«Запроси друга на каву»: що буде після сплеску показної великодушності?

Акція «Запроси друга на каву», мабуть, хороша і людяна. Але у мене вона викликає моральний дискомфорт. От коли читаю чи чую про це, то мені якось стає ніяково… Бо для мене це раптовий концентрований вияв неусвідомленої зверхності із відтінком великодушності тих, кому зі здоров’ям пощастило, до тих, кому не пощастило.

Хто не знає, це свого роду флеш-моб, який полягає в тому, що люди, які вважають себе повносправними, запрошують на каву людей, яких вважають неповносправними. Ідея виникла після того, як хлопця з ДЦП Романа Кісляка вигнали із ресторану.

Так от, цей флеш-моб – на перший погляд начебто дуже гуманно і по-християнськи, і по-людськи. Але, на мою думку, ця акція є особливо жорстокою формою дискримінації людей з особливими потребами. Це виглядає так: «ми, здорові і нормальні, помітили вас лиш після того, як вас, нездорових та інакших, образили і принизили, а ми тепер спробуємо загладити нашу вину перед вами». При чому, ми будемо це робити лише певний проміжок часу (бо ж акція не може тривати постійно).

Я не сумніваюся, що ті, хто запрошує людей з особливими потребами на каву, робить це щиро. Але ж одноразово. Ну, нехай кілька разів. Ну, припустимо, хтось подружиться завдяки акції і в подальшому товаришуватиме все життя (у виняткових випадках). Але гірка мить настане – флеш-моб закінчиться. Неповносправні люди залишаться там, де були, – у байдужому та некомфортному для них суспільстві. Більше того, після сплеску всезагальної уваги та показної доброзичливості настане період гіркого «похмілля» і самотності. І цей стан, я припускаю, люди з особливими потребами переживатимуть з особливим болем. Бо суспільство зробило їх гіперчутливими. Їхні серця і душі набагато більш чутливі і крихкі.

Як на мене, ця акція гостро маркує поділ: «ми здорові» приязно ставимося до «вас нездорових» і великодушно подаруємо вам кусочок нашої дорогоцінної уваги і синтезованого останніми скандалами тепла. Не добре це.

Ми всі одинакові. Ми рівні. Відрізняємося трохи станом здоров’я і зовнішнім виглядом. І не маємо ніякого права на моральне покровительство один щодо одного. Не треба підкреслювати інакшість. Питання: буду я йти на каву з кимось, кого вважаю неповносправним, чи буду цуратися – не повинно взагалі виникати. Лише тоді тим, кому зі здоров’ям не пощастило, будуть почувати себе комфортно.

А побічний піар відомих особистостей на цьому флеш-мобі – то взагалі за межами добра і зла.

І ще – офіціантові, який вигнав Романа з ресторану, без сумніву, потрібно морально вдосконалюватися. Але він вигнав хлопця, бо, швидше за все, припустив, що людина з ДЦП буде неприємна відвідувачам. Тобто нам – тим хто вважає себе здоровим…

Вибачте, якщо образила чиїсь почуття.

Вікторія Балицька

«ЗІК»