На Полтавщині українські параволейболісти готуються до відбору на Паралімпіаду у Парижі (ВІДЕО)

Українські параволейболісти готуються до вирішальних матчів відбору на Паралімпіаду у Парижі. Нині спортсмени тренуються на Полтавщині. Чим же відрізняється волейбол сидячи від класичного, як гравці потрапили до Національної збірної та з якими труднощами вони стикаються під час гри — розкаже Іванна Дімова.

Уперше на Полтавщині тренується Національна паралімпійська збірна з волейболу сидячи. Тиждень спортсмени з порушеннями опорно-рухового апарату проведуть у спорткомплексі «Колос», що в Решетилівці. Головна мета підготовки — участь в Паралімпійських іграх у Парижі.

Павло Михлик, старший тренер Національної паралімпійської збірної з волейболу сидячи: На день — два тренування. Зранку ми працюємо до 2-х годин, ввечері до 2,5 годин. Приблизно 5 годин відпочинок. Нам треба для перемоги гарні прийоми, гарну подачу. Зараз хлопці працюють над цим. Ми відпрацьовуємо технічні вправи.

У команді — учасники з різних куточків України. Наприклад, Андрій Сікальський приїхав з Рівного. Спортсмен грає у Національній збірній вже 2 роки.

Андрій Сікальський, гравець Національної паралімпійської збірної з волейболу сидячи: Я раніше займався футболом. Але отримав травму і мені ампутували ногу. Потім почав займатися у Рівненському інваспорті пауерліфтингом. Тоді мені запропонували волейбол сидячи. Це такі трохи неприродні рухи для людського організму. Тому що людина звикла все робити на ногах. А ми тут переміщуємося за рахунок рук. Це дуже великі навантаження.

Тренується у команді і наш земляк — Олександр Драпак. У волейболі він понад 30 років. Нині — вже майстер спорту міжнародного класу.

Олександр Драпак, гравець Національної паралімпійської збірної з волейболу сидячи:Я у 2010 році отримав травму коліна. У мене його немає. Там стоїть штучний суглоб, імпланти. Було дуже багато операцій. Пройшов деяку реабілітацію, почав займатися класичним волейболом, але було зовсім не те. Тоді дізнався, що є волейбол сидячи. І у 2016 році потрапив до команди.

Новачок у збірній — Євгеній Корінець з Житомирщини. До повномасштабного вторгнення хлопець професійно займався волейболом. Потім пішов на війну. У березні минулого року спортсмен отримав поранення, після якого ногу вже було не відновити. Каже: тепер для нього гра за збірну — спосіб соціалізуватися.

Євгеній Корінець, гравець Національної паралімпійської збірної з волейболу сидячи: Був старий багаж знань, було розуміння, була техніка. Але це взагалі інший вид спорту. Тут йде все швидше. Тут йде пересування на руках. Тобто, тут основний ресурс — руки. Ти на них пересуваєшся, нападаєш. Блок, прийом — це все руки. Якщо взяти класичний волейбол — там вже більше працюють ноги.

Волейбол сидячи у порівнянні з класичним має свої окремі правила, розповідає капітан команди Денис Битченко. І додає: при цьому кількість гравців така ж, як у звичайному волейболі.

Денис Битченко, капітан команди: Найголовніша особливість, що не можна стрибати. Треба тільки пересуватися на п’ятій точці. Можна блокувати подачу. Дуже важко, скажімо, бігати на великі відстані. Тому всі намагаються бути ближче до сітки. Бо всі дійства суперника відбуваються через сітку.

Спортивний комплекс «Колос» — це один із найкращих залів в Україні для волейболу, — переконує директор Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів Сергій Котьман. Тут все зроблено з урахуванням умов інклюзивності, додає він.

Сергій Котьман, директор Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів: Тут дуже класне покриття, яке відповідає проведенню змагань європейського рівня. Налаштоване освітлення, температурна лінія, відеоперегляди для спортсменів, відеоповтори, професійна сітка, професійні стійки.

Телеканал ІРТ Полтава