Більше, ніж професія: як дніпрянка Надія Твердохліб навчає людей з інвалідністю шити (ФОТО)

У Дніпрі успішно впроваджується програма професійної реабілітації для людей з інвалідністю. Завдяки цій ініціативі вони не лише здобувають нові навички та знання, але й роблять свій вагомий внесок у підтримку українських захисників. Детальніше про це – в матеріалі “Наше місто”.

Дніпрянка Надія Твердохліб працює майстром виробничого навчання у міському центрі соціальної допомоги відділення професійної реабілітації та соціальної адаптації. Жінка змогла знайти індивідуальний підхід до кожного учня та прищепити їм не лише корисні навички, а й любов до швейної справи.

-Це відділення було відкрито у 2004 році. Я тут працювала з самого початку і цьогоріч нам виповниться 20 років, – каже Надія Олексіївна. – Мої учні – особливі хлопці та дівчата віком від 18 років. Спочатку я не могла знайти до них підхід. Але з часом почала розуміти, що їх потрібно зацікавити. І знайшла тоненьку ниточку між нами. При виготовленні продукції ми працюємо поопераційно. Навчилася дитина робити рівненький шов – виконує його. А решта учнів робить щось інше.

Ще з 2014 року вихованці центру активно допомагають ЗСУ. Саме тоді у класі замість однієї швейної машинки встановили декілька. Завдяки волонтерам з’явився закрійний стіл та стаціонарний розкрійний ніж. І почався пошив текстильних виробів, необхідних військовим.

-Тканини нам привозили волонтери, – додала Надія Твердохліб. – Здебільшого, це була постільна білизна. Ми шили маскувальний одяг для солдат. Люди приносили драпові речі, а ми перешивали їх і вигадували щось тепленьке для фронту.

Потім був період, коли попит на такі вироби знизився, тож у швейному класі почали шити концертні костюми для дитячого реабілітаційного центру. Виготовляли і кухонний текстиль: прихватки, фартухи, рушнички. А з початком повномасштабного вторгнення знов активно почали допомагати нашим оборонцям.

-Ми шиємо прапори, теплі шапки, бафи, балаклави, рукавички для артилеристів, плащі-накидки, маскувальні костюми, термобілизну, футболки, спідню білизну, – каже пані Надія. – Ми тісно співпрацюємо з волонтерами, а вже вони підтримують зв’язок з військовими. Знаємо потреби наших захисників і намагаємося їх задовольнити. За цей час ми виготовили понад 6 тисяч виробів. Лише з початку навчального року сшили 500 балаклав та 600 прапорів.

Сьогодні у класі 12 учнів, серед яких 2 хлопчики. Всі вони старанно засвоюють основні навички швейної майстерності. По закінченню навчання вони отримають відповідний документ.

-В перший день у мене не виходило шити, а тепер я включилася в роботу, – розповідає Катерина. – Мені подобається це заняття. Потрібно заправити нитку, підтягнути, вставити шпульку до упора, увімкнути та почати строчити. Зараз я шию прапор України. Після цього візьмемося за рукавички.

Владі 25 років, вона також шиє прапор. Каже, що швидко опанувала потрібну навичку.

-Я прийшла до центру цьогоріч. Мені тут дуже подобається. Давно хотіла навчитися шити. і нарешті я вмію це робити. Приємно бачити готовий результат.

Історія людей з інвалідністю, які шиють для ЗСУ, є справжнім прикладом стійкості, мужності та патріотизму. Їхня робота не лише допомагає українським військовим, але й надихає інших людей вірити у себе та свої сили.

-Тут вчаться діти з різними групами інвалідності, – каже завідуюча відділенням професійної реабілітації соціально-побутової адаптації осіб з інвалідністю Лариса Жукова. – Вони дуже чутливі до зовнішніх факторів. А зараз всі ми перебуваємо під впливом стресу. Тому перед тим, як посадити їх за швейні машинки, потрібно було знайти до кожного особистий підхід. Тепер цей клас – єдиний живий організм. Вони не просто шиють, вони допомагають іншим. Беруть активну участь у підтримці наших захисників. Роблять це з відкритим серцем. І все це завдяки майстрині виробничого навчання.

Надія Твердохліб вміє моделювати одяг, шиє різноманітними видами швів на будь-якій машинці, опановує сучасне обладнання і вчить цьому своїх учнів. Вона намагається сформувати у них навички, які стануть їм у нагоді у подальшому житті. Під час занять у класі панує так звана “магія” швейної справи. Тут вчаться не лише шити, а й дружити, допомагати, співчувати, підтримувати. Маючи таких внутрішній багаж, ці учні впевнено почуваються і за межами центру.

Олена Завгородня

Фото Валерія Кравченка