Рівноправне життя для “особливих” дітей: чим раніше, тим краще

Всім нам відомо, що вік з народження до трьох років є найбільш відповідальним періодом життя дитини, коли розвиваються моторні функції, орієнтовно-пізнавальна діяльність, мова, відбувається формування особистості.

Особливістю стану мозку новонароджених є онтогенетична «незрілість» його морфофункціональних систем. Пластичність мозку в цей момент визначає великі потенційні можливості корекції порушень у розвитку функцій.

Рання адекватна допомога дитині дозволяє більш ефективно компенсувати порушення в його психофізичному розвитку і тим самим пом’якшити, а можливо, і попередити вторинне відхилення. Мета програм раннього втручання – якомога раніше виявити проблеми або порушення в розвитку дитини і надати відповідну допомогу дитині і його сім’ї.

Як раннє втручання працює в Україні? Про це не з чуток знає сім’я Кравченко, яка виховує доньку Аню. Історія цієї родини почалася відразу після народження малятка і підтвердженого діагнозу – синдром Дауна.

«Після того як ми дізналися про особливості нашої дочки, найважчим було подолати власне психоемоційний стан і продовжувати жити як звичайна сім’я. З цим нелегким завданням нам допомогли впоратися люди з навколишнього середовища. Підтримка була неймовірною – навіть від тих, від кого ми її не чекали. Не тільки словом, а й ділом нам допомагали батьки, родичі, друзі, знайомі, сусіди. Це були слова підтримки з щасливими прикладами дітей з таким діагнозом, а також чимало історій про успішних людей з синдромом Дауна», – коментує мама Ані Кравченко.

Саме з цього, на думку сім’ї, і почалося для них раннє втручання. Це в першу чергу робота з батьками. Якщо їм показати правильний напрямок розвитку, якщо вони будуть щасливими і натхненними, то і дитина починає відчувати таке ставлення і відноситься до ситуації по-іншому. «Наша Анюта намагається не підвести нас, показує силу характеру і готовність до роботи. Для нас кожен маленький крок приніс тільки користь як в розвитку, так і в подоланні власних страхів і переживань. Будь-яка вдала або невдала спроба позитивно вплинула на нашу особливу сім’ю в цілому і нашого особливого дитини зокрема», – підтверджує мама Ані.

Для того щоб такі діти, як Аня, змогли розвивати свої можливості, а життя в родині була максимально комфортною для всіх її членів, найголовніше – не зациклюватися на особливостях дитини, а просто дозволити йому і собі жити рівноправній життям. Всім батькам особливих дітей хотілося б, щоб суспільство було готове до їх прийняття і розуміння. Звичайно, іноді суспільство відштовхує тих, хто не вписується у встановлені ним же рамки «нормальності». Але в таких випадках треба не звертати уваги на перешкоди і стукати в наступні двері – чим раніше, тим краще.

Раннє втручання: поки не стало пізно

Про програми раннього втручання в Україні почали говорити зовсім недавно. При цьому мільйони дітей з особливими потребами у всьому світі давно користуються їх перевагами. Про що ж не знають українці і, відповідно, чого позбавляють себе через своє незнання?

Програми раннього втручання були вперше розроблені в США і країнах Західної Європи для дітей перших трьох років життя. Їх мета – якомога раніше виявити проблеми або порушення в розвитку дитини і надати відповідну допомогу дитині і його сім’ї.

Різні програми раннього втручання охоплюють період з моменту народження дитини (або навіть з моменту пренатальної діагностики) до досягнення дитиною віку, коли він повинен йти в дошкільний заклад.

Програми призначені для всіх дітей, що мають ризик відставання або порушення в розвитку, і їх сімей. Іноді з моменту народження дитини може бути очевидним, що новонародженому необхідні програми раннього втручання. Часто це стосується дітей, яким відразу після народження був поставлений діагноз, дітей, що народилися недоношеними, з малою масою тіла або дітей, які були прооперовані відразу ж після народження. Деякі діти можуть з’явитися на світ без будь-яких проблем, але їх розвиток може відбуватися повільніше або відрізнятися від типових зразків розвитку.

Раннє втручання відрізняється від традиційної системи, як підтверджує А. М. Кравцова, психолог, психоаналітик, член Міжнародної психоаналітичної асоціації, віце-президент БФ «Інститут раннього втручання»: «Раннє втручання будує програми допомоги розвитку дитини, вибираючи стартовою точкою не діагноз, а ту конкретну трудність, яку відчуває сім’я зі своєю дитиною. Наприклад, розвиваюча програма для дитини з діагнозом ДЦП буде будуватися не за «протоколу для дітей з ДЦП», а виходячи з актуальних сімейних труднощів. Якщо у мами труднощі з годуванням, то програма, що включає роботу реабілітолога, психолога, логопеда та інших фахівців, призведе в результаті не тільки до зміцнення м’язів, здатності до сидіння, підвищенню мотивації дитини, полегшення жування і ковтання, а й безпосередньо до вміння дитини ЇСТИ . Тобто мета – не окрема тренування м’язів або умінь, а участь дитини в соціальному житті на базі нових умінь і навичок. А оскільки дитина – це цілісна особистість з цілісним організмом, то стартуючи з одного, ми завжди запускаємо і інше. Сучасне раннє втручання починається з того, що саме АКТУАЛЬНЕ для життя і побуту родини зі своєю дитиною і розвиває дитину в цілому, одночасно вирішуючи «побутові» проблеми».

В системі цінностей, які вироблені європейською спільнотою по відношенню до людей з інвалідністю, центральне місце займає «уникнення соціального виключення» і «необмежену участь у всіх сферах життя». Українці поки тільки роблять перші кроки до цього, але саме від їх спрямування залежить, яким буде майбутнє наших дітей незалежно від їх потреб.

uzhgorod.net.ua