Усі, хто захищають Україну сьогодні, невдовзі стануть ветеранами, частина з них вже зараз повертаються до цивільного життя через травми та інвалідизацію. Всі ветерани потребують не тільки державної підтримки, соціального захисту, але й працевлаштування та комфортних умов праці. За даними опитування Українського ветеранського фонду, 28% ветеранів, які нині не служать, мають статус безробітного, 63,6% бажають мати власну справу, а 15,1% хочуть бути найманими працівниками. Як допомогти їм адаптуватися до цивільного життя і стати успішними на ринку праці — кореспондентці АрміяInform розповіли засновники благодійного фонду «Майнді» Богдан Міненко та Тарас Єрмаков, — організації, що здійснює психологічну, фізичну реабілітацію ветеранів, а також консультування з питань працевлаштування.
— За законом квота працевлаштування осіб з інвалідністю 4%, але навіть її не часто дотримуються. Ви консультуєте ветеранів з інвалідністю з питань працевлаштування, як вдається вирішити цю проблему?
Богдан: Ми знаємо про цю проблему, тому пішли іншим шляхом. Ми працюємо з компаніями, у яких діє принцип Corporate social responsibility (CSR) — це соціально орієнтовані компанії, готові мінятись, адаптуватися, допомагати ветеранам. Вони готові приймати на роботу ветеранів, змінювати умови роботи, готувати персонал до того, що в колектив приходитимуть працювати ветерани і люди з інвалідністю.
Ми свідомо обрали великі компанії, щоб створити успішні кейси, напрацювати матеріал і подивитись, що потрібно змінити компаніям, щоб працевлаштувати не одного-двох, а більше ветеранів, і не формально, а щоб вони успішно виконували завдання компанії і стали частиною колективу. Для малого бізнесу поки що це інвестиції, які невідомо чи окупляться. Якщо малий бізнес бере в колектив з 10 осіб одну людину зі зниженою функціональністю — страждають показники і компанія може бути неконкурентноспроможною. Тому часто малий бізнес не готовий до цього, тому що немає гарних прикладів — що потрібно зробити для працевлаштування ветеранів з інвалідністю. Наше завдання — пройти цей шлях з великими компаніями, відпрацювати алгоритми роботи, що конкретно потрібно робити в компанії, щоб підготувати робочі місця, колектив, як змінити робочі процеси, що змінити в офісі чи на підприємстві, як адаптувати приміщення для візків колісних, для людей на протезах. Щоб людина, яка прийде в колектив, могла відчувати себе вільно і виконувати поставлені завдання. Так ми отримаємо приклади і представимо їх середньому і малому бізнесу, великі компанії продемонструють: це працює, давайте об’єднуватися, ми готові поділитись нашим досвідом. Такий у нас план і ми за ним рухаємося.
Тарас: Дійсно важливо, щоб великі компанії були популяризаторами працевлаштування ветеранів з інвалідністю, щоб більше було обізнаності в цій сфері. Ми спілкуємося з ІТ-компаніями, і є гарні приклади, коли люди з інвалідністю показували високі результати в роботі й відданість компанії, навіть вищу, аніж у людей без інвалідності. Ми повинні через такі приклади формувати культуру інклюзивного працевлаштування серед населення, серед власників компаній.
— Як ви знаходите такі організації, які готові вийти на ринок інклюзивної праці зі своїми вакансіями?
Богдан: Зокрема, за місяць ми відкриваємо реабілітаційний простір у Києві в Інноваційному парку Unit.city. Ми обрали цю локацію тому, що там багато великих міжнародних компаній, які представляють технологічний бізнес. Тож плануємо одразу зробити з ними навчальні програми, стажування для ветеранів. Щоб людина могла отримати комплекс послуг в одній локації: фізичну реабілітацію, послуги психолога, консультації HR-фахівця та юриста.
Тарас: Тут, у цій локації, атмосфера, що дуже мотивує, з цими великими компаніями можна організувати стажування саме за їхніми напрямками роботи, навчальні програми, щоб заохотити ветеранів, хлопців та дівчат до соціалізації, до активності, розвитку. Ветерани та ветеранки, які втратили кінцівки, повертаються з фронту вже зараз, вони потребують і первинної реабілітації, і соціалізації. Головне — мультидисциплінарна команда кваліфікованих фахівців, близькість до місць проживання та безоплатність.
— Як можна мотивувати роботодавців і суспільство прийняти ветеранів з інвалідністю?
Богдан: Це має бути системна популяризація на рівні держави, законодавства і профільних асоціацій, які об’єднують роботодавців. І на рівні компаній, які демонструють — ми орієнтовані на ветеранів, на інклюзію.
Тарас: До війни в Україні було приблизно 2,7 млн осіб з інвалідністю, а офіційно працевлаштовані з них 700 тис. осіб, це досить мало. А зараз ми маємо час підготуватися до того, що ветеранів з інвалідністю буде багато, і це частина нашого суспільства і нам з цим жити, якщо не подбаємо про ринок праці для них, то отримаємо соціальний вибух.
— Якщо людина має плани і сили на власний бізнес, ви допомагаєте зорієнтуватися в цій сфері?
Богдан: Наші спеціалісти HR проводять базовий скрінінг, який досвід має ветеран, які його сильні сторони, де можна залучити його таланти і здібності. Тому що серед ветеранів є багато молодих хлопців, які не встигли навіть опанувати професію, важливо скерувати їх, ми допомагаємо з цим. Після спілкування з HR-фахівцем є два шляхи. Якщо людина хоче працювати за фахом, допомагаємо їй знайти таку роботу, оформити резюме, написати мотиваційний лист, підготуватися до співбесіди. Якщо ж людина не має розуміння, де вона хоче працювати, рекомендуємо чи партнерські навчальні програми, чи власні за певним напрямом. З тих ветеранів, хто до нас звертався, жодного разу не було людей, які б хотіли розпочати власний бізнес.
Тарас: Я думаю, це пов’язане з нестабільним психоемоційним станом на першому етапі реабілітації, бо дійсно багато з ветеранів нещодавно виписалися зі шпиталів, їхній емоційний стан змінюється, це показує досвід проведення навчання. Тобто людина може загорітися ідеєю, потім мотивація може змінитися. Траплялись випадки, коли людина просто зникала, не виходила на зв’язок. Іноді це пов’язано і з фізичним станом, порушенням когнітивних процесів. Як правило, після фронту людина перебуває на стадії життєвого вибору: що робити далі? Часом змінюються соціальні ролі, людину не приваблює попереднє місце роботи. Скажімо, у цивільному житті він був виконавцем, а на фронті звик бути лідером. Відповідно в нових умовах така людина прагне набути нового досвіду. Ми даємо можливість пройти курс навчання в певній галузі, наприклад, маємо сучасні програми з робототехніки, це навіть у шпиталях відбувається, на етапі проходженні реабілітації, наприклад, на базі шпиталю для ветеранів війни «Лісова поляна» у Київській області. Нещодавно ми завезли туди меблі й обладнання для облаштування кімнати, де буде школа робототехніки. Водночас пропонується навчальна програма облаштування розумних будинків. Можливо хтось не захоче більше бути простим електриком, а віддасть перевагу налаштуванню розумних будинків чи буде займатися енергоефективними технологіями. Даємо можливість уже на етапі реабілітації спробувати себе в нових галузях.
— Нині держава пропонує гранти для ветеранів, які готові розпочати свій бізнес, це ефективна ініціатива?
Богдан: Новий бізнес потребує готовності, бачення проєкту. На сайті Міністерства ветеранів, з яким ми співпрацюємо, є відповідна інформація: ветеранам пропонують мікрогранти, тобто можна отримати фінансування власного бізнесу. Але слід розуміти, що з цим робити, і це не так просто розпочати бізнес.
Тарас: Держава пропонує проєкти «Власна справа», «Старт в ІТ» в рамках «Робота без бар’єрів», яка стартує з 1 квітня. Однак потрібна правильна профорієнтація і елементарна бізнес-освіта. Тому що є досвід ще з 2014 року, коли люди поверталися з війни, отримували кредити від держави, але недостатня фінансова грамотність і відсутність досвіду не дозволяли ветеранським бізнесам розвинутись. На жаль, успішних проєктів досить мало. Важливо не лише пропонувати гранти, але й на рівні держави інвестувати в освіту ветеранів і запускати навчальні програми, щоб вони здобули додаткові знання в сфері бізнесу. Можливо варто подумати про менторство в цій сфері.
Богдан: Згодом ми створимо можливість підготовки до відкриття власного бізнесу. Ветерани, які мають відповідні навички, зможуть їх розвинути за допомогою навчання, менторства і відкрити справу на базі державних грантів. Можливо, є сенс допомогти з підготовкою проєктної документації, скорегувати бізнес-плани, зорієнтувати людину в сфері, яку вона обрала. На мою думку, зараз більш актуальна фізична реабілітація, всі звернення стосуються цього напрямку, гадаю працевлаштування і власний бізнес — це наступний етап життя ветеранів. Наразі часто ті, хто починають навчання, залишають його, тому що їхній психоемоційний стан не стійкий, не дозволяє зосередитись. Розумієте, сьогодні стан нормальний — він вчиться, завтра згадав якісь травматичні події, хтось з побратимів загинув — людина випадає з процесу. Може тиждень не виходити на зв’язок. Це специфічний процес, треба ставитися до цього з розумінням.
— На вашу думку, які законодавчі зміни необхідні для забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю?
Богдан: Законопроєкт, який діє зараз, орієнтований на преференції для компаній, які працевлаштують ветеранів з інвалідністю. Тобто якщо фірма виконає квоту з працевлаштування осіб з інвалідністю, то матиме певні преференції, але в законі нічого немає про переваги для працівника. Закон має бути змінений і орієнтований саме на людей з інвалідністю, і мати преференції і засоби захисту насамперед для працівників з інвалідністю, а потім для роботодавця.
Тарас: Раніше були штрафи, коли підприємство не працевлаштовувало 4% осіб з інвалідністю, слід було заплатити штраф. Часом компаніям було простіше заплатити або оформити когось формально. Зараз потрібно законодавчо передбачити преференції за створення робочих місць і відповідних умов для осіб з інвалідністю. У нас дуже мало робочих приміщень з урахуванням інклюзивності, ми це побачили, коли шукали локації для наших центрів реабілітації. Якби підприємствам виділяли кошти на створення робочих місць з урахуванням інклюзивності, проведення навчальних програм для людей з обмеженими можливостями, щоб це було за кошти держави, справа б просувалась швидше. Водночас це робота з колективами, формування лояльності до осіб з інвалідністю, тобто комплексна проблема.
— У більшості випадків усе залежить від політики компанії, її готовності відкрити вакансії для ветеранів з інвалідністю, адже, скажімо, у виробничому процесі багато функцій?
Тарас: Насправді на підприємствах є різні види роботи, зокрема на конвеєрі є різні етапи, і люди зі зниженою функціональністю можуть виконувати цю роботу і досягати високих результатів у роботі. Просто потрібні правильні завдання, щоб кожен знайшов своє місце у робочому ланцюжку.
Богдан: Наведу приклад, у нас є партнер — компанія «Ясенсвіт», ми запропонували їм визначити вакансії, на які вони могли б брати людей з інвалідністю, хоча раніше цього не робили. І виявилося, що дійсно з усього переліку вакансій на 15-20% можна взяти людей з інвалідністю. Так, потрібно дещо змінити на робочому місці, але, скажімо, на конвеєрній зборці може працювати людина на візку колісному. Тому це процес взаємодії з компаніями, треба обговорювати, на які вакансії підходять таким особи з інвалідністю залежно від рівня інвалідизації.
— Це не поодинокий приклад?
Тарас: Так само ми співпрацюємо з ІТ-компанією Dev.Pro — це соціально відповідальний розробник програмних продуктів, вони дають квоти для осіб з інвалідністю, зараз акцент на ветеранах. Вони розробили й адаптували програму навчання, тому що у них були гарні приклади ефективної роботи таких працівників і, крім того, вони виділили менторів з команди співробітників. Ці ментори готові витрачати свій вільний час на роботу з ветеранами, передавати досвід. У компанії створили вакансії, орієнтовані на ветеранів з інвалідністю, зокрема тестувальників, project-менеджерів тощо. Так, деякі вакансії мають вимоги щодо досвіду, знання мови, але це гарний приклад, як компанія долучилася до ініціативи інклюзивності, хоча це не просто, багато залежить від власників компанії, топменеджменту. Але якщо компанія соціально відповідальна, вони знайдуть можливості мотивувати менторів, підтримувати цю ініціативу в корпоративній культурі.
Богдан: Насправді це працевлаштування ветеранів зі зниженою функціональністю — складний процес, тому що війна триває, іноді ветерани починають навчання, щоб влаштуватися на роботу, а потім вирішують повернутися на фронт, навіть попри інвалідизацію. Проте на майбутнє ця модель може бути ефективною і ми будемо працювати в цьому напрямку.
