькими дорогами і немобільній людині зробити це надзвичайно важко.

– Чи важко було перетинати кордон?

– Коли ми намагались вирішити питання виїзду інвалідів чоловіків, то стикнулися з тим, що навіть тим, хто має інвалідність з дитинства, важко було виїхати. В своїх військових квитках вони не мали ніяких позначок, або і взагалі тих квитків. А за законом, щоб виїхати, чоловік повинен показати військовий квиток, адже лише документи по інвалідності не дають права виїхати. Тому людей не пропускали, не пропускали навіть на візках, з проблемами зору і слуху, і людям доводилось йти до військкоматів, щоб медична комісія могла дати свій висновок. А коли людина стоїть вже на кордоні, їй потрібно десь шукати ті військкомати, а не всі вони архітектурно доступні, і дістатись до них на візку в чужому місті – це також проблема.

– В яких умовах зараз перебувають переселенці з інвалідністю?

– В місцях тимчасового проживання люди стикаються з дуже великими проблемами. Наприклад, є така проблема, як вузькі дверні отвори, куди візок не може заїхати. Норма – 90 сантиметрів, але потрібно хоча б 70-80. Є проблема сходів, порогів, вузьких кімнат, де на візку навіть важко розвернутися. Заїхати в туалет практично неможливо, заїхати в душову кімнату практично неможливо, адже в більшості місць встановлені душові кабіни, куди людина не може потрапити. Зараз ми працюємо саме над тим, щоб максимально роз’яснювати всім, хто має стосунок до перебудови, реконструкції приміщень, де розміщуються переселенці, щоб враховувалися інтереси людей з інвалідністю.

– А які проблеми в українських переселенців з інвалідністю за кордоном?

– Чим далі час, тим більше виникає складнощів. Так, багато країн дуже підтримують українців, це правда. Вони створюють всі умови, і навіть рівні зі своїми громадянами умови – щодо працевлаштування, доступу до медицини, страховки, навчання, отримання освіти. Перші три місяці були безкоштовні проїзні, телефонний зв’язок, інтернет. Дуже багато допомоги. Але час іде і країнам стає дедалі важче, адже ми знаємо, що з України виїхало більше 5 мільйонів людей. Людям за кордоном пропонується працевлаштування, щоб вони хоча б частково могли сплатити за своє житло. А для того, щоб працевлаштуватися, є основна вимога – знання мови. Чи то німецька, чи то англійська, чи то французька.

Так, для людей організовують безкоштовні мовні курси, дуже класні, але ці курси часто недоступні для людей з інвалідністю. По-перше, до курсів треба дійти. А людині, наприклад, з проблемами зору, для того, щоб самостійно пересуватися незнайомою територією, треба дуже багато часу. Вона повинна орієнтуватись в просторі, який вона не бачить. Ті дороги вони вивчають роками, щоб вільно орієнтуватися в рідному місті, а тут людина потрапляє в країну де інша мова, і запитати навіть дорогу нема в кого.

А люди на візку. Їм дістатись курсів також не дуже просто. Не всюди за кордоном є доступні будівлі. Це неправда, що там все архітектурно доступно. Там є багато старих будівель, які є архітектурною цінністю і вони недоступні, а курси там.

По-друге, людина з проблемами з зором не бачить всіх тих презентацій, що показує вчитель. Людина, що не чує, взагалі нічого не зрозуміє. І таких складнощів дуже багато. А немає мови – немає працевлаштування. А немає працевлаштування – немає коштів. А на ті кошти, шо виділяють, дуже важко прожити, адже багато людей з інвалідністю мають дітей.

– Як щодо ліків? Чи важко їх отримувати переселенцям за кордоном?

– Практично всі люди з інвалідністю потребують ліків. А за кордоном їх можливо отримати тільки по рецепту, а люди звикли до ліків, які вони приймали в Україні і які сертифіковані тут. А там їх може і не бути, будуть аналоги. І ми знаємо випадки, коли людина, щоб підтримати своє здоров’я, мусить повертатися в Україну навіть у не дуже безпечні міста.

– А в Україні широкомасштабне вторгнення вплинуло на доступність ліків?

– Надзвичайно серйозна проблема була в березні, пов’язана з інсуліном. Це була тотальна проблема, справжнє жахіття. Зараз ці питання, на щастя, у зверненнях до мене людьми не піднімаються. Всі програми працюють і зараз дуже багато заходить в країну гуманітарної допомоги. Але з’явились запити на заспокійливі, адже деякі люди просто перестали спати після того, що пережили.

– Якщо людина отримала інвалідність внаслідок війни, наприклад, тяжке поранення. Військовими, очевидно, займається Міноборони, Мінветеранів. А що робити цивільній людині? На яку допомогу вона може розраховувати?

– Зараз дуже багато міжнародних організацій пропонують свою допомогу, наприклад, з Німеччини. Вони готові протезувати і допомагати цим категоріям. Якщо мова про дітей, то міжнародні фонди готові навіть супроводжувати їх до 18 років, адже дитина росте і протези інколи потрібно змінювати кожні пів року, або і частіше, раз в 4-5 місяців.

– А держава Україна забезпечує протезування?

– Є протезні заводи і деякі створюють вироби європейського рівня. Але одне з найкращих підприємств знаходиться у Харкові. А як там зараз нормально працювати?

Є попит на засоби технічної реабілітації (візки, милиці, – “Апостроф”), адже коли людина евакуюється, то іноді вона втрачає все. Коли в потяг швидко потрібно посадити людей, то людину просто садять на ту полку в потязі, а візок її залишається. Але бувають ситуації, коли людина знаходиться в іншій області, або за кордоном, держава сплатила за технічний засіб реабілітації, а за законом потрібно, щоб людина особисто отримала такий засіб.

Дізнатись більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні ви можете в EnableMe Ukraine, а також отримати консультації та підтримку експертів в спільноті цієї організації.

Артур Гор