Боєць, який втратив кінцівку під час Харківського контрнаступу, повернувся на фронт

Фото: 92 ОШБр

Олександр – боєць 22-го мотопіхотного батальйону, аеророзвідник. Бойовий шлях розпочав ще у 2021 році. Під час Харківського контрнаступу захисник втратив частину кінцівки. А нещодавно повернувся у стрій після лікування та реабілітації.

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у пресслужбі 92-ї ОШБр.

Поранення військовослужбовець отримав поблизу Стельмахівки, що за Куп’янськом.

– Ми координували танки, міномети, щоб хлопці розуміли, куди саме відпрацьовувати, це дуже важливо. В одну мить я отримав мінно-вибухову травму, наступивши на протипіхотну міну. Дякувати побратимам, оперативно надали першу домедичну допомогу, а евакуаційна машина швидко довезла до лікарні. Лікування тривало протягом року, всім, хто зі мною працював – лікарям, реабілітологам, протезистам, – низький уклін. Не думав, що зможу повноцінно почуватися. До протеза вже звик. Вирішив повернутися у стрій, адже тут – однодумці, – ділиться боєць.

Чоловік розповідає, що 24 лютого 2022 року з побратимами був на бойовому чергуванні – охороняли ракетну батарею С-300. Тієї ночі розпочалося найжахливіше – масовані обстріли з артилерії та авіації.

– Згодом ми тримали об’їзну дорогу в Харкові. А восени вже «вичавлювали» орду в ході Харківської операції. Кожен робив, здається, понад своїх можливостей. Це згуртувало людей ще більше. У батальйоні дуже хороші люди, справжня родина. Тому, щойно я зрозумів, що можу робити те, чим займався – виявляти цілі за допомогою дрона, одразу повернувся, – каже боєць.

Поки Олександр лікувався та проходив реабілітацію, військо трансформувалося – з’явились ударні дрони. Тож тепер у захисника мета – опанувати ще і їх, адже це ефективний спосіб нищити ворога.

– Противник не пасе задніх у цьому питанні, тож нам потрібно постійно вдосконалюватись і бути хитрішими та впертішими. Я дуже хочу, щоб мій тримісячний син ріс у вільній країні, тому робитиму все можливе для цього. Закликаю всіх земляків не байдикувати, а підтримувати й долучатися до боротьби, адже ми сильні, поки єдині, – зазначає Олександр.

Ксенія Карпенко