“Пасажири в таксі не одразу помічають, що їх везе людина без ніг”. Історія хмельницького таксиста (ФОТО, ВІДЕО)

Хмельничанин Віктор Кучер 16 років живе без ніг повноцінним та активним життям. Фото: Суспільне Хмельницький.

Хмельничанин Віктор Кучер попри те, що без ніг, працює таксистом. За кермом авто вже три роки. Чоловік приймає замовлення та розвозить людей за місцем призначення. Каже: остраху у пасажирів немає, а ось здивування, що водій без ніг управляє авто — є. Віктор допомагає волонтерам та очолює громадську організацію. Більше про себе розповів Суспільному.

“Ось вже третій рік таксую, і свою машину люблю. Виходить, що поєдную корисне з приємним: і на машині їжджу, і заробіток маю, і для сім’ї користь, і людям”, — розповідає Віктор Кучер.

Чоловік працює таксистом в одній із служб міста Хмельницького. Він — людина з інвалідністю: у чоловіка немає двох ніг. Власний автомобіль з автоматичною коробкою передач водій переробив під ручне управління. Розповідає: “Спочатку якось було незвично їздити. І перерва була — 14 років не сидів за кермом. Доводилося згадувати, бо дещо втратив навики. А тут взагалі змушений був по-новому вчитися їздити. Потихенько, потихенько й звик, перевчився. Я не один такий візочник, який працює на таксі”.

Таксист каже: пасажири, які сідають в салон, не одразу й помічають, що їх везе людина з інвалідністю.

“По-перше, на машині є наклейка, що водій з інвалідністю. Були випадки, коли бачили мої милиці в машині, і кажуть: “Це у вас хтось забув?”, а я кажу: “Ні, це мої”. Їх це трохи дивує, тому що їм важко уявити себе в такій ролі. А так наче й усе нормально. Їду туди, куди доводиться брати виклик”, — каже Віктор Кучер.

Без обох ніг, на протезах, Віктор Кучер вільно водить автомобіль та працює таксистом. Фото: Суспільне Хмельницький.

Віктор — офіцер у відставці. 18 років прослужив у радянській та українській арміях. Звільнився за станом здоров’я. Говорить: судинне захворювання, через яке йому згодом довелося ампутували обидві ноги, бере свій початок на полігонах.

“Я служив в армії, був військовим. Багато полігонів, багато незручностей. То переохолодження, то обмороження. Потроху накопичувалось. Як наслідок — облітеруючий ендартеріїт, його ще “окопна хвороба” називали”, — розповідає.

Лікар-ортопед В’ячеслав Бедриківський, який виготовляв чоловікові протези, каже: найчастіше люди з такими вадами, як у Віктора, сідають на інвалідний візок і примушують рідних доглядати себе.

“Тут я бачу людину самостійну, яка бореться за своє місце в суспільстві. Щодня бореться. Повірте мені — це тяжко. Людина має прикласти чимало зусиль для того, щоб навчитися ходити на протезах, — каже лікар. — Є люди, що сів на візочок і його возять по світу. А він — ні. Він намагається все зробити самостійно. Я вважаю, що це його здобуток, це його героїзм”.

Колишній військовий офіцер, Віктор вирішив не здаватися та навіть без ніг стати корисним родині та суспільству. Фото: Суспільне Хмельницький.

16 років Віктор живе без ніг. Чоловік каже, що йому знадобилось багато зусиль, аби повернутися до повноцінного життя і бути корисним родині та суспільству. Поштовхом, каже, стали слова доньки: “Вона до мене зателефонувала, каже: ” Тату, ти мені потрібен”. Тоді от, коли вона так сказала, змінилось моє життя, і я побачив нову мету у цьому житті. Саме це допомогло мені не опустити руки, не зійти з колії”.

Донька Юлія Кучер пригадує: “Я розуміла, що йому десь психологічно було, тому що це означало кардинально змінити своє життя. Важко уявити, як це страшно розуміти, що не наче ноги відчуваєш, а їх нема. Оце страшно. Чого навчив мене мій батько? Не здаватися, незалежно ні від чого”.

Коли чоловік почав працювати таксистом, говорить дружина Віктора Наталія, то дуже хвилювалася за нього. Але його впевненість та самостійність заспокоїли її.

“В мене ніколи не було такої думки, щоби його залишити. Коли сталося з чоловіком таке, я зрозуміла, що його жаліти не можна. Я бачила: коли я його жалію, ставало все гірше. Він просто сидів і чекав, що йому потрібно подати чай, забрати чашку, помити посуд. Я бачила, що в нього думки були такі, не добрі”, — пригадує дружина Наталія.

Попри проблеми зі здоров’ям, Віктор Кучер — щасливий чоловік, батько та тепер уже дідусь маленького онука. Фото: Суспільне Хмельницький.

Віктор навчився ходити на протезах, їздити на візку, керувати автомобілем. Влаштувався на роботу, працює таксистом. Говорить: якби не інвалідність, пішов би захищати Україну. Наразі допомагає волонтерам та людям з інвалідністю.

“Я от очолюю вже сьомий рік громадську організацію людей з інвалідністю, які пересуваються на візках. Якщо людина з інвалідністю думає, що їй всі зобов’язані, то вона помиляється — їй ніхто нічого не винен. У кожного своє життя. Кому що Бог дав, той так і живе. Бог не дає людям більше труднощів, ніж людина може подолати. Сів на візок — це означає, що ти можеш з цим жити сам, без сторонньої допомоги. Якось так”, — резюмує Віктор Кучер.

Авторка: Наталія Паляниця

Леся Боровець