Втратив обидві кисті, але не здався: історія воїна (ВІДЕО)

Нині бійця готують до протезування рук.

28.12.2023 — Захищаючи Україну, вони пожертвували своїм здоров’ям. Але – як справжні бійці – не здаються. І навіть мають намір – знову повернутися на передову! Як держава та лікарі допомагають тим, хто потребує протезів? Які програми й сучасні технології пропонують пацієнтам? Та про що мріє, дивлячись у майбутнє, боєць, який втратив кисті? Роман Барашев побував у клінічній лікарні “Феофанія”. Звідти наш наступний матеріал.

Євгенію – 21 рік. Він боєць Збройних сил України. У жовтні цього (2023 – ред.) року в бою на Південному фронті отримав важкі поранення. Втратив обидві кисті. Перелам ноги.

Євгеній Холодницький, військовослужбовець ЗСУ:

Треба було вийти на відкриту місцевість – зробити дещо. Вискочив – ні звуку, ні картинки не бачиш. Від своїх криків отямився – пару секунд пройшло, потягнувся за турнікетом, турнікет накласти – ніяк. Хлопці підбігли, затягнули назад, замотали. На броні вивезли

А напередодні нашого знайомства йому встановили штучне око.

Євгеній Холодницький, військовослужбовець ЗСУ:

Мені у два ока уламки потрапили. В ліві дрібні – врятували. Руки нові не виросли, на жаль. Можна дахом поїхати, якщо впасти в депресію, шкодувати про те, що сталося.

За освітою – економіст-бухгалтер. На фронт пішов добровольцем у перші дні війни. Освоїв спеціальності стрільця, бойового медика, водія-радіотелефоніста та оператора дронів. За воєнні подвиги отримав “Хрест хоробрих” – почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ.

Євгеній Холодницький, військовослужбовець ЗСУ:

Кожен пише свою історію. Хтось думає, що якщо немає рук, то жити далі взагалі ніяк, але це неправда. Зараз таких людей багато лишилося без рук, без ніг…

Артем Оберняк, керівник відділення ранньої стаціонарної нейрореабілітації клінічної лікарні “Феофанія”:

Євген – молодець, він йде вперед і думає, як виходити з цієї ситуації. Він дуже стійкий, справжній боєць. Переніс 45 оперативних втручань.

– Всьому можна навчитися, в мене навіть шматок долоні лишився. І все друкуєш собі, клацаєш. – Коли вперше побачили Євгенія, він до руки примотав стилус і користувався планшетом.

Нині бійця готують до протезування рук.

Євгеній Холодницький, військовослужбовець ЗСУ:

Сьогодні приходили – зробили зліпок. Хочуть дати тимчасовий для тренувань – у нас є кампанія, український стартап, мені її мають зробити, принести, протестувати. Поки що один. На праву принесуть. Насправді це командир про мене попіклувався. Денис Романович. Він знайшов фонд.

Установка протезів на руки – справа довготривала, кажуть лікарі. Багато що залежить від волі та зусиль самого пацієнта.

Артем Оберняк, керівник відділення ранньої стаціонарної нейрореабілітації клінічної лікарні “Феофанія”:

Нам потрібно зберегти ту м’язову силу, м’язову рухливість, яка в нього була до цього, тому що протези плануються у нього біонічні. Біонічні протези потребують того, щоб зчитувати скорочення м’язів. Якщо ми не будемо займатися, вони атрофуються. Ми працюємо над його згиначами пальців, хоча пальців в нього немає.

Нині держава витрачає на бійців, що втратили руки, 450 тисяч гривень за механічний протез і близько 2-х мільйонів гривень – за біонічний. Щоправда, лише за рік після поранення. Євгенію допомога потрібна вже сьогодні. Лікарі кажуть – попри технологічні переваги біонічних протезів, повністю функцію руки боєць повернути не зможе.

Артем Оберняк, керівник відділення ранньої стаціонарної нейрореабілітації клінічної лікарні “Феофанія”:

Він може використовуватися в стерильних підготовлених умовах. Коли пацієнт може когнітивно зосередитися на цьому протезі. Це не так просто. З біонічним протезом люди ніколи не йдуть воювати знов, вони воюють з механічними протезами, тому що біонічний протез – ви десь втратите рівновагу, скоротите м’язами рефлекторно, і він дасть хаотичний рух.

Ілля – військовий-гранатометник, втратив ногу під Авдіївкою, прикриваючи побратимів. Але вже – готовий повернутися на фронт.

Ілля Герасименко, військовослужбовець-гранатометник:

Подивимося, якщо ситуація стане гірше, прийдеться повертатися, тому що кінця-краю цьому не видно.

Тут, у лікарні, Ілля став свого роду психологом для поранених бійців.

Ілля Герасименко, військовослужбовець ЗСУ:

Обмеження треба знімати й з голови, і зі свого тіла Сказати, що ти каліка – найлегший шлях. Але наступний шлях – сидіти десь на вокзалі на інвалідному візку. А встати і якось рухатись…

Ілля отримав 2 протези за державною програмою.

Ілля Герасименко, військовослужбовець ЗСУ:

Це звичайний повсякденний, щоб я міг ходити, підійматися по сходах, і другий – вологостійкий. Для того, щоб я міг приймати душ та ходити в басейн. Якщо хочеш для бігу, скелелазіння, для занять бойовими мистецтвами. Я ж бігав і багато бігав. – Думаєш, побіжиш? – Дуже важко спинити мене.

Євгеній – будує свої плани на майбутнє. Попри численні поранення та ампутації, як справжній боєць, здаватися не збирається.

Євгеній Холодницький, військовослужбовець ЗСУ:

В універ треба поступить в ще один. Хочу на викладача. Або історія, або українська література.

– Важко тобі ця ситуація зараз? Як ти до цього ставишся взагалі? – Та як? Поставлять руки, ноги, загоїться нога і буду далі жити.

Подробиці