Україна після ратифікації Конвенції про права інвалідів взяла на себе зобов’язання щодо забезпечення прав людей з особливими потребами на отримання відповідної освіти, роботи, житла. Для виконання цих зобов’язань Кабінет Міністрів ухвалив постанову про Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року». Але передбачені заходи і виділене фінансування витрачатимуть намарно, якщо стан справ із працевлаштуванням молодих інвалідів залишиться таким, яким він є нині.
На жаль, сучасні молоді люди з порушеннями слуху мають низький рівень освіти та професійної підготовки — передусім це стосується тих, хто навчався в інклюзивних класах масових шкіл. Вони не всі володіють навичками, які сприяють їхньому розвитку і зміцненню знань, пошуку шляхів для реалізації своїх планів і задумів.
Батьки не знайомі з тонкощами сурдопедагогіки і майже нічого не знають про життя дорослих з порушеннями слуху. Відправляючи дітей на навчання до інклюзивних класів, вони не розуміють, що отримані там знання й навички не зможуть забезпечити їм здобуття освіти у вищих навчальних закладах, продуктивну зайнятість, гідну працю та готовність до самостійного життя.
Внаслідок цього випускники з вадами слуху не отримують продуктивні робочі місця, які дають їм змогу забезпечувати себе і не чекати подачок від держави, і стають соціально незахищеними через малу заробітну плату і низький рівень охорони праці на деяких приватних підприємствах. У багатьох працездатних молодих людей з порушеннями слуху брак перспективи підвищує вразливість, а деколи й викликає агресивність.
Реалії життя такі, що не лише випускники з інклюзивних класів, а й з 49 спецшкіл, реабілітаційних центрів та інших спеціальних закладів країни після закінчення шкіл і вишів не можуть працевлаштуватися. Вони змушені бути під опікою Міністерства соціального захисту. Та чи вигідно це державі? Звісно, ні!
Де вихід? Вважаю, для того, щоб збільшити шанси молоді з порушеннями слуху у працевлаштуванні, уряду потрібно надати змогу нормально працювати спеціальним підприємствам, які діють у складі Всеукраїнської громадської організації «Українське товариство глухих» (УТОГ). Тоді молоді фахівці та робітники з числа осіб з вадами слуху отримають «м’яку» посадку на цих підприємствах, у них буде забезпечений і захищений старт у доросле життя.
Саме Українське товариство глухих могло б розв’язати проблеми освіти, роботи, житла, оскільки виконує функції підготовки до дорослого життя інвалідів зі слуху.
Ситуація із зайнятістю молодих, які не чують, перебуває на контролі Центрального правління УТОГ, але, на жаль, в останні роки його підприємства потерпають через відсутність замовлень. Тож слід внести поправки до Закону України «Про соціальний захист інвалідів», де чітко визначити, кому надавати державні замовлення.
Нині існує багато розпорядчих документів щодо поліпшення життя інвалідів, але у важливому напрямку, що стосується забезпечення молоді з вадами слуху роботою, ніяких змін не відбулося. А все через те, що багато питань, що стосуються зайнятості інвалідів зі слухом, влада намагається розв’язувати сама, без участі ЦП УТОГ і відповідних фахівців. Як наслідок, підприємства УТОГ — без роботи, молоді інваліди зі слуху — непрацевлаштовані.
Я закликаю Президента та уряд зробити все, щоб молодь із порушеннями слуху мала життєві перспективи і відчувала себе захищеною!
Галина Воробель, директор хмельницької Школи-дитячого садка для дітей з порушеннями слуху
Україна після ратифікації Конвенції про права інвалідів взяла на себе зобов’язання щодо забезпечення прав людей з особливими потребами на отримання відповідної освіти, роботи, житла. Для виконання цих зобов’язань Кабінет Міністрів ухвалив постанову про Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року». Але передбачені заходи і виділене фінансування витрачатимуть намарно, якщо стан справ із працевлаштуванням молодих інвалідів залишиться таким, яким він є нині.
