Кіно для всіх: як активісти адаптують фільми для незрячих та де можна подивитися ці стрічки? (ВІДЕО)

За шість років волонтери зі Львова адаптували понад 60 ігрових, документальних та мультиплікаційних стрічок для людей з порушеннями зору.

Про це на прес-конференції розказала акторка та дикторка Олександра Бонковська, що працює над аудіодискрипцією, повідомляє кореспондент Центру інформації про права людини.

До 2013 року в Україні кінострічки для осіб з порушеннями зору ніхто не адаптував. Група волонтерів, куди входить незряча науковиця Оксана Потимко, звукорежисер Юрій Саєнко та акторка Олександра Бонковська, почала самостійно працювати над аудіодискриптуванням – додавати до звукової доріжки фільмів опис подій та місць, які допомагають незрячим краще сприймати інформацію. Вони робили це у власній оселі.

“У моїй квартирі ми пробили стінку, протягнули кабелі. Мій чоловік (Юрій Саєнко – ред.) записував аудіо, а я начитувала текст, сидячи в шафі”, – розповідає дикторка Бонковська.

На роботу з однією стрічкою, за її словами, може йти від трьох місяців до півроку, адже завдання аудіодискриптора не просто описати для незрячих місце події та передати емоційне забарвлення, але й вкластись у проміжок часу між репліками акторів.

“У вільний від основної роботи час я переглядаю фільм і за чотири години адаптую три хвилини стрічки. Мені треба переглянути відеоряд, зрозуміти, які складнощі можуть виникати в незрячої людини зі сприйняттям, та вирахувати, чи можуть мої репліки поміститись у момент паузи в стрічці, коли не говорять актори”, – розповідає вона про специфіку роботи.

Оксана Потимко демонструє серію аудіодискрипованого мультику “Лис Микита”

За 6 років волонтери адаптували понад 60 фільмів, серед них – 25 серій мультфільму “Лис Микита”, документальні фільми каналу Discovery про фауну Північної Америки, культова мелодрама “Щоденник пам’яті” та багато вітчизняних стрічок. Команда принципово не робить звукову доріжку для незрячих окремо від фільму, адже, за їхніми словами, це не допоможе людям з порушеннями зору вийти з гетто, в якому вони опинилися через неадаптованість простору в українських містах. Також такий підхід допомагає економити кінотеатрам, які зголосилися показувати адаптовані стрічки у себе, оскільки для демонстрації їм не потрібні так звані аудіогіди.

Адаптований для незрячих документальний фільм каналу Discovery

“Після спільних показів, де зустрічаються люди з порушеннями зору та без, останні говорять, що відкривають для себе в адаптованих фільмах нові деталі, яких не помічали раніше. Це показник того, що стрічки з аудіодискрипцією цікаво дивитись усім”, – говорить Потимко.

Допомагають обирати фільми, за словами активістки, самі незрячі:

“Якщо це мультики, то ми питаємо дітей. Якщо це художні стрічки, то незрячі інколи самі дзвонять нам після того, як чують про прем’єри, та просять адаптувати їх”.

Люди на показі фільму з аудіодискриптовою звуковою доріжкою, яка транслюється в навушники

Усі шість років активісти працюють над адаптацією фільмів безкоштовно, але інколи пишуть заявки на гранти. Востаннє вони отримали допомогу від Львівської міської ради: понад 70 тисяч гривень з 86, які вони виграли в конкурсі проектів управління соціального захисту міста, пішли на оренду студії звукозапису.

Наразі активісти викладають аудіодискриповані фільми на сайті Української спілки інвалідів. До кінця року там мають з’явитися “Той, хто пройшов крізь вогонь”, “Червоний”, “Стрімголов”, “Гніздо горлиці” та “Іван Сила”. За їхніми словами, кінотеатри у Львові готові показувати адаптовані фільми для змішаної аудиторії, проте інформації щодо інших регіонів у них немає.

“Центр інформації про права людини”