Наперекір діагнозу «пожиттєво безпомічна» дівчина навчилася ходити і заснувала школу ораторської майстерності

«Відьма!», «Каліка», «Інвалід!» – упродовж багатьох років таке про себе слухала ось ця красуня – Христина Стефінів з Івано-Франківська.

Образи кидалися в спину дівчині тільки тому, що через діагноз «дитячий церебральний параліч» Христя до дев’яти років узагалі не ходила, а навіть коли зіп’ялася на ноги, то все одно не могла рухатися, як усі здорові люди.

Про це йдеться на шпальтах газети “Твій вибір”.

Батьки не схотіли «невістки-каліки»

Коли дівчина подорослішала, то зустріла свою першу велику любов. Батьки коханого втім категорично не сприймали дівчини з інвалідністю як достойну пару своєму синові. Тож молоді люди в результаті розсталися.

Хтось би опустив руки, втік від образ, замкнувся в собі. Але тільки не Христина. Несприйняття її здоровими людьми змусило дівчину взяти волю в кулак і почати наполегливо займатися своїм здоров’ям.

– У мене перша Б група інвалідності. Це означає, що я безпомічна. Але я поставила собі за мету позбутися інвалідності, зняти аспект ДЦП зі своєї роботи. Тож якщо з дев’яти до 22 років я пересувалася лише з підтримкою, то після розриву із хлопцем та заняттями в спортзалі стала самостійно ходити. Це відбулося у 24 роки, – розповідає Христина.

Завдяки непереборному бажанню перемогти ДЦП Христина давно вже позбулася тавра «безпомічна». Оскільки дуже мріяла стати радіоведучою, то з років 14-ти займалася постановкою свого голосу та вивчилася на журналістку.

Але один виступ дівчини на одному із чергових заходів настільки сподобався аудиторії, що Христина зрозуміла: ось у цьому напрямку їй і потрібно рухатися. Вирішила і заснувала школу ораторської майстерності.

По факту позбулася першої групи інвалідності

– Я займаюся проєктом, що покликаний навчити людей володіти голосом та словом, – пояснює дівчина. – Аби отримати такий хист, до мене звертаються різні люди. Були серед них і такі, які хотіли застосувати цей дар у не зовсім гарних цілях. Приміром – виходити до людей і маніпулювати ними чи, по-простому кажучи, вміло обманювати, – зізнається Христина. – Але таким я відразу кажу: «Вибачте, нам не по дорозі».

Розповідаючи про секрети успіху, Христина каже: кожен із нас має право жити так, як він хоче і як йому добре. Тож, попри діагноз ДЦП, який Христині у 17-річному віці встановили пожиттєво, дівчина не просто навчилася ходити, вона захотіла скасувати першу групу інвалідності. І це стало першим у країні прецедентом.

– Насправді в Україні вигідно бути особою з інвалідністю. Багато хто заради пенсії та пільг домагається цього статусу правдами й неправдами. Багато хто з моїх знайомих, дізнавшись про моє бажання скасувати інвалідність, відверто казав: «Та ти з глузду з’їхала!» Але мені, – зізнається Христина, – дуже тисне оце клеймо «калічки». Тож хоча моя хода ще далеко не ідеальна і я все ще вчуся ходити «від бедра», втім я над цим працюю…

Ніна Грицюк

t1.ua