Волонтери розповіли, як військовий з Вінниці повернувся до цивільного життя після ампутації

Військовий з Вінниці Андрій Коновалов, який є одним з перших хто отримав протезування, розповів як він повернувся до звичайного життя.

Український військовий Андрій Коновалов – один із перших отримав протезування та пройшов реабілітацію на базі клініки Steward Health Care Malta (SHCM) у межах проєкту «Протезування українських військових 2023», створеного фондом Future For Ukraine.

Військовий отримав важке поранення під час контрнаступу, коли їхня бригада брала участь у звільненні Лиману. Виконуючи бойові завдання на Луганщині, Андрій натрапив на протипіхотну міну, внаслідок чого втратив ногу.

Щоб дізнатись, як склалося життя Андрія Коновалова після протезування, з ним зв’язались волонтери фонду Future For Ukraine телефоном. Військовий відповідав на запитання бадьоро, людина вірить у завтрашній день та цінує кожну мить, проведену разом із родиною.

Андрію, можете пригадати ваші перші кроки з протезом? Якими були відчуття?

-Першими були думки – нарешті я пішов! Це щастя і радість! І з кожним днем це відчуття посилюється. Уже й бігати починаю, але поки на біговій доріжці. Радію, що поступово повертаюся до повноцінного життя. З’явилося більше мобільності.

Наскільки активно користуєтеся протезом?

-Наразі можу навіть цілий день на ньому проходити.

-Але ще триває реабілітація. Займаюся із фізіотерапевтами: у басейні, на бігових доріжках, велотренажерах. Ходжу на різні масажі.

-Велотренажер дається найлегше. А от бігову доріжку тільки опановую. Ходити вже довго можу, а бігати ще ні.

Ви дуже цілеспрямований! Раніше ви казали, що хочете повернутися до професії та знову викладати фізкультуру у школі. Чи змінилися плани?

-Навіть не знаю, що й сказати… На жаль, у мене після контузії “повилазили” деякі проблеми. І цим наразі більше переймаюся. Якщо підлікуюся, то, гадаю, зможу повернутися до викладання.

Прикро це чути. Але ж ви звернулися з цією проблемою до спеціалістів?

-Так, звичайно! Лікування потроху допомагає.

Чи є підтримка з боку друзів, знайомих? Як вони ставляться до вашого “нового стану”?

-Підтримка від родичів і друзів, звичайно, є! З друзями от нещодавно зустрічався у Києві. Коли приїжджаю на вихідних додому, у Вінницю, багато гуляю містом разом із рідними.

Який ваш особистий рекорд прогулянок на протезі?

-Якось з друзями цілісінький день гуляли Києвом — з ранку аж до десятої вечора.

То ви себе готуєте до “Ігор Нескорених”?

-Навіть не знаю (усміхається). Я, до речі, думав про таку можливість. Але поки не знаю, як воно складеться.

-Друзі та знайомі мене оберігають, завжди намагаються допомогти, як то кажуть, подушку підкласти (сміється). Але я відмовляюся – потрібно самому вчитися і звикати!

Тобто не подобається, коли вам активно пропонують допомогу?

-Так! Знаєте, є люди з інвалідністю, які вважають, що їм усі винні – мені такий підхід не подобається. Мені ніхто нічого не винен, я мушу сам усе робити та покладатися лише на себе.

Як люди реагують на ваш протез? Чи є проблеми у пересуванні містом?

-Є різні люди. Є байдужі люди. Приміром, коли я заходжу у метро, хтось поступається місцем, а хтось – ні, вдає, що не бачить мене… Але на що тут жалітися, коли навіть від матерів з дітьми відвертаються?!

-А взагалі я для себе не бачу великих проблем, коли потрібно пройти на протезі. От і в метро вже навчився їздити. Протез – це вже, як друга нога! Коли до нього звик, то взяв і пішов – взагалі проблем не бачу. Коли йду у штанях, то взагалі не видно, що я на протезі.

-Що стосується проблем із переміщеннями містом, то, мені здається, це більше стосується тих людей, що на кріслах колісних. Для них не завжди є пандуси.

Андрію, ви молодець – тримаєтеся на позитиві!

-Ну а що робити?! (сміється) Думаю, мені також допомагає моя попередня фізична підготовка.

Чи отримуєте підтримку від побратимів?

-Так, ми з побратимами спілкуємося телефоном, коли вони на позиціях і мають змогу розмовляти. Вони підтримують мене, цікавляться моїм самопочуттям. На щастя, я єдиний протезований у своїй групі.

Як доньки відреагували?

-Доньки вже звикли. Молодша на перших порах сміялася, мовляв, то є в тата ніжка, то немає. Я ж протез знімав, а вона раніше такого не бачила… А зараз от прикрасила мені протез наліпками, сказала – мені личить (усміхається).

Процес протезування – нелегке випробовування для будь-кого, потрібні сили та витривалість. Що б ви порадили іншим військовим, які очікують на протезування?

-Не падати духом і не пускатися берега, бо буде ще гірше. Я маю на увазі, не вдаватися до вживання алкоголю і таке інше. Цього робити не можна! Краще читати книжки, дивитися фільми, комусь до церкви сходити. Спробувати знайти себе в якомусь занятті. Може комусь йога потрібна або психолог хороший.

Що особисто вас тримає на плаву?

-Найголовніше – це родина! Вона допомагає мені рухатися далі по життю. Я вважаю, якщо вижив, значить для чогось мене тут залишили  – маю щось важливе зробити.

Чи маєте мрію? Якісь найближчі цілі вже ставили перед собою? 

-Хочу в гори! Хочу придбати власне житло у Вінниці. Але для початку потрібно “виписатися” з армії. Наразі я проходжу повторну ВЛК. Якщо вирішать, що я обмежено придатний, то буду служити далі. Якщо ні – перейду до реалізації задуманого. На далеке майбутнє не хочу будувати планів.

Більш філософське запитання: які зміни у собі відчули після всього пережитого?

-Змінився погляд на життя! Потрібно цінувати кожну секунду, кожен момент з близькими та друзями. Оскільки все це може зникнути дуже швидко – в одну мить можна все втратити.

Задорожна Аліна Анатоліївна

Вінниця.info