Ампутував собі ногу, щоб вижити: історія бійця ЗСУ, який дістав поранення і переніс полон (ВІДЕО)

Ігор Олійник. Скріншот: uatv.ua

Командир взводу 25-ї окремої повітряної десантно-штурмової бригади Ігор Олійник дістав поранення. А далі був полон, тортури та довгоочікуваний обмін. Свою історію військовослужбовець розповів телеканалу FREEДОМ.

Ігорю Олійнику — 52 роки. До 24 лютого 2022 року він був військовим у відставці, жив і працював у Дніпрі. У перший день повномасштабної війни сам пішов до військкомату, і вже за кілька діб у складі 25-ї повітряно-десантної бригади воював за Харківську область. 17 квітня біля села Заводи Ізюмського району він дістав важке поранення.

“Я свого друга відштовхнув, а сам не встиг відстрибнути, і снаряд прилетів мені прямо під ногу і відірвав її нижче коліна. По черевик відірвав. А потім так вийшло, що поранений друг відповз до своїх і пропав безвісти. А я там залишився — мені гілка на ногу впала, і я не зміг вилізти. Так я і залишився без ноги лежати. А там російська армія просунулася вперед, і мене “відрізали”, — згадує Ігор Олійник.

Військовослужбовець опинився в пастці, вибратися з-під дерева не вистачало сил. Хтось із побратимів наклав йому джгут, і це врятувало життя Ігоря, але залишатися на місці — означало померти.

“На другу добу вранці я дістав ножиці з бронежилета і відрізав собі ногу. Вийшло це з другого разу, двома руками. Потім витягнув ногу з-під гілки, подивився на неї та поповз у посадку. Я зрозумів, що мені потрібно виживати якось, збирати воду, тому що зневоднення було дуже сильним уже”, — розповідає Ігор.

У лісосмузі Олійник ліг у заглиблення, ножицями розрізав пластикову пляшку і поставив так, щоб у неї збирався дощ.

“Увечері пішов дощ, і вже вночі я відчував потреби у воді. З боків бронежилета я висмоктував воду”, — каже він.

У холодному лісі без води, їжі та ліків із важким пораненням Ігор пролежав три доби. Він зізнався, що вже готувався до смерті.

“На третю добу дощ закінчився. Я зрозумів, що мені вже все, що я помру, а потім почув, як їде російська БМП. Вона збирала трупи російських солдатів. Військові натрапили на мене. Так я потрапив у полон”, — ділиться він своєю історією.

Спочатку російський військовий хотів Ігоря розстріляти.

“Він дістав пістолет, приставив мені в лоб і каже: “Нічого особистого, просто ти нам не потрібен”. Я на нього подивився. Він не вистрілив, прибрав. Так стріляти легко, а коли очі в очі — видно не зміг”, — зазначив Олійник.

Ігоря та інших полонених завезли до якоїсь покинутої будівлі. Там почалися тортури, які росіяни влаштовували постійно. В Ізюмі окупанти намагалися дізнатися в десантника: скільки людей і яка техніка перебуває на українських позиціях біля Комишувахи.

“Тобто я дійсно не знав, що там перебуває. А в них слова “не знаю”, “не бачив” — так само не підходить. Після п’ятих тортур вони взяли бензопилу і відрізали мені шматок кістки. Було дуже боляче. Тканини, може, вони й різали, але я не відчував, може вони були мертві, але як різали кістку — я відчував дуже добре”, — пригадує він.

Коли тортури закінчилися, напівживого десантника відвезли в Бєлгородську область, потім у Курськ. У Росії тільки на п’ятий день бійця прооперували. Останні дні полону Ігор провів у лікарні в Сімферополі. Саме звідти його повезли на обмін у Запоріжжя.

“Коли під’їхали до розбитого мосту в Запоріжжі та на ношах хлопці мене перенесли по воді, я побачив український прапор — хочеш не хочеш, а навертаються сльози”, — зізнався він.

Ігор перебував у полоні 17 днів. Після всього пережитого він не шкодує, що пішов на фронт.

“Міг і не йти, тому що я батько-одинак — у мене неповнолітній син. Але як я міг виховувати сина і розповідати йому хороші речі, а самому сидіти вдома і ним же прикриватися? Це просто неможливо. Якщо повернути все назад, вчинив би так само”, — наголосив він.

Поки що Ігор проходить реабілітацію, а вдома на нього чекає 15-річний син Михайло та батьки.