«З протезом можна і автомобілем керувати, і спортом займатися»: історія створення найближчого до лінії фронту протезного центру

Запоріжжя. «Чому я обрав саме цю професію? Та якось банально буде сказати, що хочу приносити людям користь. Не знаю навіть, просто люблю це», — сором’язливо каже Олексій, пише 061.ua.

Він протезист та нещодавно повернувся з навчання в США. Поки ми з ним розмовляємо в майстерні він якраз моделює після примірки зліпок для дитячого протезу. За кілька хвилин він виходить у коридор і попереджає колег, що зараз буде трошки гучно. Повертається він вже з оболонкою косметичного протезу гомілки для дорослої пацієнтки з Полог, і показує, що вийшло після того, як він «вибив» з куксоприймача гіпсовий матеріал.

“Насправді можна було зробити і легше, але нам важливо було зберегти певні особливості”, — пояснює Олексій Яценко.

Протезист наголошує на тому, що в процесі все залежить від стану пацієнта, від його ампутації, від того способу життя, який він веде, його активності. З протезом люди можуть водити автомобіль, займатися спортом і з часом повернутися до звичного життя.

Хто стоїть за «Сміливим кроком» і як завдяки грантам можна відкрити такий проєкт

Центр протезування і реабілітації «Сміливий крок» був фактично започаткований на початку 2023 року на базі «Клініки Святого Миколая». Засновники клініки, розуміючи, що десятки тисяч людей в Україні втратили кінцівки під час війни та потребують протезування, вирішили допомогти закрити цю потребу, тим паче, що на півдні України не вистачало саме таких центрів.

Медзаклад безкоштовно обслуговує, як ветеранів, так і цивільних, що втратили кінцівки або через війну, або через супутні захворювання. Необхідне обладнання поставили до центру завдяки міжнародним грантам, які подавала керівниця Наталя Рудич та її команда. А ось саму послугу з протезування та виготовлення протезу оплачує держава. Для пацієнтів вона є безкоштовною. Раніше тих, хто отримав вибухово-мінні травми й потребував протезування, відправляли на лікування за кордон чи на захід України, а тепер в цьому вже немає потреби.

«Це все грантові програми від великих донорів, таких як GIZ, ПРООН та інших з якими ми зараз співпрацюємо, ведемо перемовини. Спочатку ми шукали донорів по всій Україні, ми побачили як працюють інші центри — «Unbroken», «Superhumans», «Без обмежень», це такі компанії, які знаходяться в центральній або західній Україні, але на рівні фронту взагалі нічого нема. Ідея створення проєкту належить власникам клініки – Костянтину Милиці та Миколі Бєлому. Вони знаходяться тут, підтримують економічний фронт, а ще є керівниками благодійного фонду і дуже багато допомагають і ветеранам, і цивільним. Ми знаємо, що 5 мільйонів населення серед ветеранів, їх родин, дітей мають ПТСР . Вже близько 50 тисяч ампутованих в Україні і ми, коли відвідували протезні центри, комунікували з ними, спілкувалися, ми бачили, що велика кількість ампутантів і дуже великі черги. І якщо там на Західній Україні обслуговують своїх людей, то населення у Запоріжжі, Дніпрі, Херсоні вони знаходяться в черзі і чекають, а робити цього не можна, бо після ампутації людину треба поставити на ноги протягом одного місяця, тому що ще є пам’ять м’язів, людина не забуває, як ходити і, тобто, мозок ще не відвикає від цих процесів. Якщо не зробити це оперативно, то потім людина просто буде на візку», – коментує керівниця проєкту Наталя Рудич.

Обладнання для протезного центру вдалося придбати завдяки гранту в 52000 євро від посольства Словаччини, що є партнерами центру, вони дуже багато допомагали волонтерам на лінії фронту з початку повномасштабного вторгнення.

«У нас все було побудовано та закуплено з нуля. Тут ви можете побачити у нас спеціальний тренажер зі сходами, де люди на протезах роблять свої перші кроки. Іншу частину обладнання чекаємо найближчим часом. Мова йде про німецьке обладнання Ottobock. Це дуже крута компанія, світовий лідер по виробництву взагалі всієї протезної продукції, яка тільки є. Вони партнери Паралімпійських ігор з 1988-го року. Ще ми зв’язалися з українським виробником, який виготовляє меблі, обладнання для лабораторій, медичних центрів. Також ми співпрацюємо з італійцями (спеціалізованим центром в Мілані) та польською компанією- протезним центром. Вони навіть нам дали таку надію, що зможуть нам допомагати та підхоплювати наших ветеранів та шпиталізувати»,— зазначає комунікаційниця центру Ганна Таланова.

“Ніби скульптори”: як працюють майстри протезування

В майстерні завжди багато роботи, але спершу — підготовка до протезування. Фахівці оглядають ветеранів і цивільних, дивляться на стан кукси (частини кінцівки, що залишається після ампутації), стан мобільності, додаткові ушкодження кінцівок чи органів. Після огляду вже вирішують, який саме протез можна запропонувати.

Після обстеження наступним кроком йде зняття потрібних розмірів, виготовлення гіпсового негативу та позитиву, робота над перемірювальною гільзою, проміжна примірка на пацієнтові, збірка протеза на тимчасовій гільзі, і вже після всіх корекцій — виготовлення постійного протеза.

«Різновидів протезів дуже багато. Якщо по кінцівкам, то це протези стопи, гомілки, стегна, кисті, передпліччя, плеча. Різні види вичленення, тобто суглобів на нижній та верхній кінці. Є примірювальні протези, для ходьби. За державний кошт ми робимо протези для купання, для ходьби. Навіть можна зробити біонічні чи спортивні протези. Тут все залежить від самої людини, наскільки в неї кукса готова до цієї біоніки. Біонічний протез завдяки спеціальним сенсорам він може відтворювати звичні рухи, але якщо дуже-дуже невелика чутливість і не буде сигналу від м’язів, то немає сенсу ставити біоніку, тут вже підходить лише механічний тяговий протез. В цьому випадку дуже важливо працювати з реабілітологом, щоб вони розробляли ці рухи, м’язи, щоб підвищити цю чутливість», — роз’яснює щодо різновидів протезист Олексій.

Протезистка Наталія Бражко зауважує, що біонічні протези, хоч і найбільш сучасні протези кінцівок, що мають свої переваги, проте, подекуди, і з механічним протезом люди можуть завдяки цьому крюку підіймати копійки і навіть голки.

На місяць в середньому в центрі можуть наразі виготовити близько 15 протезів. Усе залежить від рівня ампутації і різновиду протезу. В майбутньому планують розширювати команду.

«Є декілька методів виробництва протезу. Перший – через гіпсовий позитив і негатив. Людина приходить, я роблю зліпок з її ніжки, потім знімаю, заливаю це гіпсом та модифікую. Є другий метод і ми нещодавно проходили підвищення кваліфікації — це direct socket. В цьому методі куксоприймач робиться на людині: пацієнт сідає, ми надягаємо на нього шари матеріалу, які теж ізолюють від атмосфери та куксу і смолою розганяємо вже на самій людині. Потім знімаємо все і куксоприймач за годину готовий. У першого і другого методу є свої плюси і мінуси», — пояснює протезист Олексій Яценко.

В майстерні «Сміливого кроку» можна побачити вакуумні установки, інфрачервоні столи, сушильні шафи, фрезерні ортопедичні станки, вимірювальне обладнання, пристрої для протезування. Тут є заготовки протезів з замірами із гіпсових бинтів, які фахівці називають “негативом”. За допомогою гіпсу ці протези створюються, застигають в спеціальній величезній шафі і рихтуються, доки не вийде «позитив». Загалом процес підсушування може займати від 9 годин до 1,5 доби в залежності від розміру та об’єму самої кукси.

«Тут є також загалом два варіанти розвитку подій. Перше — ми робимо примірочний куксоприймач з прозорого матеріалу, одношарового пластику. Приміряємо, якщо все добре, тоді вже виливаємо фінальний варіант. Другий варіант – ми можемо одразу, якщо людину знаємо давно, то тільки з примірки все роботи. Ми ж взяли собі за правило завжди роботи примірочний варіант, щоб було більше контактів з клієнтом і тоді менше виходить змінювати щось при видачі протезу», — коментує Олексій Яценко.

Роботу протезистів часто порівнюють з роботою скульпторів, бо протез він індивідуальний, оскільки кожна рука та нога абсолютно унікальна. Комплектуючі також зазвичай замовляють індивідуально під кожну людину — вузли, стопи, гіпсові адаптери.

Наталія Бражко наголошує, що комфортне розміщення кукси у куксоприймачі забезпечує пінополіуретан — м’який і дуже приємний на дотик. А самі протезно-ортопедичні вироби виготовляються з використанням сучасних вітчизняних і зарубіжних матеріалів та вузлів. В ході роботи використовують нейлон, перлон, скловолокно, вуглеволокно, базальт, іноді кевлар.

Сам протез — це не довічна конструкція, він може зношуватись і має свій термін придатності. В Україні згідно з законом людина може замовляти протез раз на три роки. Тут багато, що залежить від рівня мобільності людини — як багато вона рухається, який спосіб життя має. Крім основного протезу також виготовляють спеціальний протез з більш легких матеріалів для купання. Є окремі протези кінцівок для спортсменів.

«Тут ви можете побачити спортивну стопу англійську. Ось ця стопа для купання. З нею можна плавати. Ось тут є дерев’яні вставки і вона не потоне. Зверху є спеціальне покриття, яке захищає її. На жаль, протез для купання у нас видається раз на 4-5 років»,— розповідає Наталія Бражко.

З естетичної точки зору фахівці можуть підібрати протези, що найбільше підходять до кольору та певних особливостей шкіри людини.

«Так, звичайно з протезом можна керувати автомобілем. Якщо це гомілка, то взагалі спокійно, навіть якщо це стегно, то люди також тут пристосовуються. На станціях технічного обслуговування роблять різноманітні важелі, що передаються на втрачені кінцівки. Навіть є такі спеціальні пристрої для керування автомобілями, якщо немає передпліччя. Там на кермо підключається спеціальний пристрій, щоб людина з гаком могла керувати. В Україні таке використовується, проте мало»,— розповідають фахівці.

Для звичайного протеза є певні обмеження, наприклад, щодо вантажопід’ємності, фізичної праці чи активних занять спортом, проте якщо людина попередньо заявила про свої потреби, то майстри можуть підлаштувати протез під них за своїми технологіями.

Найскладніша ситуація з протезами для дітей, оскільки і для малечі є термін оновлення протезів — не частіше одного на рік для ходьби і ті ж 4-5 років для протезу для купання. Проте діти зростають і зазвичай замінювати їх мали б значно частіше — по мірі росту дитини, бо в інакшому випадку це може серйозно вплинути на викривлення тазу. Фахівці намагаються в такому випадку за рахунок різних методів робити корегування.

Ми відчуваємо свою відповідальність і намагаємося зробити все, що від нас залежить

До центру також приходять люди, що вже довгий час знаходяться на протезах — по 10 та 20 років. Вони вже навчанні, але потребують оновлення. Але більша частина, звичайно, що це люди, які вперше звертаються за протезом і вони потребують не лише огляду фахівця, а подекуди ще й психологічної підтримки.

«Нещодавно приходив хлопець, він майже не розмовляв. Тому що півроку тому снаряд прилетів в нього і він ще травмований психологічно. Для допомоги пацієнтам у нас є психолог у відділенні реабілітації. Дуже важливо, що протезисти до цього готові і їм могли довіритися, як особистим лікарям», — розказують спеціалісти центру.

З першого візиту до моменту отримання готового протезу може піти від 20 до 40 днів. Все залежить від стану та комплектуючих. Якщо комплектуючі з-за кордону, то можливо прийдеться почекати тиждень-два, якщо це український виробник, то зазвичай на це може піти 1-3 дні. Також потрібно розуміти заздалегідь, що можливо знадобиться не одна примірка.

«Важко сказати, скільки саме може тривати процес адаптації при первинній ампутації. Взагалі найперший протез — він йде як адаптація. Якщо казати загалом, то десь від пів року до року. Ми відчуваємо свою відповідальність і намагаємося зробити все, що від нас залежить – модифікації, врахувати всі нюанси та хвороби, антропометричні особливості, щоб людина змогла піти. Багато ще залежить від самої людини, бо подекуди людям похилого віку, якщо це стегно, то важко вставати. Молодим людям, звичайно, що це зробити легше. Також бували випадки на практиці, коли людям з 20-річним досвідом подекуди не дуже зручно переходити на якісь новітні технології, які можуть покращити його комфорт, але важко даються ці зміни», — каже протезистка Наталія.

Фахівці центру наголошують, що всі пацієнти різні. Хтось досить закритий, а інші, навпроти, дуже відкриті та завжди йдуть на контакт і потребують живого спілкування.

Щоб отримати протез людині необхідно звернутися до протезного центру — особисто, або через соцмережі, заповнити заявку і зібрати певний перелік документів, в залежності від того, чи військовий це чи цивільний. Після цього пацієнта запрошують на первинний огляд.

«Немає тут платних послуг взагалі. Коли людина протезується, ми, оскільки отримуємо кошти від держави, подаємо на державну компенсацію і вона зазвичай приходить через три місяці після того, як підписані акти. Все це можна перевірити, всі затрати по виготовленню матеріалів, роботу, повністю до деталей, це компенсує на сьогоднішній день наша держава. Навіть, якщо це ветеран з іншого регіону, то для нас не важлива географічна прив’язка, ми можемо брати людей з будь-якої точки України. Я думаю, що надзвичайно важливо, що ми є перший центр до лінії фронту. Коли людина отримує протез, якщо в нього там за місяць-два щось потрібно пофіксити, підтягнути, то він спокійно приходить сюди в центр і все це технічне обслуговування виробу також є безоплатним», — запевняє Ганна Таланова.

Також центр безкоштовно надає ортези для внутрішньо переміщених осіб (артрози, артриті суглобів, післяопераційний період, після інсультів).

«Головна наша перевага, що ми маємо повний цикл обслуговування, тобто всі дотичні питання, які можуть виникнути у ампутанта, це, наприклад, нейрохірургія, судинна хірургія, просто хірургія, бо є багато захворювань, які потім випливають, в нас це можна все закривати в одному місті. А ще у нас внутрішня система логістики пацієнта побудована таким чином, що людина, потрапляючи до одного лікаря, їй не потрібно розповідати весь свій шлях, бо існує внутрішня програма, яка дозволяє відкрити та внести всі дані по пацієнту, коли ми його перенаправляємо до якогось суміжного лікаря», — каже реєстраторка центру Анастасія Юзефович.

В центрі є допротезова реабілітація, протезування, і реабілітація після виготовлення протезів з залученням психологів, ерготерапевтів, фізіотерапевтів, які працюють над тим, аби людина якнайшвидше повернулася до нормального життя. Для того, аби принести нові технології і методики протезист їздив на навчання в Міннесоту, хірург, головний лікар і співвласник проєкту, були на навчанні в Німеччині. В майбутньому власники медзакладу хотіли би відкрити школу та проводити навчання протезистів, щоб розширити команду. Ще один центр планують відкрити у Дніпрі і так само вже ведуть перемовини з потенційними донорами.

Ельміра Шагабудтдинова