У радянські часи жестова мова була фактично заборонена під час навчання, – розмова з перекладачкою

Рухи жестовою мовою. Фото ілюстративне: canva

Усього в світі налічують близько 300 жестових мов. Серед них українська досить молода, вона розпочала активно розвиватися з 1991 року. Відтоді нею перекладають різну інформацію і на телебаченні. Цього року на фіналі нацвідбору конкурсу «Євробачення» вперше відбувався переклад пісень жестовою мовою, що викликав чимало дискусій.

ІА Дивись.іnfo поспілкувалася з перекладачкою жестової мови Анною Стець. Вона розповіла про свою історію вивчення жестової мови, тонкощі перекладу жестовою мовою, чому цьогорічний переклад пісень у фіналі конкурсу «Євробачення» був незрозумілий та не тільки.

Анна Стець. Фото надане співрозмовницею

Мене можна назвати – CODA. Так називають дитину, яка народилася в сім’ї батьків з повною втратою слуху, яка знає жестову мову та яка нею постійно користується.

– Розкажіть декілька слів про себе. Чому Ви зацікавилися перекладом жестовою мовою та як довго ним займаєтеся?

Мені 25 років. Я народилася в сім’ї людей з повною втратою слуху. З дитинства вчила жестову мову від її носіїв. Також мене можна назвати – CODA. Так називають дитину, яка народилася в сім’ї батьків з повною втратою слуху, яка знає жестову мову та яка нею постійно користується. Я немов міст між двома світами: світом людей, які чують та людей з повною втратою слуху. Так склалося, що я постійно допомагала з комунікацією мамі в різних ситуаціях: чи то пенсійних фонд, чи лікарня, чи банк. Окрім мами з татом, у мене також є хрещений батько, який також має повну втрату слуху, хрещена мого молодшого брата також з повною втратою слуху. Таким чином, з дитинства я росла в цьому суспільстві та знаю їх психологію, їхні певні тонкощі в спілкуванні.

Після 11 класу вирішила вступити до Національного педагогічного університету в Києві імені Драгоманова на спеціальність «сурдопедагогіка». У той же рік пішла працювати перекладачем на півставки в київську організацію УТОГ (Українське товариство глухих). Пізніше також працювала головою територіальної організації УТОГ у своєму місті Кривому Розі. Саме в УТОГ я й і отримала своє посвідчення перекладача і досі ним користуюся. Допомагаю людям з повною втратою слуху за проханням у вирішенні різних питань та проблем у їхньому житті.

– Що таке жестова мова загалом? Як відбувається переклад жестовою мовою?

Жестова мова – це унікальна мова. Це рідна мова людей з порушенням слуху або з повною його втратою. У неї є своя граматика, своя лінгвістика, свої правила побудови речення, а також – немануальні компоненти. Немануальні компоненти – це емоційні прояви мімікою, які надають забарвленість жесту. Тобто в нас, людей, які чують, це може бути інтонація. Так, ми одне й те саме слово можемо розказати в різних настроях. А в людей з повною втратою слуху – це виражається мімікою та немануальними компонентами.

Переклад жестовою мовою відбувається наступним чином. Людина звертається за допомогою до перекладача. Найкраще заздалегідь зустрітися і узгодити деталі, тому що складно саме на місці вирішити якісь питання, коли ти не знаєш певних нюансів. А після цього – ви йдете до певної організації, наприклад, до лікарні. Сам переклад відбувається паралельно, тобто перекладач перекладає синхронно: і голосом, і жестами. Це робиться для того, щоб і людина, яка чує, до якої звертається зрозуміла те, що їй говорять, і водночас – людина з повною втратою слуху розуміла, що саме каже перекладач. Відповідно такий переклад організовують для того, щоб ні в кого не виникало ніяких питань чи непорозумінь.

Кожна мова є по-своєму унікальна зі своєю граматикою, жестами та дактильною абеткою. Дактильна абетка – це алфавіт на руках, тобто жестами.

– Коли виникла українська жестова мова? Коли почали активно впроваджувати переклад жестовою мовою в Україні, зокрема в телевізійних програмах?

Сама історія виникнення жестової мови насправді дуже цікава. Її легко знайти в інтернеті. Загалом у світі існує приблизно 300 жестових мов. Тобто майже до кожної мови світу є своя жестова мова. Кожна мова є по-своєму унікальна зі своєю граматикою, жестами та дактильною абеткою. Дактильна абетка – це алфавіт на руках, тобто жестами.

Я знаю, що в радянські часи в Україні жестова мова була фактично заборонена під час навчання

В Україні жестова мова з’явилася приблизно у 1805 році. Саме тоді розпочали відкривати школи для дітей з повною втратою слуху. Чи була в цей час розвинена жестова мова? Про це варто краще запитати в науковців, які досліджують це питання. Я знаю лише, що в радянські часи в Україні жестова мова була фактично заборонена під час навчання. Жестовою мовою спілкувалися лише люди, які з дитинства не чули, а також вони користувалися послугами перекладачів жестовою мовою. Після незалежності України це питання почало змінюватися. І десь приблизно з того часу почали з’являтися переклади на телебаченні та в різних програмах.

Українська дактильна абетка, 2003 р. Джерело фото: вікіпедія

– Як Ви думаєте, чому в радянський період жестова мова була такою ізольованою, як ви сказали, фактично забороненою?

Варто зазначити, що на той час забороняли й нашу, українську мову. Крім того, тоді забороняли навчати людей з повною втратою слуху жестової мови, тому що вони вважали – такі люди мають підлаштовуватися під людей, які все чують. Тобто, навіть якщо ти не чуєш, ти маєш спілкуватися і пристосовуватися під ці реалії. Однак і тоді люди з дитинства знали жести та однаково в своєму суспільстві спілкувалися ними. Як ми можемо зрозуміти ті заборони не пішли на користь суспільству, зокрема для порозуміння між тими людьми, які чують та тими, які мають повну втрату слуху.

Причина не в тому, що проєкт не вдався, а втому – сам переклад був незрозумілий.

– Цього року організатори фіналу пісенного конкурсу «Євробачення» в Україні вперше впровадили інклюзивний проєкт з перекладом жестової мови. Перекладачкою розмовних студій була Ольга Буназів, а за адаптацію пісень відповідала Катерина Заботкіна. Її інтерпретація пісень спочатку дуже сподобалася чуючим глядачам та викликало багато емоцій, зокрема захват, в соціальних мережах. Водночас згодом в громадянській організації Українського товариства глухих (УТОГ) заявили, що переклад жестовою був на аматорському рівні. Як ви вважаєте, чи був доцільним та зрозумілим такий переклад?

Для початку я хочу сказати, що дуже рада, що в Україні є подібні проєкти. Однак на мою суб’єктивну думку організатори не врахували одне – думку людей з порушеннями чи повною втратою слуху. Адже це зробилося для них. У більшості моїх знайомих, які мають порушення слуху, це викликало обурення, шок та протест. Причина не в тому, що проєкт не вдався, а в тому – сам переклад був незрозумілий.

Переклад був дійсно не зрозумілий, але хочу зазначити, що ритм та настрій Катерина дійсно передала чудово. Ситуація така дискусійна виникла саме через переклад. Наскільки я знаю інформацію, що Катерина вивчала жести самостійно. На мою думку, такий переклад вийшов, тому що в нею було мало практики та спілкування саме з людьми з повною втратою слуху. Наголошую, що жестова мова така ж унікальна, як і музика. Її також треба правильно та майстерно інтерпретувати, подавати так, щоб це було зрозуміло людям з повною втратою слуху, а це насправді – не один рік роботи.

Я не кажу, що такий проєкт поганий. Ні. Чудово, що саме такий проєкт дає можливість популяризувати жестову мову та отримувати інформацію людям з повною втратою слуху. Це допомагає їм краще соціалізуватися в суспільстві, і якщо можна так сказати «бути в темі», тобто – відчувати себе повноцінною частинкою суспільства.

На мою думку організатори допустили помилку, що не порадилися з відповідними органами, які займаються спілкуванням з такими людьми. Йдеться про Українське товариство глухих та Асоціацію перекладачів жестової мови України. Вони б допомогли, надали консультацію та підказали з претендентами, професіоналами з перекладу жестової мови. Після цього вони могли б показали фрагменти пісень, і за оцінками самих людей з повною втратою слуху, так можна було обрати комфортного та зрозумілого перекладача.

Так, це не є аж такий великий скандал, і дякую Катерині, що вона була першопрохідцем в цій справі – стала першою, хто це зробив (переклад пісень жестовою мовою – приміт. ред). Тут вже питання до технічності: як саме це було зроблено. Тому краще було б заздалегідь порадитися про такі нюанси з людьми, які займаються перекладом жестовою мовою вже багато років.

Скриншот з відео Ruslana — «Дикі танці» на нацвідборі “Євробачення” 2024. Внизу переклад жестовою мовою здійснює Катерина Заботкіна

– Загалом чи складно перекладати пісні жестовою мовою чи є якісь особливості, адже тут потрібно передати не тільки сенс, але й ритм певним чином?

Складність звичайно є. Адже в більшості пісень у нас використовують метафори, перебільшення – те, що додає забарвленості мові. Водночас для людей з повною втратою слуху додає забарвленості саме сенс і немануальні компоненти, як я вже казала.

Сто відсотків потрібно перекладати пісні жестовою мовою. Люди з повною втратою слуху дуже полюбляють пісні і самі інколи для себе перекладають їх. Тут важливо усе: і сенс, і ритм, і міміка. Люди з повною втратою слуху оцінюють усе очима та тактильно (від вібрацій). Наприклад, вони можуть купувати собі навушники або портативні колонки, тоді роблять гучніше та відчувають вібрацію самих пісень.

Складність полягає в тому, що не завжди легко підібрати та визначити правильний сенс пісні. Є розгалуження в перекладі. А саме – калькована жестова мова, а є просто – жестова мова. Калькована жестова мова – це коли, як написано так ми слово в слово і перекладаємо. Однак інколи це складніше зрозуміти людям з повною втратою слуху, бо вони спілкуються саме жестовою мовою. Тому для того, щоб перекладати жестовою мовою потрібно визначити сенс (чи то пісні, чи то тексту чи будь-якого інформаційного матеріалі) та його передати.

– Той переклад пісень, який був цьогоріч на «Євробаченні»: це була калькована жестова мова чи неточний переклад? Як це можна оцінити?

На мій погляд, це було щось посередині. На початку вона починала перекладати саме калькованою жестовою мовою. Пізніше – її переклад загубився на фоні ритмів пісень. Тобто вона в якийсь момент свою увагу звернула саме на передачу ритму, танців, емоцій, але зовсім забула про жести та про слова. Саме тому людям з повною втратою слуху було не зрозуміло, адже слів там майже не було.

– Чи є в Україні якісь вимоги до перекладу жестової мови чи затверджені норми на законодавчому рівні?

У школах для дітей з повною втратою слуху є спеціальний навчальний предмет, який називається «Українська жестова мова». Його внесли до навчальний дисциплін лише в 2009 році. Там навчають правильно та грамотно спілкуватися жестовою мовою. Загалом в Україні проводять низку курсів з вивченням жестової мови та підготовки фахівців, а також – семінари для охочих вивчити хоча б декілька жестів.

Українська жестова мова досить молода мова, яка почала розвиватися з 1991 року. Тому скоріш за все ще немає точних якихось норм. Бо вона ще на стадії свого розвитку.

Якщо я не помиляюся, то УТОГ подавало в 2019 році на затвердження української жестової мови на державному рівні. Однак цей проєкт начебто досі лежить у Верховній Раді. Тобто його ще не затвердили.

На базі Українського товариства глухих є відділ, який займається саме науковою частиною. У них є книги, які можна придбати і вивчити базові жести.

Розмовляти жестовою мовою з дзеркалом – це одна справа, а зовсім інша – спілкуватися саме з людьми з повною втратою слуху, які вас розуміють і вам відповідають.

– За скільки часу можна опанувати жестову мову, щоб нею спілкуватися? Де можна навчитися її?

Щоб опанувати жестову мову, потрібна різна кількість часу. Це залежить від індивідуальних особливостей людини та методики навчання. Також тут дуже важлива мета її вивчення. Якщо це просто заради інтересу, то можна вивчити базові поняття для передачі інформації та підтримки діалогу за приблизно два місяці. Водночас, якщо це для подальшого розвитку та вірогідної роботи перекладачем жестової мови – то це може зайняти декілька років. Крім того, додам, що кваліфіковані перекладачі постійно покращують свої навички. Тому що, як я вже казала, українська жестова мова – досить молода мова, яка розвивається. Тут майже кожного дня можуть з’являтися, не те, щоб нові жести, але в більш новій «обгортці». Це треба враховувати. Варто рухатися в одному напрямку зі жестовою мовою для того, щоб постійно її покращувати.

На мою думку, як і в будь-якій мові, якщо ви не будете спілкуватися з носіями мови, то не будете її покращувати. Тому що розмовляти жестовою мовою з дзеркалом – це одна справа, а зовсім інша – спілкуватися саме з людьми з повною втратою слуху, які вас розуміють і вам відповідають. Тут треба ще розуміти їхню інформацію. Тому, хто вчить жестову мову, раджу знайти носія цієї мови та практикуватися з ним.

Спілкування жестовою мовою. Фото ілюстративне: canva

Як я вже згадувала, то можна піти навчатися в Національний педагогічний університет імені Драгоманова на спеціальність «сурдопедагог», але тут варто підкреслити, що там буде диплом саме вчителя, а не перекладача.

Крім того, в Україні є курси жестової мови, які ведуться на базі Українського товариства глухих (УТОГ), для людей без базового її знання, а також є курси підвищення кваліфікації для перекладачів саме у Асоціації перекладачів жестової мови в Україні.

Жестова мова – це ключ до спілкування та соціалізації людей з повною втратою слуху.

– Чому, на вашу думку, важливо популяризувати в Україні жестову мову та готувати кваліфікованих фахівців?

Останні роки в Україні зросла кількість охочих вивчати жестову мову. Наприклад, це батьки дітей з повною втратою слуху, волонтери, лікарі, а також – військовослужбовці. Зараз триває війна і є люди, які зазнали поранень, контузій, і через це вони можуть втрачати слух. Хочу сказати, що таким людям потрібно допомагати та підтримувати їх. Тут саме жестова мова для них може стати засобом й надалі спілкуватися з людьми.

Перекладачі жестової мови для спільноти жестомовних – це як вуха. Вони доносять інформацію через переклад. Наприклад, проводять безліч дзвінків через додатки та трохи полегшують соціалізацію людей з повною втратою слуху в суспільстві.

Жестова мова – це ключ до спілкування та соціалізації людей з повною втратою слуху. Її популяризація та підготовка кваліфікованих перекладачів жестової мови – це надзвичайно важливе завдання, яке робить українське суспільство більш інклюзивним. Жестова мова – це не бар’єр, а можливість. Зростання ж кількості людей, які бажають вивчити жестову мову, свідчить про те, що ми рухаємося в правильному напрямку.

Ольга Бомко