Наталія Алюшина, голова Національного агентства України з питань державної служби: “Нам усім варто бути більш чуйними одне до одного”.
Останні кілька років в Україні активно говорять про безбар’єрний простір, інклюзивність та різноманіття як у приватному, так і в державному секторі. Ми спостерігаємо за тим, як змінюються підходи до надання послуг громадянам, як забезпечення клієнтоорієнтованості організації стає нормою. У сфері працевлаштування роботодавці все частіше забезпечують необхідні умови праці для осіб з інвалідністю та докладають зусиль для їх залучення. З чим це пов’язано та хто спонукає до висвітлення таких тем?
Тут питань не виникає — кожен громадянин країни має рівні права і повинен мати змогу задовольнити свої потреби. Відтак, потрібно говорити про фізичну, інформаційну, цифрову, суспільну, громадянську, освітню та економічну безбар’єрність.
І якщо формування безбар’єрного простору в межах однієї свідомої організації є непростим процесом, то на рівні країни — це виклик.
У квітні 2021 р. схвалено Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 р. Вона торкається різних напрямків та покликана зробити нашу країну комфортнішою для проживання. За даними світового рейтингу, що опублікований організацією Social Progress Imperative, у 2020 р. Україна посіла 63-є місце за значенням індексу соціального прогресу серед 163 країн. Як бачите, нам є куди рости.
Водночас зараз в країні є запит на інформацію по безбар’єрності. І відповіддю на цей запит став “Довідник безбар’єрності ”. Він створений для побудови відкритого толерантного спілкування і знаходиться у вільному доступі.
Велику користь приносять також обмін досвідом у формуванні безбар’єрного простору та конкретний запит до цільової аудиторії: осіб з інвалідністю, батьків з маленькими дітьми чи літніх людей.
Сильно гальмує процес створення безбар’єрного простору, упередження. Досить часто ми стикаємося із соціальними стереотипами про певні групи людей, так званими несвідомими упередженнями. Вони можуть виникати по відношенню до різних соціальних груп та груп ідентичності. Йдучи на повідку упереджень, є ризик втратити можливість познайомитися з професіоналом у своїй сфері чи цікавою особистістю. Одним із рішень для підтримки культури різноманітності та інклюзивності є мінімізація несвідомих упереджень у робочому середовищі.
На державній службі працюють 9653 особи з інвалідністю, що у загальній кількості становить 5,5%. Держслужба відкрита для кожного, і НАДС працює, щоб процедури могли це забезпечити. Оголошення про конкурс на державну службу публікуються на Єдиному порталі вакансій держслужби. Ми шукаємо професіоналів, тому вимоги до кандидата досить стандартизовані і можуть потребувати уточнень лише щодо напрямку діяльності за посадою. Також до резюме майбутніх державних службовців не потрібно додавати фото, адже зовнішність не впливає на експертність.
Цього року НАДС затвердило Методику забезпечення осіб з інвалідністю, які бажають взяти участь у конкурсі на зайняття посад державної служби, розумним пристосуванням.
Говорячи про справедливість, безбар’єрність та різноманіття, слід пам’ятати: не у всіх випадках потрібно застосовувати однаковий підхід, варто враховувати потреби окремих груп населення. Тож, на державній службі ми намагаємося слідувати цьому правилу та працюємо над забезпеченням справедливого підходу для кожного.
Для того щоб наше суспільство розвивалося та функціонувало як злагоджений механізм, ми маємо сприяти різноманіттю. Різноманіття надає організаціям безліч переваг і, перш за все, це можливість залучити до своєї організації професіоналів з іншими поглядами. Часто це спрацьовує як “холодний душ” і стимулює до розвитку та нових ідей.
Нам усім варто бути більш чуйними одне до одного. Це дуже влучне слово, адже в потоці інформаційного шуму можна пропустити, не почути, як хтось просить про допомогу чи потребує підтримки.