Вадим Свириденко після повернення із Дебальцевого кільця вчився заново ходити

Без рук і ніг, але з великою силою волі до життя! Санінструктор медичної роти 128-ї бригади Вадим Свириденко, залишився живим у Дебальцевому котлі. Про другий шанс – він розповів Лідії Ритченко.

Вчитися заново ходити, бути самостійним, давати собі раду, без сторонньої підтримки з механічними протезами, може боєць Вадим Свириденко. Сьогодні він допомагає іншим військовим адаптуватися після війни.

СВИРИДЕНКО: Працюю в громадській організації «Українська асоціація інвалідів АТО». Допомагаю кому потрібно, консультую, наскільки це можливо і стараюсь, щоб хлопці тримались психологічно, фізично, даю поради.

16-го лютого 2015-го року, медична рота 128-ї бригади в якій служив Вадим, допомагала військовим на одному із блокпостів, які потрапили в оточення. Під час військової операції недалеко від Вадима зірвався танковий снаряд. Пораненого бійця направили до штабу та надали медичну допомогу. Увечері, того ж дня, російські війська намагалися прорватися під Артемівськ, розповідає Вадим.

СВИРИДЕНКО: Під час прориву колона була розбита, я отримав контузію і був чотири доби на морозі. Після того я потрапив у полон, ну мене знайшли ДНР-ці 20-го лютого зранку, а в вечері мене вже віддали на нашу територію. Там, трошки в себе виходили. Якби мені не допомогли, мене тут би уже не було. Насправді віднеслись дуже гарно. Надали першу допомогу, спочатку забрали у важкому стані мене з поля. І коли я потрапив в Донецьк, там вже прийшов до тями.

Спочатку лікарі забрали Вадима до Дніпропетровська, де він перебував дві доби. Після цього його направили до опікового центру, що в Києві. Там бійцеві ампутували верхні та нижні кінцівки.

СВИРИДЕНКО: Перші кошти на протезування я отримав в Україні. Після того мені запропонували їхать в Америку на реабілітацію. Протягом восьми місяців я проходив лікування, протезування і реабілітацію в Америці. Ну і сьогодні я перед вами.

За словами Вадима Свириденка, державні медичні програми, що діють в Україні, повинні передбачати не тільки протезування та реабілітацію бійців, а й соціально адаптувати їх до звичного життя.

СВИРИДЕНКО: Крім психологічної, фізичної, трудової реабілітації у хлопців має бути бажання, а держава треба, щоб надала другий шанс.

Лідія Ритченко

Телеканал «Лтава»