INVAK.INFO – інформаційне агентство – портал людей з інвалідністю – Новини про події, акції і заходи у сфері інвалідного руху, інформація про інвалідні організації, останні конкурси, гранти, різні способи реабілітації інвалідів, база даних нормативних документів
Новини про події, акції та заходи у сфері інвалідного руху, інформація про інвалідні організації, останні конкурси, гранти, різні способи реабілітації людей з інвалідністю, база даних нормативних документів.
З 20 по 27 березня 2015 року, у київському Домі кіно, пройшов Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. Уперше фестиваль під назвою «Дні кіно про права людини» відбувся 2003 року. Тоді програма включала документальні та ігрові фільми. Більшість із них були українськими прем’єрами. У 2006-му на фестивалі вперше працює журі, а наступного року свій приз запроваджують також українські журналісти. 2008-го року програму було розділено на два конкурси: творчий і правозахисний, відтоді на фестивалі також працює два склади журі – журі творчого конкурсу і журі правозахисного конкурсу. 2008-го фестиваль було остаточно перейменовано на Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Фестиваль традиційно проходить протягом останнього тижня березня в київському Будинку кіно.
В рамках Міжнародного фестивалю працював щорічний проект «Жива бібліотека». «Жива бібліотека» представляє собою живе спілкування із цікавою людиною – представником якоїсь спільноти. Детальніше про «Живу книгу» розповідає Руслана Панухнік, співкоординатор проекту.
– Мене звати Руслана, я сокоординатор «Живої бібліотеки» на фестивалі Docudays. Також я працюю в центрі «Соціальна дія», проект «Без кордонів».
– Скажіть, будь ласка, у які дати відбувається проект «Жива книга»?
– «Жива книга» проводиться щорічно, у рамках фестивалю Docudays. Цього року він проходив з 21 березня по 26 березня.
– Які категорії представляли «Живі книжки»?
– Оскільки ми проводимо «Живу бібліотеку у рамках правозахисного фестивалю, то ми залучаємо, у першу чергу людей, які об’єднані цією тематикою. Тобто, це були представники ЛГТБ (лесбіянки, геї, трансгендери, бісексуали), представники етнічних та національних меншинств, люди з інвалідністю, люди правозахисних професій, тощо.
Також, намагалися врахувати побажання «читачів» минулого року. Тому ми шукали людей з ВІЛ-інфекцією, людей з інвалідністю, людей, які проходять замінну терапію, тобто колишні наркомани.
– Яка кількість «Живих книг» взяла участь у проекті цього року?
– Це вже четверта бібліотека в рамках фестивалю. І цього року ми побили усі рекорди. Тобто, якщо минулого року було 30 книг, то цього року десь 45-47.
– Чи багато було «читачів»?
– «Читачів» було досить багато. Бібліотека користується популярністю серед людей. Хоча захід відбувається щороку, кожен рік нас відвідує дуже багато людей. Скаржитися нема на що.
– Що дає проект «Жива книга» відвідувачам та учасникам проекту?
– Основна ідея і завдання проекту «Жива бібліотека», це боротьба із стереотипами. У кожної людини в голові своє уявлення про оточуючий світ, про людей. Тому для відвідувачів, для читачів, гарна можливість прийти і поспілкуватися з людиною з іншим досвідом. Зрозуміти, що характеристики, які надають тій чи іншій людині можуть бути невірними. Для книг це можливість самовираження, спроба зламати стереотипи, які панують у суспільстві.
У якості «Живих книг» виступили також представники проекту «Спікерського бюро»: Ганна Строкова, Марат Губанов, Леоніда Пономарьова, Вікторія Антонович. Своїми враженнями від участі поділилися Вікторія Антонович та Леоніда Пономарьова.
Вікторія Антонович
У проект «Жива книга» мене запросила Любов Песоцька, одна із соорганізаторів проекту «Спікерське бюро», у якому я також брала участь. На проекті «Жива книга» я працювала два дні – 22 та 26 березня. Представляла книгу «Людина з інвалідністю». За цей час у мене було 8 відвідувачів. Найчастіше мені задавали питання: «Чи важко жити з інвалідністю?». На жаль, у суспільстві досі панують стереотипи щодо життя людей з інвалідністю. Люди найчастіше думають, що людина з інвалідністю має обмежений світогляд, вузьке коло спілкування, визначений рід занять. Своїм прикладом я намагалася переконати людей у протилежному. Розповідала про навчання у загальноосвітній школі та в університеті. Згадувала трудовий досвід та стосунки з колегами. Люди з інвалідністю мають такі самі потреби, що і звичайні люди. Потребу у спілкуванні, якісній освіті, винагороді за працю.
Завдяки участі у проекті я отримала новий досвід. Незважаючи на малу кількість відвідувачів вони були дуже різними. Була дівчина у якої є родич з проблемами слуху. Вона згадувала, що на весіллі в нього, серед гостей, було дуже багато друзів, які спілкувалися мовою жестів, і вона почувала себе некомфортно, тому що не розуміла про що йдеться. Я звернула її увагу на те, що людина за проблемами слуху так само почуває себе у світі чуючих людей. Була дівчинка-вихователька дитсадка. Я зазначила, що дуже важливим є те, щоб дітки змалечку навчалися разом. Вчилися існувати поруч одне з одним. Також я отримала перший досвід інтерв’ю, у якості особи, у якої беруть інтерв’ю. Спілкувалася із журналісткою інтернет-видання.
Дуже задоволена досвідом, який я отримала. Вдячна організаторам проекту за подію. Завдяки таким заходам представники різних меншин мають змогу висловитися і спробувати подолати стереотипи».
Леоніда Пономарьова
«Перш за все, я дякую організаторам заходу за те, що свою бібліотеку вони справді намагаються зробити цікавою та різнобічною. Серед представлених книг були представники об’єднань та організацій, про які мало відомо у соціумі. Зокрема, це ЛГБТ-спільноти, трансгендери, а також творчі особистості, такі як письменники та драматурги. По-друге, організатори радо вітають тих, кому справді є що сказати людям, вони також пропонують свою допомогу тим, хто її потребує.
В мене залишились приємні враження та спогади про живу бібліотеку, я познайомилась з цікавими представниками молоді. Звичайно, в собі відкрила нові обриси своєї особистості. Я сама дуже люблю читати книги, і завдяки роботі багато спілкуюсь з різними представниками суспільства. Мені самій було незвично та цікаво перевтілитись у книгу. Приємно, що спілкування з людиною відбувається тет-а-тет наживо, тішить, що люди прагнуть дізнатись щось нове, не бояться запитувати про те, що їх справді цікавить. І, звичайно, не можу не відзначити, що всі запитання моїх читачів ставились коректно та толерантно.
Сподіваюсь, що проведений захід справив враження не лише на учасників, а й на відвідувачів «Живої бібліотеки». Адже, це справді інтегроване дійство, в якому беруть участь не лише люди з інвалідністю, але й звичайні пересічні громадяни».
З 20 по 27 березня 2015 року, у київському Домі кіно, пройшов Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. Уперше фестиваль під назвою «Дні кіно про права людини» відбувся 2003 року. Тоді програма включала документальні та ігрові фільми. Більшість із них були українськими прем’єрами. У 2006-му на фестивалі вперше працює журі, а наступного року свій приз запроваджують також українські журналісти. 2008-го року програму було розділено на два конкурси: творчий і правозахисний, відтоді на фестивалі також працює два склади журі – журі творчого конкурсу і журі правозахисного конкурсу. 2008-го фестиваль було остаточно перейменовано на Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Фестиваль традиційно проходить протягом останнього тижня березня в київському Будинку кіно.
Залишити відповідь