«Об’єднані любов’ю». Як особливі франківці до перемоги долучаються (ФОТО)

У невеликому приміщенні на Шота Руставелі гамірно, як у вулику. Тут роблять сувеніри на продаж, граються, кроять, шиють, складають аптечки. Усе, як і всюди – всі допомагають ЗСУ. Єдине, що ця група мамів та дітей – особлива. Вони – учасники громадської організації «Об’єднані любов’ю», інклюзивна група.

Їм самим подекуди потрібна допомога, але попри все, вони також долучаються до перемоги, пише Репортер.

Корисні усі

Громадська організація «Об’єднані любов’ю» працює вже понад шість років. Вона об’єднує родини, де є діти та молодь з розладами аутичного спектра, синдромом Дауна, ДЦП та іншими нозологіями. Організувала її франківська майстриня-вишивальниця Марія Червак. Спершу це були просто майстер-класи з особливими дітьми, а згодом її ідея переросла у справжню реабілітаційну роботу – і з дітьми, і з їхніми батьками.

З початком повномасштабної війни, каже Марія, свою роботу вони не припинили, а навпаки – набрали ще більших обертів.

Знайшли інше компактне приміщення, аби інклюзивна група займалась з психологом та арттерапевтом. Також, аби тут помістився склад, адже отримують допомогу з-за кордону і видають усім, хто має особливих дітей. А ще швейний мініцех і творча майстерня.

Тут усі зайняті роботою

Ми тут хотіли зорганізуватися так, аби наші діти змогли займатися й відвідували різні майстер-класи, – розказує Марія Червак. – Але зараз наша позиція така – ми ціленаправлено готуємо сувенірну продукцію, бо є учасниками ярмарки на підтримку ЗСУ. Вона буде щонеділі у парку Шевченка, біля малої сцени. Наші діти роблять різні віночки, прикраси та картини. Ще ми шиємо прапори.

За словами Марії, в їхній організації кілька мам свого часу вчилися на швей. Єдине, що не змогли працювати, бо особлива дитина потребує особливого догляду. Мами постійно мають бути біля дітей.

І так ми вирішили об’єднатися, – пояснює Марія Червак. – Поки дитина грається у дитячому куточку чи займається різними аплікаціями, поробками, то наші мами кроять і шиють. Крім прапорів, ще шиють футболки для військових. Їх часто у нас замовляють – і на фронт, і в госпіталі.

Леся Заулична якраз прийшла з донькою і, поки та складає пазли з іншими мамами, жінка взялася кроїти.

Я думала, що з дитиною своєю нічого не зможу робити, – говорить Леся Заклична. – Але тут так зорганізувалися, що зайняті всі. І діти, і батьки. І в мене таке відчуття тепер, що я корисна для країни. Я також долучаюся. Щось тут крою, а вдома вже шию. Також ми сітки плели і вкладали якусь енергію захисту. І це було так приємно, що ти матеріально не можеш допомогти, а хоч так. Ми щодня сюди приходимо.

До шиття прапорів має приступити пані Наталя. У квітні вони з донькою Златою приїхали до Франківська з Лиману та з перших днів прийшли на заняття до «Об’єднаних любов’ю». Жінка розказує, що їх сюди привела знайома, в якої також особлива дитина. Крім шиття, пані Наталя з донькою роблять красиві віночки та прикраси на волосся.

Зроблене з душею

Марія Червак каже, коли почалося вторгнення, що вони тільки не робили. Збирали банки на тушонки, одяг і тканину на сітки, плели сітки. Також мами числити горіхи на енергетичні батончики.

Поки зайняті мами, зайняті й діти. Вони тут вишивають, малюють, плетуть, клеять. Різні майстер-класи з ними проводить Ольга Баб’як. Вона викладачка медуніверситету й один день чи два, як вдається, приходить волонтерити та займатися з «об’єднаними любов’ю».

Ольга Баб’як помагає Тані вишивати картину бісером

Розказує, що доєдналась до них з початку війни. Знала Марію, бо вона також вишивальниця, але я вишиваю картини.

Коли все почалося, я не знала, куди себе діти, – говорить пані Оля. – Щось треба було робити. Якось Марія запропонувала прийти до них і прочитати дітям вірші, бо я ще пишу. Прийшла, побула і сказала, що тепер буду приходити та працюватиму з дітьми, як зі своїми.

Під час занять вони роблять усе, на що вистачає фантазії. І дітям подобається, і їхні вироби, каже пані Оля, розходяться на ура. Адже все дуже красиве, а головне – зроблене з душею.

На заняття вона приходить зі своїми онуками. За словами Марії Червак, до війни вони часто запрошували дітей і дорослих, аби таким чином соціалізували їхніх вихованців, а гості вчилися приймати особливих дітей такими, як вони є.

Добро ділиться

Організація отримує допомогу від української діаспори з різних країн, якою діляться і з військовими. Марія Червак каже, що так вони стали ще й волонтерською організацією. Домовилися, все, що приходить у жерстяних банках – на фронт. І деякі ліки також.

Марія Червак показує запаси ліків, які їхні мами будуть складати в аптечки для військових. Усе під наглядом фармацевта

Шлункові засоби, протигрибкові, антибіотики нашим дітям не йдуть, і ми запропонували військовим, – говорить волонтерка. – І вони забрали. Потім приїхали й кажуть, мовляв, у них є ще таке лікарство, а давайте ми вам привеземо і ви будете складати. І так ми почали складати аптечки. У нас є фармацевтка, яка керує тим процесом. Зібрали аптечки для батальйону Івано-Франківська, понад 600 людей. Приїздив їхній начмед до нас. Були дуже задоволені, бо ми стараємося у всьому, що робимо, дотримуватися стандартів. До цього нас зобов’язують наші діти, що все має бути чітко і по стандартах.

«Об’єднаним любов’ю» потрібні спеціальні ліки. І зараз є змога замовляти їх для усіх підопічних організації, а також для інших особливих сімей з різних куточків України.

Аптечки для військових, які шиють у 10 школі

А все завдяки фонду з Кремнієвої долини «Нова Україна». Марія розказує, що написати їм порадила одна знайома, яка живе у Каліфорнії. Мовляв, вони відправляють цілий літак допомоги в Україну і можуть допомогти дітям.

Ми їм написали, вони попросили документи, перевірили й почали нам допомагати, – говорить Червак. – Так ми отримали можливість замовляти дітям ліки, бо вони дорогі, а дуже потрібні. Батьки не в змозі їх оплатити, тим більше зараз. Якщо це епілептичні напади – то катастрофа. От, коли люди з дітьми сидять у підвалі під час тривог, і дитина мучиться в конвульсіях. І вивезти таку дитину ще складніше. Спрацювало сарафанне радіо, також наші батьки знаються з іншими батьками і нам почали писати. Ліки ми видаємо по актах, згідно з документами, рецептами. Усе дуже строго.

Якщо до війни організація опікувалась 350 сім’ями в області, то з лютого їх по всій Україні – понад 1000.

Світлана Лелик