Діти стають добрішими? Як у франківських школах впроваджують інклюзивну освіту
27.11.2018
Поділитися
Нова українська школа – це не лише парти і мультимедійні дошки. Важливою її частиною є інклюзивне навчання – коли діти з інвалідністю ходять до звичайних класів, а не до закритих закладів. Інклюзія передбачає соціалізацію дітей і введення їх у звичайне життя. Тоді діти розвиваються не в «тепличних умовах», а навчаються так само, як усі їхні однолітки. Противники ж нововведення кажуть, що учнів з особливими освітніми потребами не сприйматимуть однокласники, тож їм буде важко навчатися у звичайних класах.
За даними департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОДА, на Прикарпатті є 379 інклюзивних класів у 236 школах. У них навчаються 400 дітей з особливими освітніми потребами (саме такий термін нині вживає Міносвіти), пише “Репортер”.
«Більшість дітей з інвалідністю маєть навчатися у звичайних класах. Для цього вони проходять медкомісію, яка приймає рішення, чи може дитина ходити в звичайну школу, – каже Віктор Кімакович, директор департаменту освіти, науки та молодіжної політики ІФ ОДА. – Якщо потрібно, надають асистента вчителя. Кількість дітей, залучених у інклюзію, зростатиме».
Щодо стосунків з однокласниками, то, за словами директора департаменту, інклюзія лише допомагає розвивати людяність інших учнів.
«Досі у нас був лише один випадок несприйняття дитини з інвалідністю іншими учнями та їхніми батьками, – розповідає Кімакович. – Якщо така дитина є у класі, це навпаки позитивно впливає на середовище, діти стають добрішими. Звісно, існує підліткова жорстокість, але з ними постійно перебуває асистент вчителя, з дітьми та вчителями працюють психологи».
Щоб дитину з інвалідністю прийняли до школи, потрібно отримати висновок з інклюзивно-ресурсного центру про те, що вона може навчатися у звичайному класі, а також про корекційно-розвивальні завдання, які вона повинна мати щодня, наприклад, заняття з логопедом чи психологом, фізичні вправи тощо. Потім батьки мають звернутися до школи за місцем проживання, написати заяву. Тоді вже дирекція закладу подає клопотання в департамент освіти про відкриття інклюзивного класу і призначення асистента вчителя. Асистентом може бути будь-який випускник спеціальності «початкова освіта», який пройшов відповідні курси.
В івано-франківській спеціалізованій школі № 1 є шість інклюзивних класів: три перші, другий, четвертий і восьмий, у кожному по одній дитині з інвалідністю. Загалом у школі 41 клас, понад 1300 учнів. Незважаючи на перевантаженість навчального закладу, тут уже майже 20 років працюють з дітьми з інвалідністю. У школі є ресурсна кімната, де діти можуть відпочивати і займатися з логопедом чи психологом, окремий туалет, обладнаний спеціальними поручнями.
«У майбутньому ми хотіли б облаштувати ще маленький спортивний зал для дітей з інвалідністю, з тренажерами, де вони могли б займатися лікувальною фізкультурою, – каже директорка школи Любов Мурга. – Плануємо зробити це на наступний навчальний рік, якщо наберемо не п’ять перших класів, а три, бо зараз бракує місця. Звичайно, це якщо міська рада дасть кошти на обладнання, адже тренажери коштують понад 60 тис грн».
Першокласник Ростислав Захарія, який має вроджену спинно-мозкову грижу, – один з інклюзивних дітей у школі № 1. Він не ходить сам, а лише за допомогою ходунків-ролятора. Незважаючи на це, хлопчика зразу прийняли в дитячий колектив.
«Для нас із дружиною основним показником є те, що Ростиславу тут подобається, що він ввечері лягає спати і питає: «А ви мене розбудите до школи?». Значить, йому приємно тут навчатися, спілкуватися з однокласниками», – говорить батько хлопчика Світозар Захарія.
До того Ростислав ходив у дитячий садок на базі реабілітаційного центру. Але там навчалися лише діти з інвалідністю.
«Коли у школі вперше зустрічаються здорові діти й діти з інвалідністю, і для тих, і для інших це невеликий шок. Діти не знають, як поводитися. Але у нашому класі вони не відштовхують Ростислава, – розповідає батько. – Діти знають, що, хоч мій син має більшу потребу в допомозі, він спілкується, грається, сміється, любить мультики так само, як вони. Це основний позитив інклюзивного навчання: діти розуміють, що всі люди – однакові, просто деяким потрібно більше розуміння».
Адаптація дітей з інвалідністю до навчання, в першу чергу, залежить від того, яку атмосферу в класі створить вчитель. Вчителька першого класу в школі № 1 Галина Глушко розповідає, що коли здорові діти навчаються разом з дитиною з інвалідністю ще змалку, вони не будуть ображати інвалідів у старшому віці.
«У моєму класі є дитина з вадами слуху. Ми звертаємо увагу на те, щоб цей хлопчик був повернутий до проектора вухом, яке краще чує, щоб не було надто шумно у класі, щоб ніхто не кричав біля дитини, – розказує Галина Глушко. – Недавно ходили в кінотеатр і сідали трохи далі від колонок, щоб йому було зручно. Також з нами була дитина на інвалідному візку, то всі їй допомагали – не лише вчителі з учнями, а й звичайні перехожі. Діти в моєму класі ніяк не вирізняють дітей з інвалідністю в іграх чи навчанні. Ще дуже допомагає асистент учителя, який слідкує, щоб у такої дитини не виникало труднощів».
Вчителі проходять додаткові курси для того, щоб навчати дітей в інклюзивному класі. Батьки дитини з інвалідністю теж можуть бути присутніми у школі та допомагати їй під час навчання.
