“Він казав: я не маю ноги. Я відповідала: а я руки, і що з того?”

Марії 24 роки, вона народилась без частини лівої руки. Цього року жінка дебютувала на Паралімпійських іграх і стала срібною призеркою.

“Без його підтримки я б не здобула медалі на Паралімпіаді”, – каже Марія Шпатківська. Євген та Марія сподобалися один одному з першого погляду, а через дев’ять місяців стосунків одружилися.

Євген – військовий. На фронті під час оборони позиції зазнав поранення. Як наслідок, втратив кінцівку.

Вони познайомилися в Ортопедсервісцентрі у Вінниці, де Марія працює реабілітологинею.

Дитинство та втеча у спорт

Марія має інвалідність з народження. Проте батьки з перших днів ставилися до неї як до звичайної дитини. Навчалась Марія у школі рідного містечка Козятин. Пригадує, дитиною лише раз довелося пережити випадок булінгу. Вчителька це вчасно помітила та зупинила. Надалі однолітки стали захищати Марію від інших кривдників.

“У підлітковому віці, коли мені було 12 років, я болісно реагувала на дивні погляди людей довкола. Було неприємно. Я намагалась сховатись і ходила з косметичним протезом. Його мені виготовили у Вінниці. Часом люди не помічали, що там щось не так”, – ділиться Марія.

Одного дня Марію викликали в кабінет фізкультури. Дівчиною зацікавився місцевий тренер Володимир Шульга.

Чоловік багато років працював зі спортсменами з інвалідністю. У свій час травмувався на залізниці від удару вагона. Йому пошкодило хребет, й чоловік опинився прикутим до ліжка. А потім дивом став на ноги. Володимир запропонував Марії займатись плаванням.

“Я почала плавати, але потім наш басейн в місті закрився на ремонт на довгий термін і ми вирішили перейти на легку атлетику. Я спершу бігала і спринт, і метала спис. Мені це подобалось”, – згадує Марія.

Марія з восьми років нерозлучна зі спортзалами та стадіонами.

Як стала реабілітологинею

Марія часто їздила у Вінницю змінювати та налаштовувати протез. Дівчину там уже знали як талановиту спортсменку. Вона здобувала перемоги на всеукраїнських змаганнях та європейських чемпіонатах.

У Марії загалом є три різних протези. Одним вона штовхає ядро, а два інших – для тренажерної зали зі спеціальним крюком.

“Ще до початку повномасштабного вторгнення росіян мене запросили на консультацію щодо певних тренажерів в ортопедичний центр. А потім, коли у лютому-березні 2022 року були перші поранені, запросили стати реабілітологинею”.

Марія навчалась у Вінницькому педагогічному інституті, аби отримати диплом реабілітолога. Паралельно продовжувала займатись спортом. Зізнається, що через постійні тренування відкладала побачення та стосунки.

“Коли я тільки прийшла працювати в ортопедсервісцентр, для мене було новим побачити 19 річних воїнів з високими ампутаціями двох ніг”.

“Я бачила людей із інвалідністю в Європі, на змаганнях. Але це було щось нове. З часом до всього звикаєш і я звикла. Хлопці бачили, що я теж маю інвалідність і в них виникало більше довіри до мене”, – зазначає Марія.

Як реабілітолог Марія багато розповідала пораненим про спорт, показувала спортсменів, які бігають на протезах, стрибають та метають спис. Мотивувала в такий спосіб не опускати руки.

Марія навіть перестала носити косметичний протез після того, як побувала на чемпіонаті Європи у 2018 році. ЇЇ вразило, що люди з важкою формою ДЦП бігають, а незрячі займаються спортом.

Знайомство із коханим

Марія пригадує, що того дня разом зі своїми пацієнтами пішла грати у більярд. Це був один з видів дозвілля, який організовує ортопедичний центр. Ветеранам допомагають перезавантажити думки активним відпочинком. Був лютий. Жінка супроводжувала воїнів під час гри.

“Один із наших пацієнтів покликав Євгена пограти з нами у більярд. Євген ще не був у нас на реабілітації. Як тільки ми познайомились, відразу відчули симпатію. Наші розмови були про все: війну, поранення, про більярд теж”, – згадує Марія.

Євген розповів, що сам родом із Криму, ще дитиною разом з родиною переїхав у Кривий Ріг. І все своє життя проживав там. Працював електромонтером на машинобудівному заводі. Доєднався до війська на початку повномасштабного вторгнення росії.

Своє перше серйозне поранення отримав на початку лютого в Луганській області. Євгену осколками поранило ногу. Чоловік сам собі наклав турнікет і понад десять годин лежав на позиції. Ворожі дрони постійно висіли над головою. Тому на евакуацію довелося чекати досить довго. Тоді чоловік розумів, що назавжди втратив кінцівку.

“Під час нашої розмови Євген сказав, що хоче поїхати на протезування в Київ. Після цих слів я відверто засмутилась. Сподобався дуже. Хотіла б продовжити спілкування. А він от поїде”, – подумала тоді Марія.

На третій місяць знайомства освідчився

Далі ні телефонних дзвінків, ні повідомлень, Марія вирішила, що слід забувати Євгена. Між ними була тиша і невідомість. І як вона здивувалася, коли знову побачила його в ортопедичному центрі. Здивована та водночас радісна, підійшла, щоб привітатись.

“Ми почали спілкуватись, і я кажу, ну раз ми говоримо, давай щось будемо робити. У Київ на протезування Євген не поїхав, як згодом дізнався, там не було денного стаціонару. Потрібно було винаймати житло за свої кошти. Натомість він почув, що у нас є денний стаціонар і протезисти на місці. Всі послуги в одному приміщенні”.

Марія відразу запропонувала бійцю стати його реабілітологом. А далі стосунки між ними розвивалися дуже швидко. Її захопила його наполегливість, доброта та щирість. А вона причарувала військового життєрадісною енергією та впевненістю.

“Ми часто ходили разом на прогулянку, нас пронизували погляди людей довкола. Це виглядало так: іде дівчина без руки, хлопець на милицях без ноги. Оскільки в мене це з народження, я навчилась цього не помічати”.

“В Євгена ця рана свіжа, було ніяково. Казав, ну я ж не маю ноги, не зможу бути активним. Я апелювала: а я руки. І що з того? Він дивився на мене та захоплювався, що я не звертаю на це увагу і не покину його”.

Марія постійно підтримувала Євгена: і через три місяці після знайомства чоловік освідчився їй та запропонував одружитися.

“Ми вирішили, що тихо розпишемось, а весілля відсвяткуємо після перемоги. Не кликали ні батьків, ні друзів, була лише моя тренерка. Мої колеги вирішили все-таки влаштувати нам сюрприз. Якраз тоді волонтери привезли м’ясо на шашлик для військових. Нас теж запросили. Приїжджаємо, а на порозі зустрічають із кульками, квітами. Вітали всі наші хлопці, які були на реабілітації. Я розчулилась”.

Перемога на Паралімпіаді

Марія розповіла Євгену про свою давню мрію – виступати на Паралімпіаді. Цього року їй випала така нагода. Вона почала тренуватись, а потім на цілий місяць поїхала в спортивний табір за кордон.

“Євген мене підтримав і сказав: це твоя мрія і не захмарна, а здійсненна. Потрібно рухатись до неї”, – ділиться спортсменка.

Марія у відповідь підбадьорювала чоловіка, коли той розповів, що сумує за катанням на велосипеді. Вона допомогла йому знайти тренера, який зараз навчає ветерана їздити на велосипеді на протезі.

“У Вінницькому центрі “Інваспорт” ми познайомилися з тренером з велоспорту, і Женя почав займатись. Йому подобається. Це позитивно впливає на здоров’я, адже на протезі людина не така активна. Це малорухомий спосіб життя. Коли він займається велоспортом, тоді більше рухається, дихає на

повні легені”, – зауважує Марія. За два тижні до Паралімпіади під час тренувань Марія травмувала спину. Їй допоміг швидко відновитися вінницький лікар-травматолог Вільям Войцехівський. Також постійно в телефонних розмовах підтримував чоловік.

“Зі мною постійно був український стяг, підписаний моїми пацієнтами-воїнами. Є там і підпис чоловіка. Це додавало енергії, я боролась”, – каже Марія.

Це була перша в її житті Паралімпіада. У фіналі українка змагалася за нагороди із 14 суперницями. Вона штовхнула ядро на 12.35 метри і здобула срібну медаль.

“Як тільки я вийшла із сектора та мала змогу взяти телефон в руки, Євген відразу подзвонив. Він не зміг зі мною поїхати у Париж, адже теж влаштувався на роботу в ортопедичний центр. Водночас я відчувала його підтримку. Він вболівав за мене разом із нашими воїнами та колективом. Я на емоціях не пригадаю всі слова, які Женя казав, але це мене розчулило. Я плакала”.

Марія планує і далі займатися спортом і тренуватися до чемпіонату світу. Проте зараз прагне більше часу провести з чоловіком, який так швидко для неї став найбільшою опорою та підтримкою.

Підготувала Рина Теніна

Інформаційний портал міста Ізмаїл