«Німеччина дозволяє людині на візку відчувати себе без інвалідності»: жителька Запоріжжя Алла Мурізіді – про досвід життя в евакуації

Жителька Запоріжжя, директорка благодійного фонду «Українська спілка осіб з інвалідністю» Алла Мурізіді після початку повномасштабного вторгнення організувала евакуацію групи людей з інвалідністю до Німеччини. З березня 2022 року проживає неподалік Гамбурга, віддалено організовує надання гуманітарної допомоги у рідному місті та планує після перемоги створювати там доступне середовище. Як Німеччина створює прекрасні умови життя для людей з інвалідністю, а зручна інфраструктура допомагає їм комфортно себе почувати – читайте у матеріалі «Першого Запорізького».

Якщо Ви рятуєтесь від війни в Україні і приїжджаєте до Євросоюзу, на сайті Європейської комісії ви знайдете ключову інформацію про свої права щодо перетину кордону в країні ЄС, про те, хто має право на тимчасовий захист та на звернення за міжнародним захистом, а також про права на поїздки всередині Європейського Союзу.

«Найважливіший критерій якості житла для людини на кріслі колісному – це його доступність. Німеччина забезпечила нам ці умови»

Ви пам’ятаєте, як у березні минулого року, коли відбувалася евакуація потягами, пасажири були змушені стояти у вагонах? Абсолютно здорові люди не могли нормально доїхати, а що вже казати за людей з інвалідністю. Тому у мене була мета – вивезти із Запоріжжя максимальну кількість людей, які пересуваються на кріслах колісних. Розуміючи, що з будь-якою іншою інвалідністю незручно, але можливо виїхати на потязі. Але, якщо ти у візку, у звичайному вагоні поїхати не зможеш.

Наш виїзд відбувся 17 березня 2022 року. З евакуацією нам допомогла міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович та Запорізька міська рада в особі депутатки Інни Пенчук. Вдалося організували автобуси, а «Укрзалізниця» забезпечила спеціальні вагони. Ми виїжджали із Запоріжжя групою у 60 осіб – людей з інвалідністю на кріслах колісних та їхніх супровідників. Як голова благодійного фонду, я брала участь в організації виїзду.

Жителька Запоріжжя, директорка благодійного фонду «Українська спілка осіб з інвалідністю» Алла Мурізіді

Спочатку ми вирушили до Хелму – польського містечка у 25 кілометрах від українського кордону. У таборі нас зустріли волонтери, від яких ми відчували дуже велику підтримку. Потім за домовленістю з організацією Stiftung Drachensee, яка нас приймала, на спеціальних мікроавтобусах для людей на візках нас відвезли до Німеччини.

Близько тижня ми жили у громаді Вендторф, а потім нашу українську групу розділили на три підгрупи та поселили у різних таборах для біженців у північній частині Німеччини.

Перша група людей з інвалідністю із Запоріжжя після приїзду до Німеччини

Через великий наплив українців і те, що для нас спеціально шукали житло, доступне для людей з інвалідністю (з умовами, за яких людина з інвалідністю зможе користуватися навколишнім простором без сторонньої допомоги, – прим.), у таборі ми залишалися чотири місяці. Нам дуже допомагав місцевий Червоний Хрест та організація, з якою було домовлено ще у Запоріжжі. Дякуючи їм, нас усім забезпечили, встановили пандуси і туалет з поручнями, зробили доступним душ.

Багато людей розповідали, що табори, в яких вони на початках тимчасово перебували за кордоном, представляли собою великий спортивний зал з перегородками замість кімнат. Нам пощастило, бо нас поселили у колишніх казармах. У кожної родини була окрема кімната. Душ і туалет загальні – у коридорі. Їдальня також спільна. Але німці для нас все намагалися зробити максимально доступностям і зручним.

Коли люди евакуюються поодинці, їм може бути набагато складніше. У нашому випадку, оскільки ми приїхали групою і нас зустрічала конкретна організація, було простіше вирішити будь-які питання щодо лікування, документів та іншого.

Після табору нашій підгрупі (це близько 20 людей, включно з супровідниками) надали житло у гуртожитку, де ми залишаємося і донині. Воно знаходиться у місті Гайде неподалік Гамбурга. Інші учасники нашої групи проживають в інших містах Німеччини.

Частину першого поверху виділили для проживання біженців із Запоріжжя, в іншій частині будівлі проживають студенти (поряд знаходиться університет)

Найважливіший критерій якості житла для людини на візку – це його доступність. Щоб можна було заїхати, щоб не було сходинок, щоб було зручно у ванній кімнаті. Гуртожиток, в якому ми зараз живемо, є зручним і доступним для людей на кріслах колісних.

Кожна родина має окрему невелику житлову площу з власною вбиральнею. У приміщенні є кухонна плита, холодильник, тож можна самостійно готувати. Кімнати маленькі і без окремої кухні. Але для нас це гарні умови.

«Німецька медична страховка дозволяє українцям майже безкоштовно отримувати медичні послуги, які в Україні коштують дуже дорого»

У Німеччині дуже гарна система соціального захисту та допомоги для біженців. Людина похилого віку старше 65 років отримує соціальну допомогу від пенсійного фонду. Інші отримують допомогу у Джобцентрі (місцевий центр зайнятості, – прим.). Сума однакова для всіх – 500 євро на місяць, яких вистачає за їжу, одяг та інше. Ба більше, людину безкоштовно забезпечують житлом. Доплачувати потрібно лише за електроенергію: близько 50 євро за маленьку кімнату, або 100 і більше за будинок. Самостійно орендувати житло та сплачувати комуналку – дорого. Оренда кімнати у гуртожитку на кшталт такої, в якої ми проживаємо зараз, коштує близько 400 євро.

Окрім того, кожен новий житель Німеччини має медичну страховку, яка покриває більшість базових витрат на лікування. Це дуже добре для людини з інвалідністю, тому що ти маєш можливість звернутися до лікаря і безкоштовно отримати реабілітацію. Тут працюють спеціальні центри, куди ти можеш приходити кожен день на безоплатні процедури.

Більшість людей з інвалідністю мають хронічні захворювання, які потребують постійного прийому ліків. Необхідні медикаменти тут ми отримуємо безкоштовно.

Послуги, які в Україні коштують дуже дорого, у Німеччині можна зробити майже безкоштовно. Можливо, доведеться сплатити всього лише 5-10 євро. Багато людей з нашої групи за цей час змогли зробити собі необхідні операції.

Нам, як біженцям, Німеччина забезпечила широкий спектр медичних послуг і дозволила якісно лікуватися. Можна сказати, більшість запоріжців, які разом зі мною виїхали сюди, отримали послуги, що не були для них доступними в Україні.

Разом з німецькими друзями, які допомогли жителям Запоріжжя евакуюватися за кордон і організували всі необхідні умови для проживання

Так, у Німеччині є багато паперової бюрократії. Тут немає «Дії», електронного підпису – того, до чого ми вже звикли в Україні. Місцеві навіть дивуються, як ми так швидко все хочемо зробити. Однак я проживаю тут вже понад півтора року і за цей час вже багато встигла зробити: після оформлення всіх паперів відвідувала лікарів, проходила реабілітацію, отримувала медичні послуги. Але, коли чую, що люди планують приїхати до Німеччини і за місяць-два все полікувати, кажу, що це нереально.

Можливо, справа в тому, що у швидкому темпі життя ми в Україні забуваємо про своє здоров’я і згадуємо вже тоді, коли критично потрібно. А німці регулярно ходять на профілактику і знають, що у них через декілька місяців запланована чергова перевірка у лікаря.

«У Німеччині соціальні працівники активно працюють з дітьми з інвалідністю, а школи повністю обладнані для учнів на візках»

У нашій групі із Запоріжжя до Німеччини виїхало багато родин з дітьми з інвалідністю, зокрема, тяжкої форми. Тим не менше, навіть, якщо дитина не може розмовляти або ходити, німці допомагають їй соціалізуватися. Зранку соціальні робітники приїжджають до батьків на таксі, забирають малечу і привозять до центру, де з нею займаються, спілкуються, гуляють, навчаються. Після занять – повертають додому до батьків.

В Україні також зовсім немає. У нас мама залишається з дитиною 24 години на добу і не має часу подивитися на себе. У Німеччині – навпаки. Соціальна служба допомагає звільнити маму і дозволити їй знайти час на похід у магазин, на хатні або особисті справи.

У місцевих школах навчаються діти з інвалідністю на візках. У них також є спеціальний помічник, який забирає їх з дому, допомагає під час занять і з виконанням домашніх завдань, а потім повертає батькам. Варто додати, що місцеві школи повністю обладнані всім необхідним для учнів з інвалідністю.

У Запоріжжі також є інклюзивні класи. У цьому напрямку Україна зробила великий крок. Також є помічники, але все одно більшість роботи – щодо навчання, розвитку, домашніх завдань – роблять самі батьки.

Під час екскурсії групи із Запоріжжя на Північне море у Німеччині

Найбільша перевага у Німеччині – це доступність приміщення школи. Дитину не потрібно фізично заносити на поверх через відсутність пандусів, а потім весь день змушувати її перебувати на одному поверсі. Я знаю випадки, коли інклюзивні класи у запорізьких школах працюють, але дитині доводиться сидіти у підгузку через відсутність доступних вбиралень. У Німеччині все зовсім по-іншому.

У цій країні є організації, які влаштовують людей з інвалідністю, підбираючи їм заняття, відповідно до фізичних можливостей. Така соціалізація теж дуже важлива. Люди можуть складати щось руками. Багато людей з синдромом Дауна залучені до роботи на кухні.

Можливо, ця робота і не має такого великого значення, але є дуже важливою для того, щоб люди з інвалідністю не сиділи зачиненими вдома і не дивилися у віконце, а соціалізувалися, відчували себе потрібними, спілкувалися з іншими. Таке ставлення для людей з інвалідністю для німців – пріоритет.

До речі, з нашої групи одну дівчину залучили до такої роботи. На підприємстві займаються парфумами: вона упаковує коробки.

«У Німеччині якісна міська інфраструктура дозволяє людині на візку відчувати себе без інвалідності»

Найбільша перевага Німеччини, яка підкорює мене, це безпека і якісна інфраструктура. За весь цей час лише одна родина з нашої групи повернулася до Запоріжжя. Усі інші залишаються. І найперше, що їх приваблює, це те, що у Німеччині людина з інвалідністю може почуватися, як людина без інвалідності.

Людина на кріслі колісному просто виходить з будинку, в якому є ліфт, рухається по вулиці, по тротуару. На переходах – не високі бордюри, а пониження. Можна зайти у будь-який магазин на будь-якому поверсі. Звісно, можуть бути виключення, але кількість місць, куди ти фізично не можеш потрапити, є мінімальною.

Ти можеш спокійно самостійно пересуватися містом, поїхати до магазину, кав’ярні, соціальної служби, потрапити на будь-який захід. Тут з цим немає жодних проблем. Абсолютно не потрібний супровід, який би допомагав, як в Україні, переходити високі бордюри. Саме тому у Німеччині людина на візку почуває себе вільно та зручно.

Алла Мурізіді – про доступну та комфортну міську інфраструктуру у містечку Гайде

У кожному кафе є доступна вбиральня. І тобі не потрібно думати, скільки води або кави треба випити, бо потрібно буде повертатися додому. Ти просто виходиш з дому, гуляєш, користуєшся доступною інфраструктурою. До речі, у Німеччині дуже зручний громадський транспорт. Можна не лише гуляти по місту, а й потягом зручно дістатися до іншого населеного пункту.

Гайде – це невелике місто, близько 20 тисяч населення. Але навіть у такому маленькому населеному пункті є повністю доступна для людей з інвалідністю інфраструктура. Вочевидь, після війни, коли почали відбудову, не просто робили новий асфальт, а все продумували до деталей. Зокрема – зважали і на потреби людей з інвалідністю.

Доступні ліфти на залізничному вокзалі

Таку ж ручну інфраструктуру ми хотіли б зробити і в рідному Запоріжжі. До початку повномасштабного вторгнення наша організація провела адвокаційну кампанію по встановленню пандусів у будинках. Депутати Запорізької міської ради підтримали цю ініціативу (у грудні 2021 року Запорізька міська рада затвердила міську програму реалізації стратегії безбар’єрності на 2022-2025 роки, – прим.). 24 лютого 2022 року о 14:00 мала збиратися комісія щодо реалізації цього проєкту, але… Зараз наша організація працює в онлайн-форматі спільно з представниками влади, щоб все ж запустити роботу зі створення доступного середовища і в нашому місті. Комусь може здатися, що це не на часі, але внаслідок війни кількість людей з інвалідністю буде збільшуватися. А у Запоріжжі зараз немає зручних умов для них.

10 лютого 2022 року. Під час прес-конференції в Запорізькій міській раді щодо розробки Плану сталої міської мобільності Запоріжжя

Українці з інвалідністю, які потрапити до Європи, побачили і відчули, якою зручною може інфраструктура. Тепер ми можемо взяти цей досвід і використати його в Україні. У нас у Запоріжжі багато людей не розуміють, в чому важливість і зручність, наприклад, пониження бордюрного каменя. А у Німеччині можна чудово побачити, як це зручно не лише для людей на кріслах колісних, а й для інших жителів, велосипедистів, містян на самокатах. А скільки тут людей похилого віку гуляють по вулиці! В той же час в Україні багато молоді та пенсіонерів з інвалідністю змушені сидіти вдома, тому що потрібно спочатку спуститися по сходинках, а потім починається перший бордюр на тротуарі, магазин, до якого неможливо заїхати на візку… А тут люди гуляють, їздять по своїх справах. І люди навколо не дивляться на тебе з подивом. Інша справа у Запоріжжі, коли я хочу поїхати громадським транспортом по справам, то нерідко чую від інших пасажирів, мовляв, навіщо ти взагалі кудись зібралася їхати. У багатьох людей досі є уявлення: якщо ти «інвалід», то сиди вдома і нікуди не виїжджай.

Також хочу сказати про те, що у Німеччині культура водіння, якої поки що в Україні немає. У Гайде водії завжди сповільнюються перед пішохідним переходом, зупиняються, щоб пропустити людей, можуть вийти з машини і допомогти тобі. На вулицях багато пенсіонерів з ходунками або ролаторами (ходунки на колесах, – прим.). Зрозуміло, що такі бабусі пересувають дуже повільно, але водії будуть чекати, а не сигналити та кричати. Тут дуже безпечно на дорозі.

Моє крісло колісне оснащене електродвигуном. Від страхової у Німеччині я безкоштовно отримала спеціальне переднє колесо для візка, з допомогою якого можу досить швидко (до 20 кілометрів) пересуватися містом по велосипедним доріжкам. Знову ж таки це можливо завдяки якісній інфраструктурі з гарним асфальтом та без високих бордюрів. Дуже хотілося б нарешті побачити таке і в рідному Запоріжжі.

«Німці дають можливість українцям адаптуватися та соціалізуватися. Я постійно чую від них слова на підтримку України»

На самому початку, коли ми евакуювалися з однією валізою, багато німців приносили для нам з власних будинків і одяг, і техніку. Зараз в такому необхідності немає, бо українці отримують соціальну допомогу, але вони продовжують нас підтримувати морально.

Алла Мурізіді у Берліні разом з колегами з українських організації та представниками діаспори на воркшопі «DIASPORA for UKRAINE: Reconstruction and Development» на тему відновлення України.

У нашому маленькому місті я жодного разу не відчула поганого ставлення до себе. Коли по новинах у громадському місці розповідають про Україну або коли я розповідаю, звідки приїхала, німці завжди уважно слухають, показують своє розуміння ситуації (наприклад, щодо Запорізької АЕС). Я завжди чую співчуття та відчуваю повну підтримку України.

Німеччина дає нам змогу адаптуватися та соціалізуватися. Усі українці зараз активно вчаться на мовних курсах, щоб потім була можливість влаштуватися на роботу. Впевнена, що і надалі ця країна буде продовжувати підтримувати українців.

Під час поїздки в Берлін на вже згаданий воркшоп на тему відбудови зруйнованого в Україні

Спочатку, коли наша група тільки приїхала до Німеччини, багато земляків казали про те, що за першої можливості вони повернуться додому. Але зараз я чую, що думка змінилася. Німці багато зробили, щоб наші люди відчули зручність, доступність і захотіти лишитися.

«Під час війни усі проблеми людей з інвалідністю загострилися набагато більше»

Евакуювавшись до Німеччини, я продовжую допомагати Україні. У 2022 році благодійний фонд «Українська спілка осіб з інвалідністю» активно надавав людям з інвалідністю у Запоріжжі і продуктові набори, і ліки. Також намагалися допомагати і військовим: купляли для знайомих підрозділів спальні мішки, павербанки і, навіть, старлінк. Восени ми відновимо допомогу, зараз продовжуємо шукати фінансування. Оскільки розумію, наскільки складно саме людям з інвалідністю, які залишились в Запоріжжі.

Один з епізодів допомоги ЗСУ. БФ «Українська спілка осіб з інвалідністю» разом із командою Спільно HUB та загону швидкого реагування Товариства Червоного Хреста України у Запорізькій області передали портативний рентген апарат Запорізькому військовому госпіталю

Коли тривала евакуація, я вважаю, саме з нашого прифронтового міста люди з інвалідністю мали виїжджати в першу чергу. Їм і до війни було складно навіть просто вийти з будинку через відсутність пандусів, ліфтів. Ви знаєте, яка у нас ситуація з бомбосховищами. Там і абсолютно здорові люди не дуже зручно себе почувають, а що казати про людей з інвалідністю. Саме тому більшість запоріжців на візках не спускаються до сховищ, а залишаються вдома під час тривоги. Ми закликаємо таких людей виїжджати. Оскільки, крім себе, вони також наражають на небезпеку і рідних, які залишаються доглядати за ними. У небезпечній ситуації людина з інвалідністю не може швидко зібратися і вибігти з квартири.

Крім того, зараз є проблема з ліками для таких людей – значно збільшилися ціни. Через сигнали тривоги складно потрапити до лікарні. Під час війни усі проблеми людей з інвалідністю загострилися набагато більше.

«Багато українців з інвалідністю, евакуювавшись до Європи, вперше відчули, що це таке – жити у справді зручному середовищі»

Поки що точно не планую поки назавжди залишатись у Німеччині, а хочу повернутися до Запоріжжя і реалізувати усі плани щодо відновлення України задля допомоги людям з інвалідністю.

Я завжди казала: за наявності зручних умов, ти не будеш себе відчувати «інвалідом». І зараз багато людей, евакуювавшись до Європи, відчули, що це таке – жити у насправді зручному середовищі. Я маю надію, що ці люди, повернувшись додому, будуть підтримувати ці зміни.

Німеччина нам показала, яким може бути ставлення держави до людей з інвалідністю. Як вони їх соціалізують, залучають до роботи. Інвалідність – це не привід сидіти вдома склавши руки. Зважаючи на особливості здоров’я, тобі допоможуть знайти те, чим ти можеш займатися.

Дуже сподіваюся, що під час відбудови України все будуть робити по стандартам з урахуванням потреб людей з інвалідністю, які можуть жити у цьому будинку.

У мене немає ані часу, ані бажання на відпочинок та подорожі. Зазвичай, усі мої поїздки – по справам. Навіть, в Україну в березні цього року поверталася, щоб зробити певну роботу щодо благодійного фонду.

Приїхавши до Запоріжжя, було дуже боляче побачити зруйновану багатоповерхівку на вулиці Зестафонській (якраз поряд з моїм будинком, де внаслідок ракетного удару повилітали шибки), будинок на проспекті Соборному, інші руйнування.

Я люблю своє місто, але було важко бачити його таким похмурим і тривожним. З того часу, як я поїхала до Німеччини, Запоріжжя повністю змінилося. Хочеться, щоб наше рідне місто знову стало мирним, спокійним, з радісними людьми. І хочеться відбудовувати, творити нове саме у Запоріжжі. Тож будемо відпочивати вже після перемоги.

Як повідомляє Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, до Німеччини від війни евакуювалися 1,09 млн українців.

Станом на кінець червня у Європі всього зареєстровано 5,8 мільйона біженців з України.

***

Більше корисної інформація для українців, що прибувають або вже евакуювалися до Німеччини, можна дізнатися на офіційній сторінці Федерального міністерства внутрішніх справ і Батьківщини – центральному інформаційному порталі Germany4Ukraine для підтримки біженців з України.

Також відповіді на поширені запитання щодо в’їзду і проживання та допомогу можна отримати за посиланням.

Інші ключові організації, які допомагають на місцях:

• Альянс німецьких благодійних організацій, які збирають пожертви для України;
• УВКБ ООН;
• Німецький Червоний Хрест;
• Благодійна організація, що спеціалізується на медичній допомозі;
• Карітас Німеччина;
• Благодійна організація допомоги у надзвичайних ситуаціях Diakonie; Katastrophenhilfe;
• Благодійна організація допомоги біженцям Pro Asyl;
• Юридичні консультації.

Іншу необхідну інформацію для людей, які рятуються від війни в Україні в інших країнах Європейського Союзу, можна дізнатися за посиланням. Там ви знайдете ключові контактні дані державних органів, а також варіанти безкоштовних поїздок для кожної країни ЄС.

Текст – Андрій Вавілов, фото – з архіву героїні публікації