Підопічних в інтернаті люблять і щодня піклуються про них

Разом із інструктором Валентиною Бітюковою дівчатка в’яжуть шкарпетки для воїнів АТО

На жаль, не кожен із нас, дорослих і здорових людей, у час війни долучається до допомоги Українській армії. Дехто знаходить чимало причин, щоб цього не робити, вважає, що то все – справа інших, а йому й так є про що думати й на що витрачати гроші. Але, на наше щастя, таких – меншість.

Цікаво було почути, що дівчатка Кіровського будинку інвалідів вив’язали цілі стоси вовняних шкарпеток, пошили рукавиці й віддали для воїнів антитерористичної операції на Сході України. Скажемо відверто – цим людям самим потрібна допомога, яку надає держава через подібні заклади, де їх утримують, лікують, навчають себе обслуговувати тощо. І певну частину виробів, виготовлених власними руками, діти продають на виставках, аукціонах. Зароблені гроші витрачають на солодощі, інші кулінарні вироби, а також купують саджанці плодових дерев і висаджують на території інтернату. А тут вирішили, що допоможуть ще й воїнам Збройних сил, і зробили це. Як кажуть у таких випадках: низький їм уклін.

ЄВРОПА ПОЗАЗДРИЛА Б?

Директор Кіровського будинку інвалідів Олександр Старосвітський зізнається, що найважче працювати з психоневротиками. Їх чимось зайняти дуже важко. А є тут навіть такі пацієнти, яких із соски годують. І якщо в багатій Європі на одного такого хворого припадає ледь не два працівники соцсфери, то в нас – один опікун на вісім немічних. І тільки на лежачих дітей – один на шістьох. Хоча в цьому інтернаті роблять усе для того, щоб такі люди обслуговувалися не гірше, ніж у будь-якій високорозвинутій країні.

А що це саме так, свідчать і результати недавньої перевірки цього соціального закладу. Її провели працівники Департаменту з питань реалізації національного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спільно з представниками громадськості. Комісія з’ясовувала, як дотримуються права підопічних, котрі перебувають в установі системи соціального захисту населення Запорізької області. У звіті за результатами моніторингового візиту до КУ “Кіровський будинок інвалідів” Запорізької облради зазначається, що в дорослому, молодіжному й геріатричному корпусах створені комфортні умови та затишок для дітей і підопічних, забезпечений належний медичний нагляд. Наголошується на тутешньому досвіді, який потрібно поширювати:

“Слід підтримати практику оздоровлення дітей і підопічних, одноденні виїзди на море навіть у такі важкі часи”, – зазначається у висновках перевіряючих. Адже в цьому закладі оздоровлення проводять постійно. А ще діти звідси їздять на екскурсії в Запоріжжя, на Хортицю, відвідують цирк, дитячу залізницю, ботанічний сад, ляльковий театр.

До речі, самі молоді пацієнти тут займаються в гуртку, де виготовляють різні ляльки, а потім уже роблять вистави власного лялькового театру. У медицині це називають лялькотерапією та казкотерапією. Театр тут існує понад 30 років. Ним займається нині Людмила Геннадіївна Гнітченко. Причому дівчатка підліткового віку приходять із виставою до маленьких, які радіють таким візитам.

Побачила комісія й те, що в кожному відділенні є невеликі бібліотеки, а в молодіжному – вільний доступ до Інтернету.

“Для молоді створено режим підтримуваного проживання, – пишеться в акті перевірки. – Заслуговує поширення досвід щодо організації соціальної реабілітації підопічних молодіжного відділення, зокрема, застосування методики казкотерапії, лялькотерапії, гарденотерапії, прикладної народної творчості. Працюють гуртки художньої самодіяльності та спортивні, мешканці установи беруть участь у змаганнях, фестивалях та конкурсах, посідають призові місця”.

БУЛИ ХАЩІ, ТЕПЕР – ТРОЯНДИ

В усьому цьому та іншому переконалися нещодавно й кореспонденти “Запорізької правди”, які побували в усіх відділеннях Кіровського будинку інвалідів – найбільшій соціальній установі нашої області. Дитяче й молодіжне відділення тут нараховує 100 пацієнтів, неврологічне для чоловіків – 250 осіб та геріатричне – 65.

Територія інтернату гарно доглянута, оформлена, є прогулянкові майданчики з бесідками й альтанками. Причому приводять усе це до ладу не лише працівники, а й підопічні під час трудотерапії, але під наглядом медперсоналу. Нині тут росте багато троянд. Кущі бирючини рівно підрізані, альтанки пофарбовані. Навіть споруджена серед клумби невеличка сільська хатка зі ставком, у якому “плавають” іграшкові качки. Олександр Миколайович показує за територією геріатричного центру цілі хащі недоглянутих кущів та дерев:

– Отакою була вся територія, коли нам передали її в 2008 році. Довелося засукувати рукави й наводити лад.

Можливо, саме любов до порядку й спонукає співробітників до того, що все тут виконується чітко, згідно з інструкціями. У палатах чисто, прибрано, на підлозі – паласи, на стінах – килими й картини, подаровані художниками. Не в кожному міському готелі так затишно, як тут. Відчувається, що персонал любить своїх пацієнтів, піклується про них як про рідних. Ці люди помиті, підстрижені, в чистому одязі.

Є загальна інтернатівська пральня. Але майже в кожній групі – ще й своя пральна машинка. Бо, скажімо, малюки дуже швидко забруднюють одяг, і тоді санітарки не чекають відповідного дня, а самі перуть його.

КРАЩЕ, НІЖ УДОМА

Звичайно, такі діти й підлітки (молодіжне відділення) могли б бути вдома, як хотіли зробити це представники минулої влади. Але там би їм не віддавали стільки часу, не опікувалися б так, як тут. Ну, скажімо, в якій родині організували б п’ятиразове харчування? Хто двічі на місяць повезе дитину на екскурсію? Адже батькам треба ще й заробляти на прожиття (цілий день на роботі), готувати їжу, прати, прибирати. Мати й батько просто не встигали б надавати такій дитині потрібної уваги. А ще ж треба вміти підлаштуватися під такого хворого. Тут же все це – професійний обов’язок лікарів, медсестер, педагогів, інструкторів, санітарок, кухарів, прибиральниць. Тому траплялося вже не раз, що дитину батьки звідси забирали додому, але вона рвалася в інтернат. Саме тут підопічних готують до життя, вони набувають соціальних навичок.

– Розроблені індивідуальні програми реабілітації, що затверджуються на обласному рівні, – розповіла нам Наталя Іванівна Рябко, заступник директора Кіровського будинку інвалідів. – Прописують, що саме дитині необхідно з лікувальною й розвивальною метою. У кабінеті лікувальної фізкультури проходять заняття з кожним пацієнтом. Спеціаліст за графіком бере дитину, приводить до кабінету й працює з нею. А після обіду з дівчатками старшого віку проводять заняття з аеробіки. Є у нас також танцювальний ансамбль “Росинка”.

Окрім того, в інтернаті працює вокальний гурток. Баяніст і керівник гуртка Олег Миколайович Бут підбирає до ансамбля тих, хто може співати. І на конкурсах художньої самодіяльності в системі соцзахисту (його проводить профспілка) ці діти посідають майже завжди призові місця. Трудовий колектив теж має свій хор та ансамбль, які тримають першість навіть в Україні.

Займаються підопічні й спортом. Скажімо, Катерина Ромас посіла перше місце з настільного тенісу серед дітей-інвалідів області. Нині вона поїхала в будинок відпочинку в Закарпаття – відзначена путівкою.

На стінах молодіжного відділення багато фотографій: спортивні змагання, свята, відпочинок.

І ЛІКУЮТЬ, І ПРАЦЮВАТИ НАВЧАЮТЬ

В окремому кабінеті пацієнтів чекають спеціальні масажі, прописані лікарями. У кожній групі – душова, кухня. Дівчатка під наглядом інструктора печуть, варять, смажать, навчаються готувати їжу. З дітьми також працює логопед. Не всіх підопічних удається навчити розмовляти, але побачити потрібне, відчувати, розуміти – після багатьох занять можуть майже всі. Один із найулюбленіших для дівчаток також – кабінет психолога.

На дверях: “Ательє “Чарівна голочка”. Тут – костюмерна, в якій зберігають костюми, виготовлені самими дітьми до свят. Займається цим разом із пацієнтами інструктор Любов Іванівна Козир.

У відділенні – чотири навчальних класи. Пацієнток навчають азам науки за програмою розумово відсталих дітей. Тобто, дівчатка навчаються читанню, письму, арифметиці. Працюють педагоги, звичайно, з тими, хто може це сприйняти.

На стінах – аплікації, картинки, виготовлені дітьми під керівництвом учителів.

– Таким чином розвивається відчуття пальців, – каже соціальний реабілітолог Галина Борисівна Агапова. – По-науковому – гарденотерапія.

В одному з класів дівчатка вирощують квіти, доглядають за ними. Тут же – навчаються в’язанню, шиттю на машинці. Виготовляють круглі килимки під ноги. Саме тут в’язали шкарпетки й шили рукавиці для солдатів АТО. Керують цим інструктори Валентина Олексіївна Бітюкова, Людмила Володимирівна Бут. У кабінеті “Острів фантазії” навчають навіть бісероплетінню. Гарні роботи учнів виставлялись і в Києві.

В окрему групу виділені ті, хто може повністю себе обслуговувати. В їхніх кімнатах – свої шафи з одягом та іншим майном. Такі дівчатка проживають самостійно, але під наглядом персоналу.

Обов’язково підопічні двічі на рік проходять медичний огляд.

Передбачена й кімната для батьків, де вони зустрічаються з дітьми, а якщо треба, то й ночують тут.

Наталя Рябко показує на стіні скриньку побажань і пропозицій. Сюди підопічні вкидають записки, де зазначають, чого б вони бажали. Усе це враховується потім у роботі персоналу.

У цьому закладі нині 245 осіб штату. Чи не єдина проблема – не вистачає лікарів. На таку кількість пацієнтів їх повинно бути вісім. Працює поки що двоє: завідувач медичного відділення Володимир Миколайович Рябко, лікар Інна Юхимівна Лєскіна. Навантаження, як бачимо, дуже велике. Тому допомагають їм медсестри, а якщо треба – й лікарі районної та обласної лікарень.

Оріхівський район

Пилип Юрик

Запорізька правда